WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Міжнародно-правове співробітництво держав з охорони повітряного простору та озонового шару - Дипломна робота

Міжнародно-правове співробітництво держав з охорони повітряного простору та озонового шару - Дипломна робота

самостійне значення для міжнародно-правового регулювання охорони навколишньогосередовища, складають особливу групу. Вони формуються в суворій відповідності з загальними принципами міжнародного права і генетично пов'язані з деякими з них. Важливою особливістю даної категорії принципів є те, що сформульовані вони цілком для потреб міжнародного природоохоронного співробітництва. Найважливішими з них є ті, що були закріплені в Стокгольмській декларації з навколишнього середовища 1972 року. Зокрема Декларація говорить, що держави мають суверенне право розробляти свої природні ресурси у відповідності з своєю політикою в сфері довкілля. Вони несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність в рамках їх юрисдикції чи контролю не завдавала шкоди навколишньому середовищу інших держав чи районів за межами їх юрисдикції.
Таким чином охорона навколишнього середовища і раціональне природокористування можуть ефективно здійснюватись тільки завдяки узгодженим діям держав, заснованих на врахуванні суверенних прав всіх держав. Будь-які дії держав стосовно навколишнього середовища є правомірними поки вони не зачіпають законних інтересів інших держав (що, як правило полягає в негативному впливі на навколишнє середовище останніх). Значний негативний вплив на навколишнє середовище будь-якої держави є посяганням на її суверенні права. Він суперечить загальновизнаним принципам міжнародного права і є підставою для виникнення міжнародно-правової відповідальності .
Центральним принципом міжнародного права навколишнього середовища є зобов'язання не завдавати шкоди навколишньому середовищу. Цей принцип був розроблений в арбітражних рішеннях, статті 21 Стокгольмської декларації і статті 2 декларації Ріо-де-Жанейро, і в консультативному рішенні Міжнародного суду стосовно правомірності ядерної зброї. Межі цього принципу, можливо більше за будь-які інші, будуть визначати права і обов'язки суб'єктів у всіх спорах стосовно транскордонної екологічної шкоди і він може розглядатись як частина міжнародного звичаєвого права.
Зобов'язання не завдавати шкоди навколишньому середовищу бере свій початок в загальному принципі права sic utere tuo ut alienum non laedas (використовуй свою власність так щоб не завдавати шкоди іншому). В контексті міжнародного права держави зобов'язані використовувати чи дозволяти використовувати свою територію таким чином щоб не завдавати шкоди інтересам інших держав. Це зобов'язання застосовувалось до завдання шкоди навколишньому середовищу у арбітражі Трейл-Смелтер.
В цій справі дим з канадського металургійного заводу завдавав шкоду громадянам та власності на території Сполучених Штатів. Після того як держави погодились на арбітраж Канадсько-Американська спільна комісія винесла наступне рішення:
Трибунал вважає, що згідно з принципами міжнародного права і законодавства США, жодна держава не має права використовувати чи дозволяти використовувати свою територію таким чином, щоб завдавалась шкода в результаті впливу диму на її території чи території іншої держави, чи майну чи особам, які знаходяться на цій території .
Принцип 21 Стокгольмської декларації говорить: "У відповідності із Статутом Організації Об'єднаних Націй і принципами міжнародного права держави мають суверенне право розробляти свої природні ресурси у відповідності із своєю політикою в сфері навколишнього середовища і несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність в межах їх юрисдикції чи контролю не завдавала шкоди навколишньому середовищу інших держав чи районів за межами дії національної юрисдикції".
Фраза "районів за межами дії національної юрисдикції" включає, наприклад, океани та Антарктику. Принцип забороняє тільки вплив від діяльності "в межах юрисдикції чи контролю" певної держави..
Більшість науковців вважають, що принцип 21 відображає звичаєву норму, що було підтверджено арбітражем Трейл-Смелтер та справою про канал Корфу. Тим не менше, до 1996 року Міжнародний суд ніколи чітко не встановлював, що екологічний інтерес належить до тих, яким не може завдаватись шкода.
Цікавим фактом є пряма рецепція тексту Принципу 21 Стокгольмської декларації в преамбули деяких міжнародних актів, юридично-обов'язкового характеру. Можна назвати Лондонську конвенцію з попередження забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 р. та Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.
В 1996 році в консультативному заключенні про Законність погрози чи використання ядерної зброї, Міжнародний суд визнав, що навколишнє середовище перебуває під постійною загрозою і що використання ядерної зброї може стати катастрофою для довкілля. Суд також визнав, що навколишнє середовище це не абстрактне поняття, а являє собою середовище для існування, якість життя і здоров'я людства і ще ненароджених поколінь. "Існує загальний обов'язок держав забезпечувати, щоб при здійсненні діяльності в рамках її юрисдикції і під її контролем враховувались аспекти охорони навколишнього середовища інших держав чи районів за межами їх національного контролю, і це положення на даний час є частиною норм міжнародного права, які стосуються охорони навколишнього середовища". Формулювання Міжнародного Суду відрізняється від того, яке дає Стокгольмська Декларація, але тим не менше воно підтримує загальне зобов'язання не завдавати шкоди навколишньому середовищу.
Як свідчить практика, головними проблемами міжнародного природоохоронного права є гармонізація суверенних прав держав з задачами міжнародної охорони навколишнього середовища, а також розробка різних проблем відповідальності держав за завдання екологічної шкоди .
Прогресивне тлумачення поняття "державний суверенітет", вказує, що в основі міжнародного співробітництва може лежати тільки взаємна повага суверенних прав і законних інтересів всіх держав. Найбільш яскраво цей принцип проявляється щодо роздільних ресурсів. Узгоджені міжнародні акції по охороні навколишнього середовища і використанню природних ресурсів можливі лише в умовах , коли здійснення суверенних прав однією з держав не зачіпає права інших держав, які поділяють даний природний ресурс . Формула Принципу 21 Стокгольмської декларації базується саме на такому розумінні суверенітету. Стосовно охорони навколишнього середовища він трактується як свобода дій суверена, обмежена законними інтересами інших держав і міжнародного співтовариства в цілому.
Головна мета включення принципу 21 в Стокгольмську декларацію полягала в створенні рівноваги між суверенним правом вільно розпоряджатись природними ресурсами на своїй території і обов'язком попередити можливі негативні наслідки для інших країн, які може потягнути за собою використання національного природного середовища.
Дуже важливою є друга частина принципу 21, який встановлює відповідальність держав за завдання шкоди природному середовищу інших країн. В той час як перша частина принципу відображає загальновизнані
Loading...

 
 

Цікаве