WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальні засади звільнення від кримінальної відповідальності - Курсова робота

Загальні засади звільнення від кримінальної відповідальності - Курсова робота

змушує правоохоронні органи вживати заходів, спрямованих на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, втеча з-під варти, перехід на нелегальне становище тощо).
Не визнається такою, що ухиляється від слідства чи суду, невідома правоохоронним органам особа, котра вчинила злочин і переховується після цього, а також особа, хоч і відома компетентним органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не було встановлено.
Оскільки в ч. 2 ст. 49 КК йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності від дня з'явлення особи, що ухилялася від слідства чи суду, із зізнанням, або затриманням, перебіг строків давності не відновлюється спочатку, а продовжує тривати. У такому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятися від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню в строк давності, зазначений у законі.
Новий КК залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційо-ваний строк давності, після закінчення якого особа, що вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності навіть у тому разі, якщо вона протягом цього терміну, ухилялася від слідства чи суду.
Давність не може розглядатись як вибачення злочинця за скоєне незалежно від його подальшої поведінки. Скоєння нового злочину протягом строку давності свідчить про збереження суспільної небезпечності особи. Тож новий КК не відмовився від положення про переривання перебігу строку давності.
Згідно з ч. З ст. 49 КК, таке переривання відбувається тоді, коли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку давності, що спливла до вчинення нового злочину, втрачає своє значення, й обчислення строку давності за перший злочин починається від дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглинанню та складанню не підлягають.
Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, перебіг строку давності за попередній злочин продовжується, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.
Перебіг зазначених у законі строків давності, зазвичай, є підставою обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності, що має здійснюватися незалежно від розсуду суду. Частина 4 ст 49 КК встановлює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини, що за них згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування інституту давності вирішується судом у кожному конкретному випадку зважаючи на характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особи винного, інших обставин. Тобто закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для особливо тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення від кримінальної відповідальності. Якщо ж суд дійде висновку про доцільність застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності.
Якщо судом не визнано за можливе застосувати давність, постановляється обвинувальний вирок і винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'язковому порядку замінюється позбавленням волі на певний строк, який визначається судом у межах тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.
Положення ч. 5 ст. 49 КК про незастосування строків давності до певних злочинів як виняток цього інституту не є новим для вітчизняного кримінального права. 4 березня 1965 р. було прийнято Указ Президії ВР СРСР "Про покарання осіб, винних у злочинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів", яким передбачалося, що нацистські злочинці, винні в таких злочинах, підлягають покаранню незалежно від того, який строк минув після вчинення злочинів. Президією ВР УРСР було ратифіковано Конвенцію ООН 1968 р. про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинців проти людства.
Відповідно до норм міжнародного права, ч. 5 ст. 49 КК передбачає, що особи, які вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни , порушення законів та звичаїв війни , застосування зброї масового знищення , геноцид , повинні бути притягнені до кримінальної відповідальності та засуджені, зокрема й до довічного позбавлення волі, незалежно від того, скільки часу минуло від моменту вчинення ними цих особливо небезпечних злочинів міжнародного характеру.
III. Висновок
З моменту звільнення особи від кримінальної відповідальності припиняється дія кримінально-правових відносин між державою і людиною, яка вчинила злочин. Закон не містить підстав відновлення припинених внаслідок звільнення від кримінальної відповідальності кримінально-правових відносин. Тому вчинення особою злочину після звільнення її від кримінальної відповідальності не створює юридичної повторності злочину.
У всіх випадках звільнення від кримінальної відповідаль-ості може застосовуватися лише стосовно людини, винної у вчиненні злочину, склад якого передбачено у відповідній статті кримінального закону. За цим положенням закон про звільнення від кримінальної відповідальності відрізняеться від закону про малозначність діяння, за яким діяння не було злочинним у момент його вчинення, оскільки через малозначність не являли собою суспільної небезпеки.
Звільнення від кримінальної відповідальності не тотожне припиненню кримінальноїсправи. Останнє має місце і за умови неможливості реалізувати існуючі кримінально-правові відносини. Це може бути, зокрема, за таких умов, як смерть винної особи чи її психічне захворювання, або за умов скасування того закону, за яким була у свій час засуджена особа.
IV. Використана література
1. Кримінальний кодекс України
2. Алексеев Н.С. "Злодеяние й возмездие. Преступления против человечества". - М., 1986.
3. Зельдов С.И. "Освобождение от наказания й его отбьівания". - М., 1982.
4. Зельдов С.И. "Уголовно-правовьіе последствия судимости: Учебное пособие". - Орджоникидзе, 1986.
5. Коробков Т.Д. "Освобождение от уголовной ответственности й наказания по советскомууголовному праву". - М., 1981.
6. Копєйчиков В.В. "Правозднавство: Підручник" - 6-е видання - Київ6 Юрінком Інтер, 2002. - 736с.
7. Матишевський П.С. "Кримінальне право України. Загальна частина:Підручник". - Київ: ЮрінкомІнтер, 2000. - 272с.// ст. 233 - 235;
8. Савченко А.В., Кузнецов В.В., Штанько О.С. "Сучасне кримінальне правоУкраїни:курс лекцій". - Київ: Паливода А.В., 2005. - 640 с.// ст.ст.39 - 44, 163 - 180;
9. Фріс П.Л. "Кримінальне право України. З агальна частина: Навч. посібник". - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. - 362с.// ст. 258 - 273.
Loading...

 
 

Цікаве