WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційне регулювання та його «соціалізація» - Реферат

Конституційне регулювання та його «соціалізація» - Реферат


Правознавство
Конституційне регулювання та його "соціалізація"
Однією з особливостей сучасного конституційного регулювання є його "соціалізація". Така особливість пов'язана з розширенням предмета конституційного регулювання, котре відобразило ускладнення взаємодії між соціумом та державою як його складовою, посилення загальносоціальної ролі держави і диверсифікацію її участі насамперед в економічній і політич-ній сферах суспільного буття. Відповідні процеси розпочалися ще у XIX ст., однак набули завершеного оформлення в новітніх основних законах, прийнятих після другої світової війни. Характерно, що новітні конституції нерідко класифікуються і як соціальні. Зміст і призначення конституційних положень, адресованих суспільству, можуть помітно різнитися. Вони, як правило, сформульовані у загальній формі і виглядають фрагментарними. З іншого боку, такі положення завжди відображають зв'язки соціуму саме з державою. Тому навіть найбільш "соціалізовані" конституції є передусім основними законами держави.
Одним з проявів "соціалізації" конституційного регулювання є віднесення до його інструментарію терміна "соціальна держава". Основні закони не містять визначень, пов'язаних з таким проявом. але з аналізу їх положень випливає, що соціальна держава - це характеристика сучасної держави, за смислом якої державна діяльність має бути спрямована на створення реальних стандартів матеріального добробуту, освіти, охорони здоров'я тощо і забезпечення таких стандартів для усіх громадян (індивідів), а також на мінімізацію фактичної соціальної нерівності з її економічними наслідками та створення системи соціальної підтримки (захисту) тих, хто цього потребує. Тим самим поняття соціальної держави поєднується з відповідно трактованими ідеями соціальної справедливості і соціального захисту. Про таке поєднання свідчить той факт, що практично усі дослідники пов'язують феномен соціальної держави з конституційною і міжнародно-правовою фіксацією соціально-економічних прав, а також з практикою щодо їх реалізації. За будь-яких умов наведене чи інші подібні визначення со-ціальної держави передбачають здійснення дієвих заходів за змістом однієї з головних функцій сучасної держави - соціальної функції.
Поняття соціальної держави іноді формулюють і як таке, що не пов'язане безпосередньо з ідеями соціальної справедливості і соціального захисту. На думку прибічників такого підходу, це поняття відображає загальні зміни, які сталися протягом минулого століття у співвідношенні суспільства і держави, за винятком випадків етатизації суспільного буття за умов авторитарних і тоталітарних режимів. Воно відображає активізацію регулятивної участі держави у процесах економічного характеру, посилення ЇЇ відповідного впливу на духовну та деякі інші сфери суспільного буття. Важлива роль у контексті такого визначення соціальної держави також визнається за державною регламентацією взаємозв'язків індивіда і суспільства. В першу чергу це стосується положень стосовно визнання соціальної цінності індивіда, включених до багатьох новітніх конституцій. За приклад може слугувати частина перша статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, ЇЇ життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В сучасному конститу-ційному регулюванні знайшли відображення обидва наведені підходи до визначення соціальної держави.
Концепція соціальної держави має свою історію і навіть передісторію, адже потягло соціальної справедливості супроводжував розвиток суспільства і держави практично за усіх часів. Однак лише з формулюванням ідеї щодо підтримки з боку суспільства і держави найменш забезпечених верств (ка-тегорій) населення цей потяг набув, по суті, офіційного визнання. У XVJII ст. таким визнанням були закони про бідних, прийняті в деяких європейських країнах, а також тогочасне міське самоврядування.
Ідейною основою відповідних заходів слугувала, зокрема, теорія природних прав людини, яка знайшла відображення у політичних і правових актах. Так, у статті 1 Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція) наголошувалося на тому, що люди народжуються і залишаються вільними рівними в правах. Водночас застерігалося, що суспільні відмінності можуть грунтуватися лише на міркуваннях загальної користі. Наведені приписи засвідчують суперечливий зміст перетворень, що сталися та позначають їх межі.
