WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи та функції права - Курсова робота

Принципи та функції права - Курсова робота

цивільний процесуальний закон визначає активне становище суду, яке характеризує зміст принципу публічності .
3.2. Принцип об'єктивної істини.
Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.
В теорії цивільного процесу окремі автори до змісту істини включають висновки суду про фактичний склад і про правову кваліфікацію сторін, про їх права і обов'язки. Але питання про юридичну оцінку - це питання про правильне застосування закону, яке становить зміст принципу законності. Захисту підлягає право, порушення якого мало місце в дійсності, тому суд покликаний встановити всі ті факти, які дозволяють йому дати правильну оцінку всього фактичного складу справи. Суд зобов'язаний не обмежуватися поданими матеріалами та поясненнями, а вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін (ст. 15 ЦПК). Всебічне з'ясування обставин справи означає, що суд повинен з'ясувати всі питання по справі - як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи охоплює питання залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності доказів і допустимості засобів доказування, - не тільки тих, що подані сторонами, але і здобутих іншим шляхом. Якщо подані докази недостатні, суд пропонує сторонам та іншим особам, котрі беруть участь у справі, подати додаткові докази і сприяє в їх витребуванні (ст. 30 ЦПК).
Об'єктивність - це обґрунтованість висновків суду дійсним обставинам справи, що досягається за умови безстороннього і сумлінного до них ставлення суду та учасників матеріального спору. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 62 ЦПК). Ні яки докази для суду не мають наперед визначеної сили.
Встановлення об'єктивної істини в справі забезпечується дією інших принципів цивільного судочинства, санкціями кримінального права за дачу завідомо неправдивих показань і висновків (статті 178, 179 КК), активним процесуально-правовим становищем суду в процесі доказування (статті 15, 30, 162 ЦПК).
Отже, суд при постановленні рішення повинен встановити об'єктивну істину, на думку окремих авторів, тільки в тих межах, в яких це необхідно для виконання покладених на суд завдань. Але якщо суд пізнає явища об'єктивного світу, що виступають обставинами в справі і потребують встановлення для її вирішення, лише в певних межах, то висновки його ніяк не відповідатимуть об'єктивній істині, яка має бути встановлена по кожній справі (ст. 15 ЦПК). Правосуддя виконає покладені на нього завдання тоді, коли воно здійснюватиметься у відповідності із законом, на основі встановлення об'єктивної істини за фактичними обставинами справи, а не тільки в певних межах і на основі припущення про їх наявність. Чого немає в справі, немає в світі - Quod non est in actis non est in mundo. Рішення повинно бути постановлено на зазначених і доказаних обставинах, а не за покликанням совісті - Sententia ferri debet secundum allegata et probata, non secundum conscientiam. В. рішенні повинні бути наведені обставини справи, встановлені судом, доводи за якими суд відхиляє ті чи інші докази (ст. 203 ЦПК). Порушення принципу об'єктивної істини є безумовно, підставою для скасування рішення (статті 312, 338, 346 ЦПК) .
3.3. Процесуальна рівноправність сторін.
Відтворений в ЦПК, цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих судові, і є відображенням загальноправового, закріпленого Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або не вчинення процесуальних дій і подавати інше сприяння, яке забезпечувало б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і повідомлення про час і місце судового засідання та проведення окремих процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які беруть участь у справі, суд заслуховує думку сторін.
Суд не може постановити рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et altera pars). Позивачеві не може бути дозволено те, що не дозволяється відповідачу і навпаки (non debet actori licere, guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього принципу для сторін встановлена в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів у процесуальній діяльності в цивільному судочинстві .
3.4. Раціональна процесуальна форма.
Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку (раціонального цивільного судочинства) для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлений порядок (формальності) забезпечує нормальний розвиток процесу і надає суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення встановленого порядку. Він характеризується змагальністю і диспозитивністю, рівноправністю сторін і публічністю, гласністю і закритістю, усністю і письмовістю, безпосередністю і опосередкованістю. Раціональна процесуальна форма визначається також встановленими в ЦПК: стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій: по підготовці і розгляду справи (статті 146, 148), по набранню рішенням законної сили і допущенню негайного виконання (статті 231, 217), по оскарженню судових рішень і розгляду справ у касаційній інстанції (статті 291, 291'); наданими судові можливостямивстановлювати певні строки для виконання окремих процесуальних дій (стаття 47, 48, 53) і покладанням на нього обов'язку протистояти намаганням осіб, які беруть участь у справі, в затягуванні процесу по справі і виконанні окремих процесуальних дій (статті 82, 162 та ін.).
Про раціоналізм цивільної процесуальної форми свідчать доступність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення позивачів-громадян по найважливіших для них справа від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю - активним процесуальним становищем суду і можливістю державних і громадських організацій захищати в судочинстві права інших осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав громадян і державних інтересів.
3.5. Неможливість процесуального сумісництва.
Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій же справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в цій же справі бути третьою особою, відповідач - свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників (ст. 104 ЦПК) останній не змінює своєї процесуальної правосуб'єктності, а
Loading...

 
 

Цікаве