WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституція України – історія, теоретичні основи, зміни - Реферат

Конституція України – історія, теоретичні основи, зміни - Реферат

собі прог-раму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Тай програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції України.
3. Нормативність, яка характеризує конституції як єдиний юридичний документ, що складається із загальнообов'язкових правил (норм), котрі ви-значають поведінку державних органів, громадських об'єднань, громадян та інших суб'єктів.
4. Установчість. Ця властивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб'єкти (органи, організації) конкретними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компетенцію.
5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визначених у Конституції суспільних відносин і означає, що закріплені в ній принципові положення мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до потреб розвитку суспільства й держави (наприклад, адміністративно-територіальний поділ, норми представництва в законодавчих органах тощо).
Український народ має багату історію, пов'язану зі створенням правових основ організації та розвитку різних сторін життя суспільства. Особливість цих процесів полягає в тому, що вони здебільшого відбувалися за відсутності національної державності - адже протягом значного періоду своєї історії Україна була частиною інших, часом двох і більше, держав. Ця обставина робила ще дужчим незгасне прагнення народу України створити свою державу. Й це знаходило своє вираження у значній кількості розроблених конституційних проектів, більшість яких, через історичні умо-ви, так і не були реалізовані.
Ще в часи України-Русі (Київської Русі) був створений документ, який, за сучасними поняттями, мав конституційну силу. Йдеться про "Руську Правду" - видатну пам'ятку нашого права, котра, за деякими даними істо-ричної науки, датується VII-IX ст., хоча багато хто з дослідників пов'язують її появу з іменем київського князя Ярослава Мудрого (перша половина XI ст.). Показово, що вже тоді у назві цього документа відобразилося високе уявлення про право. Адже слово "правда" означало тоді "закон". І в нашій мові слова "право", "правда", "справедливість" походять від одного кореня.
"Руська Правда", встановлюючи правові, тобто загальнообов'язкові правила поведінки, багато в чому випливала зі звичаїв, що регулювали відносини між людьми ще в додержавний період. У ній містились, напри-клад, норми, які врегульовували порядок реалізації права кривавої помсти. Але вона подавала й "княжі устави", тобто правила поведінки, сформульовані князями, які, до речі, також керувалися принципами звичаєвого права. В "Руській Правді" знаходимо норми, що регламентували зобов'язальне право, закладали основи кримінального й процесуального права. Таким чином, вона охоплювала своїми приписами досить широке коло найрізноманітніших відносин, Що мали надзвичайну вагу для тогочасного суспільства.
Важливу роль у ті часи відігравали договори, що мали письмову форму й поділялися на міжнародні (міждержавні), а також договори князів з народом або князів між собою. Слід зауважити, що організація державно-владних відносин за часів України-Русі містила передумови для створення виборних представницьких владних структур. Повсюдно діяли збори (віча) громадян землі (князівства), на яких не тільки вирішувалися найважливіші поточні справи, що мали загальне значення, а й формувалися певні державні структури, наприклад вирішувалося, кого з князів і на яких умовах запрошувати для здійснення певних управлінських функцій, тощо. При цьому саме віче укладало з князем відповідний договір, у якому фіксувалися його права та обов'язки. Таким чином, подібні договори набували певної конституційної сили і їх можна розглядати як своєрідні попередники української конституції.
Потому з історичних причин, до яких передусім треба віднести розпад Київської Русі на ряд князівств, татаро-монгольську навалу та її наслідки тощо, відбувається занепад і на довгі роки фактична втрата національної державності і, у зв'язку з цим, правотворчості. Пізніше найвагомішим систе-матизованим правовим актом став Литовський статут (набрав чинності в 1589 p.), котрий діяв на території Литовське-Руської держави та на українських землях, що входили до складу Польщі. Цей документ покінчив з різноманіттям місцевих прав і став єдиною правовою основою функ-ціонування держави.
Як акти конституційного характеру в історико-юридичних дослідженнях розглядаються договори часів становлення Гетьманської держави, котру будував Богдан Хмельницький. Він підписав договір і морську конвенцію з Османською Портою (1648 p.), Зборівську угоду з Польським Королівством (1649 p.), чим закладалися основи автономії України.
Нові відносини між Україною та Росією були юридично оформлені договором 1654 p., який складався з двох документів. Це, по-перше, "Березневі статті" Богдана Хмельницького, де були сформульовані умови, на яких Україна об'єднувалася в союз із Московщиною, і, по-друге, жалувані грамоти царя Олексія Михайловича Богданові Хмельницькому та Війську Запорозькому. В цьому документі за Військом Запорозьким закріплювалися широкі права: "вибирати гетьмана, самим між собою, по давньому звичаю", самостійно здійснювати судочинство, мати стосунки з іншими державами (лише для зносин із Польщею й Туреччиною слід було мати згоду царя), збирання податків Для української скарбниці, утримувати 60-тисячне військо. Як бачимо, договір з царем передбачав мінімальну залежність від Московії й, за умови його сумлінного виконання, надавав Україні можливості доя розвитку своєї державності. Але подальша практика стосунків з Росією показала підступність її політики, насправді спрямованої на порушення домовленостей, знищення будь-яких ознак самостійності України, поступове, але неухильне перетворення її на звичайну провінцію Московської держави. Це, природно, збудило протидію, привело до відродження ідеї самостійності української держави, що знайшло своє втілення у "Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорозько-го", що були написані Гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом і прийняті 5 квітня 1710 р. в Бендерах. За своїм змістом цей документ можна розцінювати як першу в Європі конституцію в сучасному її розумінні.
За тодішніми традиціями "Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького" були складені у формі договору між владою (гетьманом) та народом України (Військом Запорозьким) і складалися з пре-амбули й 16 параграфів, у яких були зафіксовані основні принципи організації й функціонування Української держави.
В преамбулі, з метою обґрунтування природного права українського народу на власну державу, наводився історичний міф про "хозарів-козаків", які, начебто, ще до Володимира Великогоприйняли християнство й заснували козацьку державу. Приділялась увага невиконанню Росією положень Переяславської угоди. При цьому підкреслювалося, що після смерті Богдана Хмельницького "Московське царство взяло намір, дошу-куючись багатьох засобів і способів, позбавити Військо Запорозьке його вольностей, підтверджених власною присягою, привести його до остаточного знищення і накласти рабське ярмо на вільний народ, який
Loading...

 
 

Цікаве