WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінальна відповідальність - Реферат

Кримінальна відповідальність - Реферат

покарана за кожне з учинених нею злочинних посягань.
У Кримінальному кодексі зафіксовано такі види злочинів:
1) особливо тяжкі злочини та злочини, що спричинили особливо тяжкі наслідки, - такими визнаються посягання, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більш як 10 років;
2) тяжкі злочини - це умисні злочини, за які передбачаються покарання у вигляді тривалих строків позбавлення волі (у Кримінальному кодексі дано повний перелік тяжких злочинів, до якого, зокрема, входять умисне вбивство, зґвалтування, бандитизм, розбій, отримання хабара та багато інших небезпечних посягань);
3) злочини середньої тяжкості - це проміжна категорія, що охоплює злочини, які не є тяжкими, однак не є й такими, що не являють великої суспільної небезпеки;
4) злочини, які не являють великої суспільної небезпеки. Закон не визначає, які конкретно діяння належать до цієї категорії, але виходячи з судової практики, сюди можна віднести злочини, максимально можливе покарання за які не перевищує 2-3 років позбавлення волі.
Особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення будь-якого злочину з 16 років, а за деякі найбільш небезпечні злочинні діяння, неприпустимість яких зрозуміла навіть для підлітків, як-от вбивство, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, крадіжка, грабіж, розбій, злісне та особливо злісне хуліганство, навмисне знищення або пошкодження чужого майна та деякі інші, кримінальну відповідальність встановлено з 14 років.
Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила відповідне діяння в стані неосудності, тобто не могла в момент вчинення забороненої дії чи бездіяльності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Стан не-осудності, як правило, виникає внаслідок психічного захворювання або слабоумства; іноді може виникнути і внаслідок загального захворювання (наприклад, під впливом дуже високої температури, якою супроводжується інфекційне чи простудне захворювання, у хворого може статися тимчасовий розлад психіки).
Самого лише факту психічного захворювання для визначення стану неосудності не досить, тому що при деяких формах цих захворювань (наприклад, при епілепсії) людина втрачає контроль над свідомістю лише під час припадків. В інший час її психіка є цілком нормальною, і у разі вчинення злочину в такий момент особа несе за свої дії кримінальну відповідальність. Отже, необхідно не тільки встановити факт психічного захворювання особи, а й точно визначити, що в момент вчинення злочину ця особа через хворобливий стан не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для цього органи розслідування та суду, як правило, звертаються за допомогою до експертів-медиків.
Особа, яка захворіла на психічну хворобу вже після вчинення злочину, також не може бути піддана покаранню. Проте з метою недопущення нових негативних проявів суд може застосувати до неосудної особи примусові заходи медичного характеру, які полягають у поміщенні її до психіатричної лікарні зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом. Такі самі заходи можуть бути вжиті й до тих осіб, які вчинили небезпечне діяння у стані неосудності. Неосудна особа перебуває в лікарні аж до видужання незалежно від того, скільки це займе часу. Якщо злочин був учинений в осудному стані, після видужання така особа може бути притягнена до відповідальності і покарана згідно з законом.
3. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця
Злочинцям не завжди вдається довести до кінця свої наміри. Крадій, який підійшов до чужих дверей з відмичкою в руках, може злякатися появи мешканця сусідньої квартири; кишенькового злодія зрідка вдається зловити за руку; грабіжники, які вже напали на потерпілого, можуть втекти, побачивши міліціонерів. Чи підлягають ці люди покаранню, чи повинні вони відповідати за свої нездійснені наміри? Закон дає однозначну відповідь - так, повинні.
Жоден закон, у тому числі й кримінальний, не може карати людину за її думки чи настрої. Отже, доти, доки особа тільки розмірковує, чи не вчинити протиправну дію, вона перебуває поза сферою кримінального закону.
Та уявімо, що наступив момент, коли обдумування перейшло в конкретні підготовчі дії. З цього моменту поведінка людини вже не є нейтральною щодо закону; адже Кримінальний кодекс передбачає відповідальність не тільки за закінчений злочин, а й за готування чи замах, які є стадіями вчинення злочину.
Перша стадія, тобто готування до злочину,- це підшукування чи пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Той, хто придбав відмички, щоб за їх допомогою відкрити замки на дверях магазину і вчинити крадіжку, або ж той, хто виготовив фальшивий документ, щоб подати його в банк і за його допомогою незаконно отримати гроші в кредит, вчиняє готування до злочину.
Замах, який є другою стадією,- це умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину. Замахом буде визнаний постріл у людину в разі, якщо злочинець промахнувся, або ж пропозиція хабара, якщо посадова особа, якій він пропонувався, відмовилася його взяти і повідомила про це правоохоронні органи.
Кримінальний закон має на меті не тільки карати злочинців, а й по можливості попереджувати і відвертати вчинення злочинів. Саме для цього в законі передбачається можливість добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Особа, яка мала можливість завершити злочин, але добровільно відмовилася від цього, не буде нести відповідальності за вчинене готування чи незакінчений замах. Добровільною вважається відмова з будь-яких мотивів, у тому числі і в зв'язку із страхом перед покаранням за даний злочин. Однак не є добровільною відмовою припинення злочинних дій у зв'язку з неможливістю їх дальшого продовження або ж відмова від повторення невдалого замаху на злочин.
У разі добровільної відмови винний підлягає відповідальності лише тоді, коли фактично вчинене ним діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, той, хто збирався вбити людину з автомата і вже придбав зброю, але згодом відмовився від цього злочину, не буде відповідати за умисне вбивство, однак підлягає відповідальності за незаконне зберігання вогнепальної зброї, якщо не здасть її добровільно.
4. Співучасть у вчиненні злочину
Злочин може бути вчинений не лише однією, а й спільно кількома особами Такі випадки участі двох чи більше осіб у вчиненні злочину закон називає співучастю. Співучасть можлива лише з умисною виною співучасників.
Співучасниками у вчиненні злочину вважаються:
1) виконавець - особа, яка безпосередньо виконувала злочинне діяння;
2) організатор - особа, яка організувала вчинення злочину або керувала ним;
3) підмовник - особа, яка схилила виконавця до вчинення злочину, в тому числі й через обман чи погрози;
4) пособник - особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, або ж заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя й засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.
Loading...

 
 

Цікаве