WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Позовна давність - Курсова робота

Позовна давність - Курсова робота

переривання, не зараховується в позовну давність, і її перебіг після переривання починається спочатку. Обставини, що переривають перебіг позовної давності, можуть виникнути в будь-який час до її спливу.
Згідно зі ст.264 ЦК перебіг строку позовної давності переривається:
1) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (наприклад, часткове повернення боргу, лист з проханням про відстрочку повернення боргу тощо);
2) у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників;
3) у разі пред'явлення особою позову, якщо предметом такого позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Позов має бути поданий з дотриманням встановлених вимог до його оформлення та змісту. Якщо ці вимоги порушені, топозов не приймається судом до розгляду або залишається без розгляду і не Перериває позовну давність (ст.265 ЦК).
Проте якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким позов було залишено без Розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо ж частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців (ч.2 ст.265 ЦК).
Наслідки спливу позовної давності традиційно пов'язувалися з втратою права на задоволення позову про захист порушеного права.
Водночас ст.267 ЦК передбачає низку нових положень, спрямованих на більш повний захист особи, цивільні права якої порушені.
Вони полягають, зокрема, в такому:
1) особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності;
2) заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності;
3) позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення;
4) сплив позовної давності про застосування якої стороною в спорі є підставою для відмови у позові;
5) якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.
Оскільки позовна давність на основні та додаткові вимоги обчислюється щодо кожної вимоги окремо, може трапитися так, що на основну вимогу позовна давність не пропущена, тоді як додаткова вимога (про стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) погашається спливом позовної давності. Однак якщо позовна давність пропущена на основну вимогу, вона вважається пропущеною і стосовно додаткової вимоги (ст.266 ЦК).
Додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.
Зокрема, позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);
4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (ст.393 ЦК);
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) - ст.990 ЦК.
Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки певних правовідносин, оскільки предметом захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.
Згідно з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
ВИСНОВКИ
З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:
Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.
Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.
Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність незалежно від бажання сторін.
Розробники проекту нового ЦК пропонують, щоб позовна давність застосовувалася судом тільки за заявою сторони у спорі. Чи треба віддавати перевагу такій редакції норми? На нашу думку - ні. Якщо позивач пропустив строк позовної давності, а відповідач, незважаючи на це, згоден задовольнити його вимоги, то він має можливість задовольнити їх у порядку доарбітражного врегулювання, а не доводити справу до суду, щоб мати відтак додаткові збитки у вигляді сплати державного мита та інших судових витрат.
При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з позовом до суду за захистом. Необхідно розрізняти право на позов у матеріальному розумінні і право на позов у процесуальному розумінні.
У матеріальному розумінні право на позов - це право вимагати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного права і право отримати такий захист. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону можливості вимагати примусового здійснення права через суд, але не позбавляє права, звернутися за захистом до суду взагалі, оскільки для подачі позовної заяви до суду про захист порушеного суб'єктивного права законодавець ніяких строків не встановлює.
Право на позов у процесуальному розумінні - це право
Loading...

 
 

Цікаве