WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція України – історія, теоретичні основи, зміни - Реферат

Конституція України – історія, теоретичні основи, зміни - Реферат

період Директорії було прийнято кілька документів, у тому числі "Універсал Трудового Конгресу", "Закон про форму Української влади", складено проект "Основного державного закону Української Народної Республіки", якими передбачалося створення Української держави на засадах парламентаризму, але передбачався й пост Голови держави, територію якої передбачалося поділити за етнографічним принципом. До проведення загальних виборів Головою держави став Симон Петлюра, який 12 листопада 1920 р. затвердив "Закон про тимчасове верховне правління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці", "Закон про Державну Народну Раду". Однак положення всіх цих документів не були реалізовані на практиці.
Після встановлення радянської влади й аж до розпаду СРСР в Українській PCP діяли чотири конституції, які були прийняті, відповідно, в 1919, 1929, 1937 та 1978 pp. Усі вони схожі за змістом: у кожній багато положень, що мали не юридичний, а ідеологічний характер. Крім того, дві останні фактично майже дослівно повторювали текст загальносоюзних конституцій і закріплювали особливе, провідне місце в державі й суспільстві комуністичної партії як "провідної й спрямовуючої сили".
В Основних Законах 1937 та 1978 pp. було задекларовано низку справді демократичних положень, які стосувалися передусім правового статусу громадян, виборів до вищих і місцевих органів державної влади. Але в повсякденному житті вони не знаходили свого належного втілення.
Після розвалу СРСР і набуття Україною незалежності стала нагальною необхідність розробки та прийняття Конституції. Першими актами, що мали конституційне значення, були Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. й Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. Певний час роль конституції фактично відігравав Кон-ституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України. Починаючи з 1991 р. було підготовлено цілу низку проектів нового Основного Закону. Декотрі з них досить активно обговорювалися, та з ряду причин, а головним чином через гостроту політичних процесів, лише 28 червня 1996 р. було прийнято Конституцію суверенної й~ незалежної України.
ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
Конституція закріплює найважливіші з точки зору держави відносини, відображає основні ціннісні орієнтири даного суспільства. Для забезпечення стабільності таких відносин держава надає своєму Основному Закону найвищу юридичну силу, яка знаходить своє вираження й в особливому, ускладненому, порівняно з поточним законодавством, порядку прийняття Конституції, її зміни та відміни. З таких позицій випливає зміст розділу XIII Конституції України "Внесення змін до Конституції України".
Насамперед слід звернути увагу на максимально обмежене коло суб'єктів, які можуть подавати до Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до Конституції України. Таке право надається Конституцією України (стаття 154) Президентові України або не менш як третині народних депутатів (тобто і 50) від конституційного складу Верховної Ради України. Поданий указаними суб'єктами законопроект може бути розглянутий Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України про те, що запропоновані зміни не передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, не спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.
Не можуть бути внесені зміни до Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану, адже тоді практично неможливо забезпечити нормальне і спокійне обговорення та оцінку змін Основного Закону держави.
З метою забезпечення стабільності Конституції України відхилений Верховною Радою законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий для повторного розгляду в парламенті не раніше, ніж через рік з дня його відхилення.
З тією ж метою Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
Найскладнішою є процедура внесення змін до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України". Законопроект про внесення змін до вказаних розділів може подати Президент України або не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради України (не менш як 300 народних депутатів). Якщо після обговорення такого законопроекту за його прийняття проголосує не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради, Президент України призначає всеукраїнський референдум, результати якого остаточно визначають прийняття чи відхилення запропонованих змін до Конституції.
Повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, ІІІ і XIII Конституції України з одного і того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання.
Дещо простіша (але складніша порівняно з поточним законодавством) процедура внесення змін до інших розділів Конституції України. Відповід-ний законопроект має бути обговорений і схвалений більшістю конституційного складу Верховної Ради. Після цього його розгляд на даній сесії Верховної Ради припиняється. Наступна чергова сесія Верховної Ради України розгляд цього законопроекту відновлює, і він вважається прийнятим, якщо за нього проголосує не менш як дві третини конституційного складу Верховної Ради України.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Передостанній, XIV розділ Конституції України - "Прикінцеві положення" - присвячений визначенню набуття нею чинності, тобто моменту, з якого вона починає діяти і стає Основним Законом, за яким мають будуватися найважливіші суспільні відносини.
Вивчаючи ці положення, слід мати на увазі, що ч. 5 статті 94 Конституції України закріплює норму, за якою закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Водночас стаття 160 Конституції України визначає, що вона набирає чинності з дня її прийняття, тобто з 28 червня 1996 р. Таким чином, Конституція набула чинності до того, як була офіційно оприлюднена, тобто опублікована в офіційних джерелах. Це зумовлюється особливим місцем Конституції України в системі законодавства, її значенням для державного й суспільного життя країни.
Набуття Конституцією України чинності, крім її власних положень, врегульовувалося ще йспеціальним законом "Про прийняття Конституції України і введення її в дію" від 28 червня 1996 p., яким не тільки днем на-буття нею чинності визначався день її прийняття, а й визнавалися такими, що втратили чинність, Конституція (Основний Закон) України від 20 квітня 1978 р. з усіма змінами й доповненнями та Конституційний договір між Верховною Радою України й Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади й місцевого самоврядування в Україні", які в своїй сукупності відігравали роль Основного Закону України.
З метою гідного відзначення історичної ваги Конституції незалежної України в утвердженні її суверенітету й побудові демократичної, соціальної й правової держави день прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.
Loading...

 
 

Цікаве