WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційне регулювання та його «соціалізація» - Реферат

Конституційне регулювання та його «соціалізація» - Реферат

такими ідеями не завжди мас прямий характер. Сюди віднесені ст. 41. в якій, зокрема, зафіксоване право приватної власності, ст. 42 (право па підприємницьку діяльність), ст. 43 (право на працю), ст. 45 (право на відпочинок), ст. 47 (право на житло), ст. 49 (право на охорону здоров я, медичну допомогу та медичне страхування), ст. 53 (право на освіту) та деякі інші. На окрему згадку заслуговує ст. 48 Конституції України, якою визначене право кожного на достатній життєвий рівень для себе І своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. В Інших конституціях від-повідні положення, як було показано, сформульовані у вигляді цілей, завдань тощо, на досягнення або на вирішення яких має бути спрямована соціальна діяльність держави. Прикметне, що ст. 48 Конституції України є єдиною серед її статей, присвячених соціально-економічним правам, яка не має поділу на частини. Тим самим в ній не визначено конституційних гарантій реалізації відповідного права, що можна вважати за опосередковане визнання економічних І соціальних реалій.
Як зазначалось, поняття соціальної держави іноді не пов'язують безпосередньо з ідеями соціальної справедливості і соціального захисту. Прибічники такого підходу акцентують увагу на взаємозв'язках між державою та суспільством і вказують на посилення регулятивного впливу держави на функціонування насамперед економічної організації суспільства. Протягом тривалого часу конституційна регламентація питань економічного життя зводилася до закріплення права приватної власності (права на приватну власність), яке розглядалось як природне право людини. Проте ще наприкінці XVIII ст. було сформульоване положення, згідно з яким "власність є правом недоторканним І священним, І ніхто не може бути позбавлений її Інакше, ніж у випадку встановленої законом явної суспільної необхідності і за умов справедливого І попереднього здійсненого відшкодування (ст. !7 Декларації прав людини і громадянина 1789 p.). Наведене положення, зміст якого знайшов відображення у багатьох конституціях, прийнятих у XIX ст., засвідчувало намагання узгодити економічні Інтереси окремого Індивіда з інтересами суспільства.
Надалі предмет конституційного регулювання охопив окремі характеристики приватної власності, що мають визначальне значення для її правового статусу. У згадуваній Конституції Німеччини 1919 р. вперше було визнано соціальну значущість приватної власності: "Власність зобов'язує. Користування нею повинно водночас слугувати суспільному благу" (ст. 153). Цитовані приписи згодом були відтворені у ст. 14 Основного Закону ФРН, звідки вочевидь запозичені у Конституцію Казахстану (ст. 6). Практично тотожними цим приписам, хоча і сформульованими з елементами заборони, є приписи частини третьої ст. 13 Конституції України: "Власність зобов'язує. Власність не повинна вико-ристовуватися на шкоду людині і суспільству". В Європі подібні положення включено до основних законів Азербайджану, Вірменії, Естонії, Італії, Македонії, Молдови, Румунії. Словаччини, Словенії, Хорватії і Чехії. У такий спосіб встановлюється соціальна детермінованість можливостей використання власності, по суті, визнається її зв'язок не тільки з інтересами самих власників, а і з потребами усього суспільства.
Майже в усіх основних законах, прийнятих у пострадянських країнах, встановлено різні форми власності і застережено рівний захист власності з боку держави незалежно від її форм, що засвідчує відхід від старих форм господарювання. Свідченням такого характеру можна вважати і положен частини першої ст. 15 Конституції України, за яким суспільне життя в Україні грунтується на засадах економічної багатоманітності. У більшості постсоціалістичних і пострадянських країн відповіді визначають характеристики ринкової економіки. Наприклад, згідно зі ст. 9 Конституції Молдови, "ринок, вільна економічна ініціатива, добросовісна конкуренція Е основоположними чинниками економіки". Подібні положення включені до основних законів Азербайджану, Албанії, Македонії, Польщі, Словаччини і Угорщини. У ст. 42 Конституції України, яка передусім присвячена праву індивіда на підприємницьку діяльність, встановлено, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція (частина третя цієї статті). Свободу або рівні можливості для різних суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності, а також державний захист конкуренції проголошено в конституціях Азербайджану, Албанії, Білорусі, Казахстану, Литви, Македонії, Польщі, Росії, Словаччини, Таджикистану, Угорщини і Хорватії.
