WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов - Курсова робота

Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов - Курсова робота

розуміються у позитивному значенні, визначають обов'язки держави забезпечити кожному нужденному мінімум засобів існування, соціальної заможності, тобто так звану соціальну безпеку, без якої неможливе підтримування людської гідності, нормальне задоволення первинних потреб і духовного розвитку (у Конституції України - статті 43, 45, 46, 48 та ін.).
2.2. Культурні та екологічні права громадян
Культурні права - можливості (свободи) збереження та розвитку національної самобутності людини, доступу до духовних досягнень людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку. До них належать права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість (у Конституції України - статті 53, 54).
Екологічні права - можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це - права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його несприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористування та ін. Екологічні права є спорідненими з правом на життя.
Специфіка екологічних прав полягає у тому, що основою їх здійснення є об'єктивно існуюча екологічна система - навколишнє природне середовище. При цьому деякі екологічні права є природними правами, невід'ємними від життєдіяльності громадян, незалежно від їхнього правового закріплення. Такі права людини і громадянина реалізуються як об'єктивна необхідність і не потребують нормативно-правового оформлення.
Екологічному праву відповідає обов'язок уповноважених державних органів, підприємств, установ і організацій вживати заходів, спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання і зниження шкідливих для людини і навколишнього середовища наслідків.
Рівень безпечного навколишнього середовища (чисте, сприятливе, нешкідливе) у разі спору встановлюється проведенням екологічної експертизи. Громадянин має право брати участь у проведенні суспільної екологічної експертизи, розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, в обговоренні законопроектів, матеріалів з розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, що можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища.
Громадянин має право на одержання у встановленому порядку повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища і його вплив на здоров 'я населення. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Конституція України закріплює екологічні права громадян у ст. 50: "Кожний має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди".
3.СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО ІНСТИТУТУ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ПРАВ ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ
Проблема співвідношення міжнародно-правового та внутрішньо-державного регулювання виникає при зіткненні двох галузей права - конституційного й міжнародного. У процесі розв'язання цієї проблеми досліджується співвідношення міжнародних стандартів прав і свобод людини з нормами національного права, адже останні забезпечують дії міжнародних стандартів прав людини в конституційному праві.
Гносеологічною основою співвідношення права з цього питання є теорія, згідно з якою міжнародні стандарти переважають над нормами національного законодавства і мають бути інтегровані у внутрішньодержавні правові системи. Саме тому у ст. 9 Конституції України зазначається, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є ^частиною національного законодавства України, тобто є частиною внутрішньодержавного права.
Таке становище характерне для посттоталітарних держав, які для утвердження демократичного курсу приймають певні зобов'язання. І хоч у міжнародно-правовій доктрині домінує тенденція визнання примату міжнародного права над національним, проте конституційна практика деяких держав з різних причин не сприймає цю ідею і поряд з декларацією юридичної формули "міжнародне право - частина права країни", як і раніше, виходить з примату конституції щодо міжнародно-правових зобов'язань, у тому числі у сфері міжнародних гуманітарних стандартів. Водночас у системі співвідношення законів, зокрема конституції та міжнародних договорів, діє, як правило, принцип: "lex pastarioris derogot leji prsori" (закон наступний акумулює закон попередній). Його ніхто не заперечує, у зв'язку з чим конституція, встановлюючи основи політико-правової системи держави, кореспондує з міжнародним правом, яке базується на пошані до конституції.
Вже зазначалося,що згідно з Конституцією України на території України діють ратифіковані міжнародні договори. Але щоб вони справді діяли, недостатньо лише назвати їх частиною внутрішньодержавного права. Загальновизнані норми міжнародного права за своїм характером не є такими, що діють самі по собі, вони сприймаються правовою системою не як норми-регулятори, а як норми-принципи. Єдиний шлях їх виконання - видання відповідного законодавчого акта, а не посилання на міжнародні норми права.
Звичайно, не можна не вказати на позитивні сторони конституційного закріплення відсильних норм. Така норма "прямо" зобов'язує державні органи використовувати міжнародні норми у сфері прав людини, при цьому значно спрощуються процес уніфікації, процедура приведення у відповід-ність норм національного і міжнародного права.
Як же діють та реалізуються міжнародні стандарти у національному праві? Дія права, як відомо, полягає у впливі на свідомість та волю людей, зрештою - в упорядкуванні суспільних відносин шляхом визначення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників правовідносин. Реалізація права полягає у втіленні правових норм у практичну діяльність суб'єктів права (індивідуальних і колективних), у результаті чого складається низка заборон, юридичних обов'язків та юридичних прав. Дія норм права обмежена часовими, просторовими та предметно-суб'єктними межами.
Реалізація норми права - це завершальний етап правового регулювання. Норми права реалізуються у межах, в яких діють суб'єкти права. Тому слід розрізняти механізми Дії та механізми реалізації міжнародних і внутрішньодержавних нормативно-правових актів, а також взаємопроникнення процесів дії та реалізації цих актів. Без процесу дії не може настати реалізація акта. Проте дія може не перейти в ту чи іншу форму реалізації норми права.
Реальне здійснення та захист основних прав людини конкретною особою забезпечується передусім юридичними механізмами, що діють у державі. Тобто правова національна система припускає безпосередню дію належним чином ратифікованих норм міжнародних договорів поряд з національним законодавством, але пріоритет останнього полягає у тому, що саме воно забезпечує засоби реалізації, охорони та захисту прав людини.
Такою є сутність співвідношення норм конституційного права і міжнародних стандартів про права людини.
Таким є і співвідношення норм Конституції України, які стосуються прав і свобод людини, та міжнародних
Loading...

 
 

Цікаве