WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Правопорушення і юридична відповідальність - Реферат

Правопорушення і юридична відповідальність - Реферат


Реферат на тему:
ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
У біду падають, як у прірву, раптом, але в злочин сходять по щаблях.
А. А. Бестужев-Марлинський
1. Поняття, причини та види правопорушень
Преса, радіо й телебачення щодня повідомляють громадськість про факти тих чи інших зловживань, про різного роду події чи вчинки людей, які істотно зачіпають права інших осіб і обурюють усе суспільство. Та журналісти, як правило, оцінюють такі події чи вчинки виходячи з морально-етичних позицій, з міркувань суспільної користі чи, навпаки, шкоди для суспільства і дуже рідко намагаються дати таким подіям правову оцінку. Загалом це правильно -питання про те, наскільки та чи інша поведінка людини узгоджується з приписами права, мають вирішувати юристи, а не журналісти. Всякий учинок, який порушує встановлені і схвалені суспільством правила, завдає шкоди іншим людям, є викликом суспільству; отож людина, яка знехтувала інтересами суспільства, не має морального права нарікати на те, що й держава у відповідь на таку поведінку вживатиме до неї примусові заходи, які іноді можуть бути досить жорсткими.
Для права поведінка людини, хоч би як її оцінювали з моральної чи практичної точки зору, може або узгоджуватися з положеннями чинного законодавства або ж порушувати їх. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому - правопорушення. Отже, правопорушеннями називають такі вчинки людей, якими порушуються приписи діючого права, передусім положення Конституції і законів Украї-ни. Великий німецький філософ Гегель називав правопорушення неправом і вважав його проявом "абсолютного зла".
Люди здебільшого дотримуються приписів права, однак правопорушення вчинюються досить часто, а їх загальна кількість є настільки значною, що це викликає зрозумілу тривогу громадян. Тому важливим питанням є встановлення та усунення причин правопорушень.
Історія свідчить, що правопорушення трапляються в усіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито їх викорінити ще нікому не вдавалося. Щоправда, для кожної епохи характерні свої особливі уявлення про правопорушення. У XVI ст. торгівля наркотичними засобами, які на той час уже почали з'являтися в Європі, не вважалася протизаконною, а от щонайменші сумніви стосовно догматів панівної католицької релігії розглядались як страшний злочин і каралися в основному спаленням "безбожників, чаклунів та єретиків". Сьогодні ситуація докорінно змінилася: релігійні переконання є приватною справою особи, в яку право майже не втручається, а от торгівля наркотиками всюди вважається одним із найтяжчих злочинів і карається тривалим позбав-ленням волі, а у деяких країнах -навіть смертною карою.
Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Глобальною причиною всіх правопорушень є соціальні суперечності (їх можна назвати "хворобами суспільства"), які завжди існують у суспільстві. Вони призводять до того, що інтереси окремих соціальних груп, іноді окремих осіб приходять у суперечність із загальними інтересами, а тому соціальні схильності, моральні уявлення й спрямування діяльності цих людей різко відрізняються від вимог існуючого права, а звідси виникає схильність до їх порушення.
Що стосується окремих правопорушень, то їх вчинення може бути викликане різними, іноді не залежними одна від одної причинами: це можуть бути причини економічного характеру (наприклад, неможливість знайти роботу і легальний заробіток); соціальні причини (зокрема, недоліки виховної та освітньої роботи); обставини сімейного характеру або ж інші особливості середовища, в якому живе потенційний правопорушник, причини особистого характеру (наприклад, схильність до алкоголю чи вживання наркотиків) тощо.
Іноді причиною правопорушень виступає і недосконалість чинного законодавства - наприклад, надмірні ставки оподаткування юридичних осіб змушують їхніх керівників шукати шляхи ухилення від сплати податків, оскільки без цього виробнича чи комерційна діяльність підприємства буде просто неможливою. У цьому випадку, звичайно ж, необхідно усунути подібну причину - за наявності більш оптимальних податків буде менше тих, хто ухилятиметься від їх сплати.
Вчені-кримінологи протягом тривалого часу (ще з кінця XIX ст., коли відомий італійський кримінолог Чезаре Ломброзо висловив думку, що той, хто вчинює злочини, є злочинцем від народження) намагаються знайти відповідь на питання, чи існує зв'язок між генетичними особливостями людини і схильністю до вчинення правопорушень; однак переконливих доказів, які б підтверджували чи спростовували такий зв'язок, поки що немає.
Правопорушення, як правило, зумовлюється не якоюсь однією окремою причиною, а відразу багатьма. Виявлення цих причин і вжиття заходів до їх усунення є одним із завдань діяльності правоохоронних органів і посадових осіб держави, слідчого, який розслідує справу про вчинення злочину. Проте завдання цілковито усунути всі причини правопорушень має утопічний вигляд: адже для цього потрібно усунути всі суперечності, які існують у суспільстві. Подібні спроби вже робилися, зокрема на початку нашого століття, однак успіху не досягли. Отже, завдання держави полягає в тому, щоб звести причини, які викликають правопорушення, до якнайнижчого можливого рівня, що дасть суспільству змогу здійснювати ефективний контроль над протиправними діями, і передусім над злочинністю.
Традиційно вирізняють такі види правопорушень:
1) дисциплінарні правопорушення, які на практиці є порушеннями трудових чи службових обов'язків (у законодавстві ці правопорушення Іноді називають дисциплінарними проступками);
2) майнові (цивільні) правопорушення, які можуть бути або невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язань, або ж заподіянням шкоди;
3) адміністративні правопорушення, які називають також адміністративними проступками;
4) кримінальні правопорушення, які є найтяжчими за своїм характером і в законодавстві називаються злочинами.
2. Цілі, види та підстави юридичної відповідальності
З точки зору права правопорушення є проявом сваволі, нехтуванням тими правилами, які схвалені і встановлені державою для підтримання соціального порядку та забезпечення прав громадян. З соціальної точки зору правопорушення завжди є вчинком, який завдає шкоди інтересам окремих громадян чи юридичних осіб, а нерідко - й інтересам усього суспільства. Тому держава має не тільки здійснювати роботу щодо усунення причин та умов правопорушень, а й протидіяти правопорушенням, переслідувати порушників, притягати їх до відповідальності.
Вчинення особою правопорушення є підставою для того, щоб притягти її до встановленої нормами права відповідальності.
Однак самого лише факту вчинення особою дії чи бездіяльності, якою порушуються приписи права, недостатньо. Майже завжди необхідною є і вина особи у протиправному вчинку. Відповідальність без вини закон допускає лише у виняткових випадках: наприклад цивільно-правовавідпові-дальність власників за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Вина у вчиненні правопорушення може бути умисною або необережною. Умисна вина (умисел) має місце в тому разі, коли особа прямо хоче вчинити протиправні дії і досягти тих шкідливих наслідків, які виникають від таких дій. З необережною виною (необережністю) правопорушення вважається вчиненим у тих випадках, коли особа не бажала настання шкідливих наслідків, але через свою легковажність чи недбалість повелася таким чином, що ці наслідки наступили і були результатом її дії чи бездіяльності.
Окрім цього,
Loading...

 
 

Цікаве