WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин. Індивідуальні та колективні трудові спори, порядок їх вирішення. Підприємець фізична особа (контрольн - Реферат

Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин. Індивідуальні та колективні трудові спори, порядок їх вирішення. Підприємець фізична особа (контрольн - Реферат

Конституційне положення щодо можливих засобів захисту прав і свобод людини і громадянина в першу чергу визначає суд (ст. 55 ч. 1 Конституції України), що, по суті, є загальною і всеохоплюючою інституцією, покликаною забезпечувати суспільний порядок у країні відповідно установленням правової системи. Всі ж наведені вище органи розгляду трудових спорів можна логічно розуміти під "будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи", визначеними ч. 5 ст. 55 основного Закону України.
В Україні також традиційно склалося і нормативно закріплено судовий порядок вирішення індивідуальних трудових спорів у порядку цивільного судочинства. Ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України передбачає, що законодавство про цивільне судочинство встановлює порядок розгляду справ по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових та колгоспних правовідносин, справ, що виникають із адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Поряд з цим, враховуючи специфіку останніх, законодавець у цій же статті зазначив існування окремих винятків, встановлених цим кодексом та іншими законами України у загальних правилах.
Варто згадати, що національна теорія права визначає принципові відмінності предмета і методу правового регулювання нормами трудового і цивільного права за рядом наступних ознак.
По-перше, слід зазначити, що предметом правового впливу процесуальних норм у сфері реалізації здатності до праці є саме порядок здійснення і забезпечення трудових прав та інтересів громадян які мають статус працівника з відповідними його характерними рисами (соціальна спрямованість нормативних положень). Відповідно ця сукупність правовідносин виокремлюється такими особливостями, як мета їх виникнення та очікуваний результат від їх встановлення.
У цілому Інститут прав громадян у висвітленні з позиції кожної окремої галузі права є визначальним для характеристики рівня правової захищеності особистості в межах певного державного утворення. Зміст цих прав та їх забезпечення є тією вимогою суспільної необхідності, що передбачає дієвість, специфіку правового регулювання
По-друге, такі складові елементи трудових правовідносин, як сторони трудового договору, мають відповідні особливості правосуб'єктності, що визначають їх модель поведінки, висвітлюють специфіку методу галузі трудового права.
Особливості трудових правовідносин зумовлюють и специфіку процедури розгляду трудових спорів, значною мірою вирізняють трудовий процес у рамках загальноприйнятого цивільного процесу. Однак, як зазначено в ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах у судах України ведеться за цивільними процесуальними законами України, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду.
Звернувшись до конкретних положень національних цивільних та цивільних процесуальних норм, можна зазначити, що ними також визнаються і законодавчо закріплюються особливості регламентації трудових правовідносин, зокрема у процесі вирішення трудових спорів. Разом з тим окремі складові порядку розгляду трудових конфліктів ще потребують нормативного врегулювання. Так, ст. 24 ЦПК України зазначає, що судам підвідомчі справи по спорах, що виникають з цивільних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією із сторін у спорі є громадянин, та інші справи, віднесені законом до їх компетенції.
Громадянин також має право звернутись до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державних органів, юридичних або посадових осіб під час здійснення ними управлінської діяльності, якщо порушено права громадянина, в тому числі и ті, що виникають у процесі трудової діяльності. Однак провадження у такому порядку не враховує специфіки трудової природи правовідносин, що призводить до порушення принципів щодо рівності працівників, зайнятих в управлінській сфері. Вирішення цього питання може бути здійснено в першу чергу на концептуальному рівні щодо сфери поширення норм трудового права.
Можливість же судового порядку розгляду колективних трудових спорів не передбачена ЦПК України Проте Законом України "Про порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів)" закріплено, що особи, винні у порушенні законодавства про колективні трудові спори (конфлікти), несуть також цивільно-правову відповідальність Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачається право профспілок на оскарження неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди. У судовому порядку можливий також розгляд справ за заявою власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (ст. 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Безпосереднє вирішення в судовому порядку колективного трудового спору законодавством взагалі не регламентується. Дане питання потребує додаткового вивчення та вирішення у нормативному порядку.
В цілому варто зауважити, що поширення юрисдикції загальних судів на всі види суспільних відносин має значно ускладнити роботу судів - в т.ч. через збільшення загального обсягу справ та потребу враховувати особливості трудових спорів. За даними Мін'юсту, вже починаючи з 1997 p. частка справ, що виникли з трудових спорів, збільшилась до 19,5% загального обсягу цивільно-правових спорів, коли у попередні роки вона становила в середньому близько 3%. У період з 1998 до 2000 p. (перше півріччя включно) частка розглянутих судами трудових спорів становила майже 30% від загальної кількості цивільних справ. Звичайно, ставити питання щодо виокремлення спеціальних судів, до компетенції яких входив би розгляд трудових спорів, досить складно як у фінансовому, так і організаційному плані. Разом з тим, на думку автора, при проведенні судової реформи доцільно було б розглянути можливість здійснення спеціалізації в організації роботи судів загальної юрисдикції залежно від категорії справ. Якість правоохоронної діяльності відповідних структур значним чином залежить від кваліфікації їх працівників. А проведення спеціалізації має сформувати коло фахівців, обізнаних у "тонкощах" процедури розгляду трудових спорів.
Окремим порядком вирішується ЦПК України питання підсудності стосовно поновлення трудових прав (ч. 3 ст. 126 - за місцем знаходження відповідача). Варто зауважити також, що захист прав, у тому числі і трудових, полягає не тільки в їх поновленні. Крім того, недостатньо висвітлено, яким чином зачіпають трудові спори положення статей 127, 128 ЦПК про підсудність справ за місцем виконання договору, про право вибору підсудності та ряд інших.
Вимоги до кількісного складу суду також повинні визначатися з урахування специфіки спору. Ст. 124 ЦПК України зазначає, що "суддя одноособово розглядає всі цивільні справи, підвідомчі суду, справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини,встановлення батьківства, виселення у разі скасування рішення, постановленого одноособово суддею, розглядаються у колегіальному складі суду". Тобто вимоги щодо колегіального
Loading...

 
 

Цікаве