WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов - Курсова робота

Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов - Курсова робота

документів про права людини.
Аналіз статей розділу II Конституції свідчить про те, що майже всі статті цього розділу так чи інакше відображають зміст Міжнародної хартії прав людини, насамперед Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, а також Загальної декларації прав людини.
При цьому автори Конституції сприйняли "ритм" міжнародних документів про права людини, систему й послідовність викладу цих прав і свобод. Проте іноді вони відходили від такої послідовності. Це стосується ст. 51 Конституції, де йдеться про права та обов'язки, пов'язані зі шлюбно-сімейними відносинами. В Основному Законі цю статтю розміщено серед тих, де зафіксовано права, які у вітчизняній і нерідко зарубіжній юридичній науці визначаються як соціально-економічні та соціально-культурні права.
У міжнародному праві відображено інший підхід до визначення прав, що випливають зі шлюбного стану і сімейних відносин: відповідну статтю містить Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 23). Додамо, що в теорії і практиці світового конституціоналізму відповідні права часом зараховують до категорії природних.
Ще раз наголосимо, що саме зміст головних міжнародних документів про права людини визначив зміст II розділу Конституції України, забезпечивши тим самим його демократичне наповнення. У тексті Конституції можна знайти і прямі запозичення з міжнародних документів: "Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або та-кому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню" (ч. 2 ст. 28 Конституції). Це, по суті, текст ст. 5 Загальної декларації. Пряме текстуальне запозичення зі ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права містить ст. 48 нашого Основного Закону: "Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло".
Зазначені змістовні і навіть текстуальні збіги II розділу Конституції України і головних міжнародних документів про права людини є позитивним явищем, що засвідчує спрямованість нашої держави на сприйняття та реалізацію міжнародних стандартів у відповідній сфері. До того ж Україна є стороною практично всіх міжнародних договорів про права людини загального характеру. А це ставить вимоги до національного права, зокрема до змісту Основного Закону.
Проте в деяких випадках положення Конституції України істотно відрізняються від близьких за формулюваннями положень міжнародних документів. Іноді таку відмінність не можна трактувати на користь Основного Закону. Наприклад, у його ст. 58 записано: "Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи". Виникає питання: чи стосується це конституційне положення сфери цивільно-правового регулювання? Характерно, що у міжнародних документах у відповідних випадках йдеться про кримінальний закон (наприклад, ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські 5 політичні права).
Принагідне зазначимо, що деякі конституційні положення про права людини порівняно з відповідними положеннями міжнародних документів сформульовано більш актуально і юридичне точно, як-от ст. 38 Конституції, яку можна порівняти зі ст. 21 Загальної декларації.
У Конституції України можна знайти положення, яких немає у міжнародних документах про права людини. Це зумовлено насамперед тим, що вони мають різне регламентне призначення. З іншого боку, міжнародні документи про права людини загального характеру (саме з них складається Міжнародна хартія прав людини) визначають загальні стандарти у відповідній сфері. Тому їхні положення сформульовані у загальній формі, без юридичної конкретики. І хоч у такий само спосіб характеризуються норми конституцій, рівень узагальненості у міжнародних норм об'єктивно вищий. До того ж у нашому Основному Законі акцентовано на прямій дії його норм, що також позначається на формальних ознаках останніх.
У деяких випадках відсутність у міжнародних документах про права людини положень, які були б аналогами тим, що наявні в Конституції України, пояснюється, на нашу думку, дією фактора часу. Сказане стосується конституційного закріплення окремих так званих прав останньої генерації. До таких віднесено, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, зафіксоване у ст. 50 Основного Закону. Такого права не знайти в текстах головних міжнародних документів. Водночас зауважимо, що, коментуючи наш офіційний конституційний проект, дехто із зарубіжних експертівзвертав увагу на нереальний характер сформульованого як імператив права особи на відшкодування шкоди, завданої порушенням щойно зазначеного права. На думку цих експертів, фіксація на конституційному рівні права на таке відшкодування може створити великі складності для різноманітної економічної діяльності.
Зовсім іншими обставинами зумовлена поява в Конституції положення ст. 23, де, зокрема, записано: "Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей". У науці конституційного права подібні за змістом положення визначаються як право загальної свободи. Поява в тексті Основного Закону цитованого положення тісно пов'язана з іншим, що міститься у його ст. 22: "Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними". Зазначене положення може бути застосовано тоді, коли у конкретних випадках неможливо безпосередньо застосувати положення розділу II Основного Закону через прогалини в конституційному тексті. І тоді вирішальне слово належатиме Конституційному Судові України.
Наведене положення ст. 23 Конституції України практично збігається за текстом з положенням першого абзацу статті Основного Закону ФРН 1949 р. Характерно, що Конституційний Суд ФРН визначив це положення як таке, що доповнює інші конституційні положення щодо прав і свобод. Федеральний Конституційний Суд шляхом тлумачення згаданого положення заповнює прогалини в тексті Основного Закону, "відкриває" конституційні права, які прямо не виписані в цьому тексті. У такий спосіб діє і Конституційний Суд Угорщини щодо ст. 54 чинної Конституції Угорщини, де записано, що "кожен має невід'ємне право на... людську гідність". І за текстом першого абзацу ст. 28 Конституції України "кожен має право на повагу до його гідності". Очевидно, тут міститься ще одне формулювання права на загальну свободу.
Найзагальнішою юридичною гарантією прав і свобод є право на судовий захист. У ст. 55 Конституції України записано, що "права і свободи людини і громадянина захищаються судом". Про право на судовий захист йдеться, зокрема, у ст. 8 Загальної декларації і в ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. До юридичних гарантій прав і свобод віднесено так звані процесуальні гарантії. В науці конституційного права їх іноді визначають як права людини в досудовому і судовому процесах. Серед міжнародних документів найдетальнішою щодо процесуальних гарантій можна вважати Європейську конвенцію про права людини і основні свободи з протоколами до неї. Серед конституційних приписів відповідного змісту можна виділити положення ст. 29 Основного Закону, де йдеться про особисту недоторканність. Ці положення сформульовано в дусі знайомої світовому конституціоналізмові ще з XVII
Loading...

 
 

Цікаве