Соціальну державу, що не пов'язана безпосередньо з ідеями соціальної справедливості і соціального захисту, засвідчують певні взаємозв'язки між державою і соціумом, які виникають поза економічною сферою суспільного буття. Такі взаємозв'язки відображені в положеннях засадничих за змістом розділів (частин, глав) деяких конституцій. Частина з цих положень присвячена визначенню ролі держави стосовно духовної сфери суспільного буття (культура, мистецтво, наука, освіта тощо). "Республіка заохочує розвиток культури, наукових і технічних досліджень, охороняє Історичну І художню спадщинунаші" - передбачено в ст. 9 Конституції Італії. Згідно зі ст. 9 Конституції Португалії, захист культурної спадщини с одним з основних завдань держави. Подібні положення включено і до основних законів, прийнятих у постсоціалістичних і пострадянських країнах (Азербайджан. Білорусь. Вірменія, Польща і Туркменистан). Про відповідну роль держави нерідко йдеться в розділах конституцій, де зафіксовано права І свободи, зокрема так звані соціально-культурні права. Такий підхід най-більшою мірою характеризує конституційне регулювання суспільних відносин у країнах Латинської Америки. За приклад також слугують частини третя, четверта і п'ята ст. 54 Конституції України, якими визначено гарантії реалізації окремих соціально-культурних прав. Водночас в її статті 66 сформульовано обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Соціальний характер держави засвідчують І положення, якими визначається роль держави стосовно збереження довкілля (навколишнього середовища). В основних законах Азербайджану, "Болгарії, Вірменії, Італії, Португалії. України та Хорватії відповідна роль держави констатується в їх засадничих розділах (частинах, главах), а в інших випадках - в розділах щодо прав і свобод у зв'язку з декларуванням права індивіда на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Прикметне, що в Португалії охорона природи і довкілля конституційне" визнана одним з основних завдань держави, а в Хорватії - однією з найвищих цінностей конституційного ладу. Проте унікальним можна вважати зміст ст. 16 Конституції України: "Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави". Об'єктивність цитованого припису не потребує коментарів.
У наведений спосіб визначається роль держави стосовно суспільних інститутів шлюбу та сім'ї, а також пов'язаних з ними станами дитинства, материнства та батьківства. Відповідна діяльність держави є складовою здійснення її соціальної функції і також засвідчує соціальний характер самої держави. Охорону (захист, підтримку) з боку держави шлюбу та сім'ї встановлено на рівні засадничих розділів (частин, глав) основних законів Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Польщі та Угорщини. При цьому в Азербайджані та Вірменії конституції містять визначення сім'ї як "основного осередку суспільства". Прикладом, коли охорону шлюбу та сім'ї застережено за змістом конституційних положень, присвячених правам І свободам, є статті 51 і 52 Конституції України. Існують деякі інші сфери сус-пільного буття, де участь держави забезпечує їй соціальний характер.
Очевидно, що поняття соціальної держави не можна однозначно сформулювати за змістом конституційного регулювання за умов різних країн. До того ж це поняття звичайно по-різному визначається навіть дослідниками, які репрезентують одну країну. З іншого боку, в основних законах відображені основні концептуальні підходи до визначення соціальної держави, що зумовлює подібність або хоча б порівнюваність їх відповідних положень і уможливлює узагальнення. Попри все, конститую-вання соціальної держави с закономірністю, спричиненою якісними змінами у суспільному бутті, які супроводжуються адекватним коригуванням державних функцій. Залишаючись здобутком розвинутого суспільства, соціальна держава об'єктивно сприймається як орієнтир там, де таке суспільство поки що відсутнє.
Loading...

 
 

Цікаве