WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист права власності: поняття та види засобів захисту - Курсова робота

Захист права власності: поняття та види засобів захисту - Курсова робота

До класового антагонізму між бідними і багатими, поглиблених неспроможністю влади провести в інтересах народу так необхідні народу ре-форми. Жовтнева соціалістична революція 1917 року започаткувала появу нової суспільно-економічної формації - соціалістичного ладу, становлення якої відбувалося в умовах жорстокої боротьби за владу, за розподіл власності під соціалістичними гаслами. Революція була спрямована на знищення основ приватної власності на засоби виробництва і розповсюдження на них режиму соціалістичної власності, в якій домінуючими стали колективно-державні форми привласнення (державна, колгоспно-кооперативна та власність профспілкових і громадських організацій). Основною індивідуальною формою привласнення матеріальних благ стала особиста власність громадян, яка проіснувала близько 70 років впродовж існування Союзу РСР.
Ідеологічною базою правового регулювання відносин особистої власності громадян слугувало марксистсько-ленінське вчення про власність в соціалістичному суспільстві. Основоположники марксизму-ленінізму визначили основні ознаки особистої власності і її місце в економічній системі при соціалізмі, розглядаючи таку власність як індивідуальну форму привласнення результатів своєї праці з метою задоволення особистих потреб. При цьому вони визначали особисту власність як особисто придбану своєю працею, що утворює основу особистої свободи'. Таким чином, в марксистсько-ленінському вченні про особисту власність в соціалістичному суспільстві визначальними стали ідеї про її трудове походження і споживчий характер. Саме ці ознаки знаходили своє адекватне відображення в усіх законодавчих актах про право власності громадян радянського періоду. Як правило, громадянам заборонялося набувати у власність засоби виробництва, встановлювалися обмеження щодо використання особистої власності з метою одержання від неї доходів тощо.
Оскільки в дореволюційний період в державно-політичному плані Україна була залежною від Росії, то цілком зрозуміло, що вона не могла в цих умовах мати самостійної правової системи. В післяреволюційний період ця тенденція продовжувала зберігатися. Не стала правова система України повноцінною і в період перебування її як союзної республіки у складі Союзу РСР. Звичайно законодавство цього періоду мало деякі особливості. Однак вони стосувалися другорядних питань. Визначальні ж майнові відносини, в тому числі відносини власності, регулювалися переважно законодавством СРСР.
Особиста власність громадян розпочала своє існування після перемоги в Росії Жовтневої соціалістичної революції та скасування приватної власності (1917 р.) і була практично єдиною правовою формою індивідуального привласнення громадянами матеріальних благ близько 70 років. Водночас процес формування права особистої власності проходив досить неоднозначно. Загалом тут можна виділити кілька його етапів, кожний з яких має певні відносно самостійні підетапи.
1917-1937 рр. - період зародження особистої власності при збереженні обмеженої дрібної приватної власності (переважно в час дії так званої політики НЕПУ) за створення мінімальних правових засад регулювання відносин особистої власності і її конституційного оформлення. В політичному аспекті в межах цього періоду створюються засади Радянської держави та завершується боротьба за соціалізм.
1936-1961 рр. - період утвердження особистої власності як єдиної форми привласнення громадянами матеріальних благ, пошуку шляхів правового регулювання відносин власності та створення передумов для розробки нового цивільного законодавства. В цей час партійно-державний апарат спрямовує зусилля суспільства на завершення будівництва соціалізму.
1961 - кінець 80-х років - період створення і дії повноцінного інституту права власності на базі Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та цивільних кодексів союзних республік. Функціонування такого правового інституту відбувається в умовах "розвинутого соціалізму" та. "перебудови" (за сучасними оцінками - в умовах кризи соціалізму). Заради справедливості необхідно зазначити, що вже в кінці 80-х років закладалися юридичні та економічні переду-мови народження права приватної власності громадян.
Неоднозначно розвивалися також процеси по формуванню приватної власності та її правового оформлення. Незважаючи на те, що підвалини для цього закладалися в умовах "перебудівного" періоду, віддік її реального виникнення, на наш погляд, необхідно вести з 1990 р.
2. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння
Витребування власником майна з чужого незаконного володіння (віндикація) являє собою найважливіший цивільно-правовий засіб захисту права власності. Таке витребування здійснюється шляхом пред'явлення позову в суд чи арбітраж. Такий позов називають віндикаційним.
Позивачем по віндикаційному позову є власник майна або юридична особа, якій майно передано в повне господарське відання або оперативне управління. В останньому випадку державна або недержавна організація не є власником майна, але їй передано в управління певне майно, й тому вона має право й обов'язок вимагати повернення його від незаконного володільця. Відповідачем по віндикаційному позову буває незаконний володілець - фізична або юридична особа, яка володіє майном позивача без законних підстав.
Закон "Про власність" наголошує, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння. Таким чином, якщо якась річ вибула з володіння власника, останній може витребувати її в особи, що нею володіє. Але витребувати річ він може тільки від незаконного володільця, тобто від такого, який володіє річчю без законних підстав. Підставою для віндикації може бути договір або адміністративний акт.
Таким чином, якщо власник передав свою річ у тимчасове користування за договором майнового найму наймачеві, то наймач не буде відповідати по віндикаційним позовом, адже він користується рііччю на правовій підставі. Цією підставою в даному разі є укладений між власником та наймачем договір майнового найму.
Якщо ж певна особа вкрала річ або купила її не у власника, а, наприклад, у громадянина, до якого ця річ перейшла за договором майнового найму, договором схову тощо, то така особа вважатиметься незаконним володільцем, позаяк продавець не міг передати покупцеві за договором купівлі-продажу права власності на річ, не маючи його сам.
За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Якщо у відповідача речі вже немає, то цей позов не може бути задоволений. Наприклад, коли річ вкрадено і встановлено, хто це зробив, віндикаційний позов може мати місце тоді, коли особа, що вкрала річ, ще володіє нею. Якщо ж річ уже продано невідому кому або знищено, не можна одержати й задоволення по віндикаційному позову, бо за цим позовом можна вимагати повернення саме майна, що належить власникові.
Якщо в особи, яка вкрала річ, цієї речі вже немає, то до неї все одно можнапред'явити вимоги, але вони будуть спрямовані не на повернення речі, а на відшкодування
Loading...

 
 

Цікаве