WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Об’єкти і правила впізнавального фотографування - Курсова робота

Об’єкти і правила впізнавального фотографування - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
З правознавства на тему:
"Об'єкти і правила впізнавального фотографування"
План:
1) Вступ;
2) Наукові основи загальної фотографії;
A) історія розвитку;
B) фотоапарати і фотоматеріали;
C) негативний і позитивний процеси;
3) Судова фотографія;
4) Впізнавальне фотографування;
5) Висновок;
6) Список використаних джерел.
Вступ
Актуальність даної теми виражається у тому, що судова фотографія є незамінимим засобом для фіксації інформації про обставини злочину, що у свою чергу слугує успішному розкриттю суспільно небезпечних діянь.
Як відомо, розкриття злочинів, особливо важких, в сучасний період розвитку нашої держави характеризується як недостатнє значна кількість злочинів залишається нерозкритими, тисячі злочинців не несуть відповідальності за вчинені ними вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки, і тому подібні злочини. В більшості випадків одною із суттєвих причин такого стану є невміння слідчого виявити, зафіксувати, вилучити, зберегти і здійснити попереднє дослідження слідів злочину, незнання ним можливостей криміналістичної техніки, можливостей попереднього і експертного дослідження слідів-предметів, слідів-речовин, слідів-зображень.
Неправильна фіксація слідів, неприйняття слідчим відповідних заходів може привести до втрати і невизнання судом в якості доказового матеріалу.
Існує думка, що слідчий лише організовує роботу з слідами, а безпосередньо процесом виявлення, фіксацією і вилученням слідів займається спеціаліст-криміналіст. При цьому мається на увазі, що криміналістична техніка - сфера знань спеціаліста.
Судова фотографія - це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об'єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.
Наукові основи загальної фотографії
Фотографія (від грецького фотос - світло, графа - писати, малювати, - тобто малювання світлом) - це сукупність методів одержання стабільних у часі зображень предметів на світлочутливих шарах, шляхом закріплення на них фотохімічних змін, що виникають під дією світлового випромінювання що виділяться або відбивається від об'єкта.
В основі фотографічного процесу лежить умова того, що тільки ті промені можуть хімічно діяти на речовину, що цією речовиною поглинаються і ця умова стала основним законом фотохімії.
Криміналістична (судова) фотографія одна з галузей Криміналістичної техніки. Розробка судової фотографії базується на наукових основах загальної фотографії. Історично можна простежити розвиток цієї галузі криміналістичної техніки по наступних датах:
Перший фотографічний метод одержання якісного зображення на солях срібла, що мав практичне значення, був винайдений французом Л. Дагерром у 1837 році. Днем народження сучасної фотографії є 7 січня 1839 року, коли Д. Араго доповів на засіданні Французької академії наук, про новий метод фіксації світлового зображення на світлочутливому матеріалі. На честь автора винаходу він був названий "дагеротипією". Широкого поширення фотографія набула після появи бромосрібних желатинових емульсій ("сухий броможелатиновий процес"), 1871 р. Р. Мэддокс; винаходу малоформатного фотоапарата "Лейка", О. Барнак 1912 р., і використання гнучкого целулоїду як підкладку для фотоматеріалів, X. Гудвін 1887 р. У 1889 р. Т. Едісон запропонував використовувати 35 мм фотоплівку з двосторонньою перфорацією.
- 1841 р. - поліція Франції застосовує дагеротипію для фотозйомки і розшуку злочинців і в 1854 р. у Швейцарії були встановлені особистості злочинців по фотографіях;
- 1867 р. - у Росії введена Картотека фотографій злочинців. Перші узагальнені рекомендації і технічні розробки належать французові А. Бертильону (у 1880 р. Опублікована його книга - "Судова фотографія", у якій визначені завдання, описані практичні рекомендації і запропонована сама назва "судова фотографія").
- створення фотоапаратів для рулонної фотоплівки, Д. Істмен 1888 р.;
У 1892 р. австрієць Ганс Гросс написав книгу "Керівництво для судових слідчих", в одному з розділів якої розглянув питання судової фотографії, дав загальні правила зйомки місця події, речовинних доказів, макрофотографії й ін. У Росії при прокурорі судової палати була створена судово-фотографічна лабораторія. Питаннями розвитку судової фотографії займалися росіяни вчені: И. Щегловітов, М. Шимановський, И.И. Ган, В. Лебедєв, С. Потапов, А. Тромов, Р. Гейндль. У більш пізній період Н. Вороновський, А. Ейсман, Н. Селіванов, Н. Полевой, А. Устинов, А. Манцвєтова, Н. Романов, И. Сафронов, В. Коломацький і інші. Особливо необхідно відзначити заслуги професора С.М. Потапова, який сформулював поняття судової фотографії в однойменній книзі, уперше виданої в 1926 р. яка неодноразово перевидавалася. Основний напрямок перших методів судової фотографії визначалося завданнями зафіксувати місце події, людей, трупи, об'єкти й ін.
Важливий напрямок судової фотографії визначили роботи росіянина Е.Ф. Буринського, що створив метод виявлення невидимих і слабовидимих слідів на документах. Його метод фотографічного кольороподілу відкрив можливості побачити "невидиме" людським оком, досліджувати в криміналістичних цілях об'єкти. У 1903 р. Е.Ф. Буринський опублікував роботу "Судова експертиза документів", що відкрила другий напрямок судової фотографії-судово-експертну, дослідницьку фотографію.
Ці два напрямки одержали подальший розвиток на основі сучасних технічних досягнень і наукових розробок.
Таким чином, розглядаючи історію судової фотографії, ми можемо прийти до висновку, що вона базується на наукових досягненнях і практичних можливостях загальної фотографії, але мета, яку ставить перед собою судова фотографія-спеціальна: сприяння в розкритті злочину, пред'явлення суду доказового матеріалу.
Сучасна фотографія базується на класичному методі одержання світлового зображення на світлочутливому шарі, основою якого є галогенне срібло (найбільш розповсюджене бромисте срібло), у зваженому стані розчинене в желатині. Саме ця сполука дає можливість акумулювати в собі світлові випромінювання, а потім при прояві перетворити їх у видиме зображення, підвищивши чутливість сприйняття в десятки тисяч разів.
Принцип одержання фотографічного зображення схематично можна представити в такий спосіб; світло, що відбилося від об'єкта, і несе інформацію про нього, проходить через об'єктив фотоапарата у світлонепроникну камеру і потім проектується й акумулюється на чутливому шарі фотоматеріалу.
Стадії фотографічного процесу:
ў експонування (фотозйомка);
ў негативний
Loading...

 
 

Цікаве