WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов - Курсова робота

Тенденції конституційного регулювання основних прав громадян в галузі культури, екології, соціально-економічних умов - Курсова робота

прав кожної людини. Практично всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, які у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини.
Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН в галузі прав людини. Однак у зв'язку з теперішніми соціально-економічними умовами вона не в змозі забезпечити виконання низки міжнародних норм.
Зміст і обсяг основних прав людини визначаються сукупністю таких соціальних чинників:
o інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами суспільства;
o мораль суспільства, що переважає у даний період;
o мета прав людини і відповідність цим правам засобів, вико-ристовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження прав).
Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин - людина, яка законом визнається юридичне належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина - у конституції певної держави.
Відмінності між правами людини і громадянина:
Права людини Права громадянина
Позатериторіальні - існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою Територіальні - передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави
Загальносоціальні - належать людині через факт народження як природні, невідчужувані права, тобто не завжди виступають як юридичні категорії (апатриди, біженці не мають статусу громадянства, але мають права людини) Спеціально-соціальні (юридичні) - закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа
- реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського су-спільства, де б не знаходилася людина - реалізація охоплює сферу від-носин індивіда з певною державою
Права людини і права громадянина - близькі поняття, в ідеалі повинні збігатися, оскільки:
o здійснення прав людини визначається головним чином забезпеченістю з боку держави. Наприклад, апатриди та інші категорії осіб, що не мають громадянства, знаходяться під захистом законів держави проживання та міжнародного права;
o громадянство - основний канал, через який відбувається здійснення прав людини.
Взаємозв'язок прав людини і прав громадянина підкреслюється тим, що вони у ряді випадків закріплювалися в одному нормативно-правовому акті, наприклад, у Декларації прав людини і громадянина 1789 p., що входить до складу конституційного законодавства сучасної Франції, або в розділі II "Права, свободи і обов'язки людини і громадянина" Конституції України 1996 p.
Розгляд прав людини разом із правами громадянина - підстава для:
o визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі;
o встановлення відповідності законодавства країни правам людини.
У дійсності збіг прав людини і громадянина має місце далеко не скрізь.
Сучасна типологія прав і свобод, а відтак, і обов'язків, - досить різноманітна. Найзагальнішою їх класифікацією є поділ прав на:
негативні позитивні
Таке розрізнення прав засновано на фіксації в них негативного і позитивного аспектів свободи. У негативному значенні свобода розуміється як відсутність примусу, обмежень відносно до особи, у тому числі й з боку держави; у позитивному - як свобода вибору, утворювана державою, а головне - здатність людини досягти своїх цілей і обов'язок держави надавати громадянину ті чи інші соціальні блага.
Відповідно до таких аспектів свободи негативні права полягають у праві індивіда на захист від якогось втручання, у тому числі й державного, у здійсненні громадянських прав (як члена громадянського суспільства) і політичних прав (як учасника політичного життя). Ці права охороняють особу від небажаних і таких, що порушують її свободу, втручань і обмежень. Негативні права - основа індивідуальної свободи. Наприклад, майже весь зміст Білля про права 1791 р. (США) спрямовано на огородження особистості від різного роду несправедливих і небажаних наслідків утручання з боку уряду. Термін "не повинен", що стосується уряду, є майже у всіх статтях цього документа. Так, перша стаття (поправка) Білля про права говорить: "Конгрес не повинен видавати закони, що встановлюють будь-яку релігію або забороняють її вільне сповідання, що обмежують свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися та звертатися до уряду з петиціями про припинення зловживань".
Негативні права вважаються основними, абсолютними. Вони з'явилися історично раніше, ніж інші права, і розвивалися як група прав на незалежність від влади (свобода віри, свобода віросповідання і свобода совісті; право на особисту свободу; право на придбання і недоторканність приватної власності; свобода пересування по території усієї держави; таємниця і недоторканність листування; свобода слова і свобода думки та об'єднань; право на недоторканність житла; свобода вибору професії тощо). Перелічені права називають ще "правами свободи", "правами громадян-ських свобод" або "громадянськими свободами і правами".
Вони відрізняються від "політичних свобод і прав", під якими розуміється право на участь громадян у владі (активне і пасивне виборче право, право громадян брати участь в управлінні справами держави, право громадянина особисто звертатися до державних органів та органів місцевого самоврядування тощо). Проте й ті, й інші хоча й виникли в ряді країн за різних часів, належать до категорії негативних прав, здійснення яких не зале-жить від ресурсів держави, рівня соціально-економічного розвитку країни.
На відміну від негативних прав, позитивні права фіксують права індивіда на поліпшення свого становища і підвищення культурного статусу, забезпечувані державою. Це - економічні, соціальні і культурні права як окрема група громадських прав суб'єкта, які характеризують правову державу новітнього періоду її розвитку. До них належать: право на освіту, свобода будь-якої творчоїдіяльності, право на інтелектуальну власність, право на вільне використання своїх здібностей і майна, право на соціальну безпеку і захист в умовах безробіття, право на сприятливе довкілля, право на охорону здоров'я і медичну допомогу, право на гідне життя тощо.
До обов'язків держави входить здійснення постійної створюючої діяльності, спрямованої на забезпечення громадян тими чи іншими благами, створення соціальних програм, що гарантують проголошені соціальні, економічні та культурні права. Реалізувати ці права набагато складніше, ніж права негативні. Безпосередній захист їх правовими засобами не можливий, тому що визначення конкретних соціальних виплат до завдання суду не входить. Здійснення позитивних прав потребує достатніх ресурсів держави. Їх конкретне наповнення безпосередньо залежить від національного доходу країни та її політичного режиму.
У разі обмеженості ресурсів і антидемократичності режиму позитивні права можуть гарантувати громадянам лише "рівність у злиднях", як це мало місце у переважній більшості так званих "соціалістичних" держав за часів тоталітарних режимів.
Деякі буржуазні держави не приєдналися до Міжнародного пакту про соціальні, економічні та культурні права. Вони керувалися переконанням, що зазначені в Пакті права не є суб'єктивними, тому що не можуть бути захищені в суді. Ці міркування не позбавлені сенсу, однак приєднання до
Loading...

 
 

Цікаве