WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Сутність та обов’язковість судового рішення - Курсова робота

Сутність та обов’язковість судового рішення - Курсова робота

плату або інший заробіток, пенсію та стипендію боржника; 4) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні суду; 5) інші заходи, передбачені рішенням суду.
Перелічених заходів примусового виконання судовий виконавець повинен вжити не пізніше десяти днів з дня закінчення строку на добровільне виконання.
В разі відмови боржника допустити судового виконавця в приміщення, судовий виконавець, коли це необхідно, запрошує представника міліції або представника виконавчого комітету селищної, сільської Ради народних депутатів, а також понятого, у присутності яких відкриває приміщення.
Якщо при виконанні рішення судовому виконавцеві вчинено опір, судовий виконавець у присутності понятих складає про це акт і для усунення перешкод звертається за допомогою до органів внутрішніх справ. Складений судовим виконавцем акт передається судці для вирішення питання про відповідальність осіб, які вчинили опір судовому виконавцеві.
Судовий виконавець, приступаючи до примусового виконання, зобов'язаний роз'яснити сторонам їх процесуальні права й обов'язки.
Виконання рішення припиняється у випадках:
1) прийняття судом письмової відмови стягувача від стягнення;
2) скасування актів, що були підставою виконання;
3) затвердження судом мирової угоди між боржником і стягувачем;
4) смерті стягувача або боржника, якщо передбачені рішенням права або обов'язки не переходять до правонаступника померлого;
5) закінчення зазначеного законом строку давності.
На ухвалу судці про припинення виконання може бути подано скаргу, внесено окреме подання.
У разі припинення виконання всі вжиті судовим виконавцем заходи для примусового виконання (опис майна, арешт майна тощо) відміняються, а виконавчий документ повертається стягувачеві з написом про виконання або із зазначенням обставин, з яких рішення не може бути виконане. Припинене виконавче провадження не може бути розпочато знову.
Якщо боржник не в змозі виплатити суми стягнень, визначені судом, стягнення провадиться шляхом опису майна боржника, опечатування і продажу його.
Стягнення звертається як на особисте майно боржника, так і на його частку в спільній власності, в спільній власності подружжя, а так само в майні колгоспного двору або господарства громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.
Майно боржника описується в кількості, необхідній для задоволення стягнення і покриття витрат, пов'язаних з виконанням рішення.
При проведенні опису боржник вправі вказати майно, на яке сліп звернути стягнення в першу чергу. Судовий виконавець зобов'язаний задовольнити заяву боржника, якщо вона не порушує інтересів стягувача і не перешкоджає виконанню рішення.
Стягнення може накладатись і на грошові вклади боржника і на його будинок, який може бути виставлено на продаж.
Аналогічно стягнення накладаються і на юридичних осіб незалежно від форм власності.
Здавалось би, процедура виконання рішення прописана просто, і немає сумніву щодо правильності та своєчасності такого виконання. Однак на практиці дане питаннє є чи не найскладнішим. Оскільки повноваження по виконаннню рішень суду передані здебільшого Державній Виконавчій Службі, постає питання, навіщо розмежовувати функцію по прийняттю рішення і контролю та забезпеченню його виконання. Оскільки суд на сьогодні фактично позбавлений можливості притягати до відповідальності судових виконавців, реалізація принципу обов язковості судових рішень поставлена під сумнів.
3. Актуальні проблеми реалізації принципу обов язковості судових рішень на практиці.
Для втілення в життя принципу обов язковості судових рішень слід розглянути найголовнішу на мою думку проблему - проблему виконання судових рішень. Адже саме своєчасне та правильне втілення в життя рішень суду є гарантією нормальної та ефективної діяльності всієї судової системи України. Однак саме щодо цього питання в законодавстві наявний цілий комплекс юридичних колізій.
Аналізуючи положення нещодавно прийнятого Верховною Радою Цивільного процесуального кодексу України (від 18 березня 2004 року), слід зазначити, что деякі норми, що були внесені в цей Кодекс, раніше уже діяли. Однак дивує і повернення окремих положень ЦПК ще радянських часів, зокрема, що стосується виконавчого провадження. У зв'язку з цим створюється враження, що реформування виконавчого провадження взагалі не відбувалося. Звернемося до положень нового ЦПК України. У ньому варто виділити три розділи, що регулюють правовідносини у виконавчому провадженні: разділ VI "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень по цивільних справах і рішень інших органів (посадових осіб)", розділ VII "Судовий контроль за виконанням судових рішень", розділ VIII "Про визнання і виконання рішень іноземних судів на Україні". Подібний зміст Кодексу варто розглядати критично. Більш того, деякі його положення просто суперечливі. Зокрема, чому суд вирішує питання, пов'язані з виконанням не тільки судових рішень по цивільних справах, але і рішень інших органів (посадових осіб), і в той же час здійснює судовий контроль за виконанням тільки судових рішень . Більш докладно хотілось би зупинитися на аналізі розділу VII, оскільки навряд чи можна погодитися з наявністю подібних норм у ЦПК України. Навіть його назва "Судовий контроль за виконанням судових рішень" є невдалим, оскільки не відповідає змісту розділу. У ньому законодавець фактично називає оскарження дій державного виконавця судовим контролем за виконанням судових рішень. Однак як з теоретичної, так і з практичної точки зору, поняття судового контролю за виконанням судового рішення і оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців варто розмежовувати.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців є лише однієї з форм судового контролю за виконанням судового рішення, яку не можна розглядати як єдину чи основну з усіх можливих. Більш того, розділ VI нового ЦПК України "Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень по цивільних справах і рішень інших органів (посадових осіб)" має більше спільного з контрольними повноваженнями суду за виконанням судових рішень регулюючи питання, віднесені до компетенції суду при проведенні виконавчих дій (наприклад, відновлення пропущеного терміну для пред'явлення виконавчого документа до виконання, відстрочка і розстрочка виконання, чи зміна встановлення способу і порядку виконання й інші)1. Доцільним у даному випадку було би звертання до редакції відповідних норм ЦПК 1963 року до проведення реформування виконавчого провадження (тобто до 2000 року). У ньому також була стаття 373, яка мала назву "Контроль за виконанням рішень і оскарження дій судового виконавця", але Закон чітко розділяв ці два поняття: правило щодо контролю завиконанням рішень містилося в першій частині, а правило про оскарження - у всіх інших частинах даної статті. Судові виконавці в той час знаходилися при судах, і контроль здійснював народний суддя цього суду.
Loading...

 
 

Цікаве