WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (Пошукова робота) - Реферат

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (Пошукова робота) - Реферат


НАУКОВА РОБОТА
На тему:
"Завідомо незаконні затримання, привід або арешт"
ЗМІСТ:
Вступ……………………………………………………………………3
Розділ І : Злочини проти правосуддя………………………………………..6
1.1. Загальна характеристика злочинів даного виду………….6
1.2. Види злочинів проти правосуддя…………………………14
Розділ ІІ : Завідомо незаконні затримання, привід або арешт…….………15
2.1. Кримінальна характеристика злочинів даного виду…….15
а) об'єкт злочину………………………………………….16
б) об'єктивна сторона……………………………………..17
в) суб'єкт злочину…………………………………………27
г) суб'єктивна сторона…………………………………….29
д) кваліфікуючі ознаки злочину………………………….29
Висновок……………………………………………………………….31
Список використаної літератури…………………………………..33
Вступ
Відповідальність за злочини проти правосудця передбачено нормами розділу ХVIII Особливої частини КК. В історії кримінального законодавства злочини проти правосуддя традиційно розглядалися, як один із видів посадових злочинів - серед таких злочинів прийнято було виділяти посадові зловживання, хабарництво та неправосуддя. У чинному КК обґрунтовано виділено самостійний розділ "Злочини проти правосуддя". Наявність самостійного розділу про відповідальність за злочини проти правосуддя засвідчує важливість цієї сфери життя суспільства, роль кримінально-правових засобів в її становленні та охороні.
Створення правової держави передбачає якісно інший, вищий, ніж дотепер, рівень здійснення правосуддя. Для його забезпечення мають застосовуватися і застосовуються різноманітні заходи. Це, насамперед, розвиток системи судових та інших правоохоронних органів; підготовка кадрів правників, вдосконалення правового статусу, суддів, прокурорів, слідчих, а також учасників процесу, широка правова пропаганда серед населення й поширення в суспільстві культу права. Важливу роль серед заходів із вдосконалення правосуддя в Україні відіграють і заходи кримінальної відповідальності, що застосовуються до осіб, котрі посягають на відповідні суспільні відносини. Кримінальний кодекс України передбачає досить розгалужену систему таких заходів - нині розділ "Злочини проти правосуддя" складається з 30 статей. Останнім часом чітко проглядається тенденція до збільшення кількості норм про злочини проти правосуддя за рахунок посягань, які полягають у протиправному впливі на учасників процесу, працівників правоохоронних органів, у невиконанні рішень органів правосуддя.
Злочини проти правосуддя належать до відносно мало поширених у судовій практиці - кримінальні справи такого виду одиничні. Разом з тим, вони порівняно поширені в реальному житті - не буде перебільшенням сказати, що дача завідомо неправдивих показань свідками, протиправний вплив на потерпілих, свідків з боку обвинувачених чи їхніх родичів має місце чи не в кожній кримінальній справі. Багато обґрунтованих нарікань на справедливість судових рішень. При колосальному зростанні кількості цивільно-правових угод і спорів з приводу виконання їх число звернень з позовами до судових органів адекватно не зростає, поширеними є випадки звертання за допомогою про стягнення заборгованостей до кримінальних угрупувань. Поширеність посягань проти правосуддя, при безкарності більшості з них засвідчує високу суспільну небезпеку цих злочинів, необхідність використання всіх передбачених законом засобів для боротьби з ними.
У теорії кримінального права проблемам відповідальності за злочини проти правосуддя приділялася певна увага. Однак, майже не проаналізовано в спеціальній літературі законодавчих новел останніх років. Ряд питань застосування законодавства про злочини проти правосуддя роз'яснено в постановах Пленуму Верховного Суду України: від 26 березня 1993 р. № 2 "Про судову практику у справах про злочини, пов'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі"; від 26 червня 1992 р. № 3 "Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів"; від 4 червня 1993 р. № 3 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду". Проте в цих постановах немало неясних чи спірних положень. Без сумніву, таке становище в кримінально-правовій літературі та постановах Пленуму Верховного Суду України негативно впливає на стан практики, ускладнює вивчення відповідної теми курсу Особливої частини кримінального права України.
Отже, вивчення злочинів проти правосуддя є актуальним з урахуванням високої суспільної небезпеки їх, значення боротьби з ними, у зв'язку з недостатньою розробкою відповідних проблем у спеціальній літературі, недосконалістю законодавства.
Розділ І : Злочини проти правосуддя
1.1. Загальна характеристика злочинів даного виду
Визначення поняття злочини проти правосуддя, насамперед, пов'язане із з'ясуванням їхньою родового об'єкта, що, в свою чергу, передбачає встановлення точного змісту самого поняття правосуддя. При цьому слід зупинитися на таких положеннях:
1) які органи здійснюють правосуддя;
2) що є предметом діяльності в здійсненні правосуддя;
3) який зміст має діяльність із відправлення правосуддя. Крім того, розкриття поняття цих злочинів передбачає визначення їхнього місця в системі Особливої частини КК.
Визначення поняття "правосуддя" пов'язане із встановленням кола органів, які займаються відповідною діяльністю. З цього питання в теорії кримінального права намітилися принаймні два підходи до розуміння правосуддя. Суть розбіжностей полягає в тому, чи охоплюється цим поняттям діяльність лише судових, чи й інших правоохоронних органів. 20;525
Перша позиція базується на буквальному розумінні слова "правосуддя" як діяльності лише судів з розгляду і вирішення справ, віднесених до їхньої юрисдикції. Для такого розуміння правосуддя є підстави, насамперед, у Конституції України, в статті 124 якої сказано: "Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами", а розділ VII Конституції України "Правосуддя" регламентує порядок створення й функціонування тільки судової гілки влади. В теоретичних роботах останніх років також чітко простежується підхід, відповідно, до я кого судові органи відокремлюються від правоохоронних відомств, принаймні розглядаються як особливий правоохоронний орган. Законодавець тепер, на відміну від попередніх періодів розвитку Кримінального законодавства, норми про відповідальність за посягання на судову діяльність, на суддів намагається зосередити в розділі "Злочини проти правосуддя", а посягання на діяльність органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки передбачає в розділі "Злочини у сфері службової діяльності".
Такий підхід до визначення поняття правосуддя, незважаючи на авторитетність обґрунтування, здається спірним. Перш за все, в самій Конституції сплутано два поняття. Те, що в розділі VIII називається "Правосуддя", насправді стосується судової влади як однієї з трьох гілок влади.По-друге, суд, як і будь-який державний орган, не є самодостатнім, не може діяти без взаємодії з іншими спеціалізованими державними інституціями, зокрема з тими органами, які готують Кримінальні справи до судового розгляду (дізнання та досудового слідства, прокуратури) та які займаються виконанням судових рішень. Об'єктивність, справедливість і законність правосуддя не можна забезпечити, якщо ці органи діятимуть неправильно, вчинятимуться посягання на їхню діяльність. Тому правосуддя як функція держави здійснюється виключно судами, але забезпечується правильною роботою й спеціальних правоохоронних органів. По-третє, концепція, згідно з якою правосуддя включає виключно судову діяльність, не узгоджується з нормами
Loading...

 
 

Цікаве