Декларативність притаманна і так званим основним або директивним принципам держави політики, зафіксованим у ряді конституцій. Положення про принципи (іноді також цілі) держави політики, більшість з яких присвячена різним аспектам суспільного буття, містяться у спеціальних розділах (частинах або главах), звичайно відповідно поіменованих. Включення до окремих конституцій. прийнятих у період між світовими війнами, положень про принципи (цілі) державної політики відобразило сприйняття на офіційному рівні концепцій держави загального благополуччя. За приклад може слугувати чинна Конституція Ірландії 1937 р., у структурі якої є частина під назвою "Основ принципи соціальної політики". Згодом за прикладом чинної Конституції Індії 1950 р. така практика набула певного поширення в країнах Азії та Африки - насамперед у колишніх британських колоніальних володіннях. Положення про відповідні принципи або цілі включені і до деяких конституцій, прийнятих у розвинутих країнах (Мальта, Швейцарія).
Конституційні положення про основні або директивні принципи (цілі) державної політики визначають особливості їх же здійснення. Насамперед у відповідних основних законах застерігається, по суі програмне значення названих принципів (цілей) для законотворчої діяльності парламенту. До того положення про принципи (цілі) державної політики не встановлюють прав, які індивід може захистити в суді. Такий підхід відображений, зокрема, в ст. 45 Конституції Ірландії, за якою основні принципи соціальної політики "призначені бути загальним керівництвом для парламенту", а їх здійснення не підлягає розгляду в суді. Більш загальним виглядає припис ст. 41 Конституції Швейцарії: "І соціальних цілей не можуть випливати безпосередні претензії на державні послуги". В юридичній теорії такий підхід нерідко застосовується для оцінки можливостей щодо реалізації соціально-економічних прав.
В інших випадках у конституціях сформульовані обов'язки держави здійснювати заходи у здійснення її соціальної функції, зокрема, у забезпечення ідей соціальної справедливості і соціального за хисту у вигляді гарантій реалізації саме соціально-економічних прав. У зв'язку з дискусійністю питання щодо характеру цих прав нерідко стверджують, що у зазначений спосіб формулюються не обов'язок держави, а лише її наміри. З позицій юридичної техніки фіксація таких обов'язків (намірів) держави як правило, виглядає так, що в одній з частин статті основного закону, по суті, присвяченій конкретному соціальне - економічному праву, визначається саме право, а в інших її частинах або в іншій статті (статтях) -гарантії реалізації цього права, за змістом яких і передбачається здійснення державою відповідних заходів. У зв'язку з тим, що гарантії сформульовані в основному законі, вони характеризуються як конституційні гарантії реалізації соціально-економічних прав. Відсутність у статті, д йдеться про конкретне соціально-економічне право, гарантій реалізації може засвідчувати обмеженість можливостей щодо реалізації того або іншого соціальне - економічного права.
За приклад можуть слугувати положення ряду статей розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України. Зокрема, у частині першій її ст. 46 зафіксоване праве громадян на соціальний захист і визначений його загальний зміст. У частині другій встановлені гаранті реалізації права на соціальний захист: загальнообов'язкове державне соціальне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення: створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Гарантії реалізації права на соціальний захист встановлені і в частин третій, відповідно до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерело існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Визначенні у ст. 46 Конституції України зміст гарантій не є абсолютом, адже основними законами, в яких закріплене право на соціальний захист, нерідко передбачені різні заходи відповідного характер)
Обов'язки" держави здійснювати заходи у забезпечення Ідей соціальної справедливості І соціального захисту, по суті, передбачені Іі іншими статтями розділу II Конституції України, хоча зв'язок між змістом цих статей і
Loading...

 
 

Цікаве