WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи та функції права - Курсова робота

Принципи та функції права - Курсова робота

і шляхи розвитку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи прокуратури, державного управління, інші організації та окремих громадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, державні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне правове становище суду (статті 15, 30, 143, 179) .
Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі - позивача, свідка тощо.
Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативного закріплення - закріплені Конституцією України і в законодавстві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб'єктів правовідносин - на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання - на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні - принципи процесуальної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю - на фундаментальні (абсолютні - диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний формалізм) і на конструктивні (відносні - всі інші принципи). Класифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів - за формою нормативного закріплення.
До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать такі принципи: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції
(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійснення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32) .
До принципів цивільного процесуального права, закріплених законодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єктивна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна процесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, усність, безпосередність (відповідно статті 99, 103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.) .
3. Принципи, закріплені законодавством про судочинство.
3.1. Диспозитивність.
(Від лат. dispono - розпоряджаюся) полягає в наданій заінтересованим особам, які беруть участь у справі (ст. 5, 98 ЦПК), можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів, державних і громадських інтересів. Зміст диспозитивності розкривається в літературі неоднозначне.
Право громадян на звернення до суду за захистом і на судовий захист закріплене в статтях 35, 55, 56 Конституції України, отже, принцип диспозитивності спирається на конституційну основу.
Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 103 ЦПК, за якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в усякій стадії процесу, вимагати виконання рішення, ухвали, постанови суду. Отже, принцип диспозитивності характеризується такими положеннями:
1) хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися про це - vigila-ntibus jura scripta sunt;
2) особа, якій належить право, може від нього відмовитись - volentum non fit injuria;
3) нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї волі - nerno inventus cogere cogitur; немає судді без позивача - nemno judex sine actore;
4) суд не повинен виходити за межі вимоги сторін - judex ne eat ultra petita partium, ultra petita non cognoscitur, за винятками, встановленитми законом;
5) правом розпоряджатися об'єктом процесу - res in judicatum deducta.
Диспозитивністю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги напредмет спору, користуються усіма правами позивача (ст. 107 ЦПК). Прокурор може відмовитись від заявленої ним вимоги або змінити її (ст. 120 ЦПК). Органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших осіб, користуються правами сторони, за винятком права закінчувати справу мировою угодою (ст. 122 ЦПК). Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначаються системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі. Особи, які беруть участь у справі, повинні користуватися належними процесуальними правами сумлінно, не спрямовувати їх на шкоду інших осіб, державних і громадських інтересів.
Щоб забезпечити реалізацію цих прав відповідно до суспільних інтересів,
Loading...

 
 

Цікаве