WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Політичні судові процеси в Україні у 20-30 рр. ХХ ст. - Реферат

Політичні судові процеси в Україні у 20-30 рр. ХХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
"Політичні судові процеси
в Україні у 20-30 рр. ХХ ст."
Індустріалізація й колективізація вели до дедалі більшого зосередження влади у Москві. На Україні це означало, що мрії, ілюзії та вже досягнуті успіхи в самоврядуванні, що характеризували сповнені надій 20-ті роки, були приреченими. Систематично знищуючи майже всі аспекти автономності, Сталін прагнув перетворити республіку просто в адміністративну одиницю Радянського Союзу. І кожний, хто ставав на його шляху, підлягав ліквідації.
На першому етапі наступу Сталіна проти потенційної опозиції на Україні (реальний опір йому був дуже слабким) основною мішенню стала стара українська інтелігенція, особливо та, що була пов'язана з національними урядами та небільшовицькими партіями 1917-1920 рр., а також видатні діячі культури й науки. ОДПУ, фабрикуючи "таємні антирадянські організації", застосовуючи фізичний і психологічний терор, змушувало своїх жертв визнавати своє членство в них на широко висвітлюваних у пресі показових процесах. У такий спосіб політична поліція виправдовувала покарання засуджених, дискредитуючи всіх, хто поділяв їхні погляди, й готуючи грунт до наступних арештів.
Уперше до цієї тактики на Україні вдалися у 1929-1930 рр., коли в належності до таємної націоналістичної організації під назвою "Спілка визволення України" (СВУ) було звинувачено 45 провідних учених, письменників та інших представників інтелігенції, включаючи Сергія Єфремова, Володимира Чехівського, Андрія Ніковського, Йосипа Гермайзе, Михайла Слабченка, Григорія Голоскевича та Людмилу Старицьку-Черняхівську. "Виявленій" організації приписувалася мета: за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації, вбивства Сталіна та його соратників відокремити Україну від СРСР. Використавши й цей судовий процес для створення атмосфери підозріливості та небезпеки, радянські власті перейшли до широкого наступу на інтелектуальну еліту.
Як можна було сподіватися, однією з перших установ, що зазнали головного удару в цьому наступі, була Всеукраїнська Академія наук. Після процесу СВУ, під час якого називалися імена багатьох членів Академії, уряд увів цензуру на її видання, став закривати найдіяльніші її секції й виганяти "буржуазних націоналістів". У 1931 р. розпустили історичну секцію М. Грушевського, а самого вченого під приводом того, що він причетний до ще однієї таємної організації, вислали до Росії, де він у 1934 р. помер. Набагато суворіших переслідувань зазнали багато його колег і майже всі учні.
Процес СВУ став також сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви. Звинувачені у співпраці з цією організацією, першоієрархи церкви були змушені скликати у січні 1930 р. собор і саморозпуститися. Незабаром митрополита Миколу Борецького, десятки єпископів та сотні священиків було заслано до трудових таборів.
Наприкінці 20-х pp., було прийнято рішення провести низку відкритих політичних процесів, що мали на меті засудити "націоналістів", залучивши до цих процесів тих осіб, які вже давно були в агентурній розробці. До таких належали ті, хто опинився на лаві підсудних у Харківському оперному театрі, де з 9 березня до 19 квітня 1930 р. тривав процес "СВУ".
Судили 45 чоловік, серед яких були 2 академіки ВУАН, 15 професорів вузів, 2 студенти, 1 директор середньої школи, 10 учителів, 1 теолог і 1 священник УАПЦ, 3 письменники, 5 редакторів, 2 кооператори, 2 правники і 1 бібліотекар. 15 підсудних працювало в системі ВУАН. 31 чоловік колись входив до різних українських політичних партій, 1 був прем'єром, 2 - міністрами уряду Української Народної Республіки, 6 - членами Центральної Ради. Між підсудними було дві особи єврейського походження, а також 3 жінки. Цей процес став свого роду політичним гаслом для наступу проти тих сил національного відродження України, уособленням котрих були представники старої, в першу чергу академічної, інтелігенції, а також діячі Української автокефальної православної церкви. Не даремно слідчий С. Брук, як згадував один з підсудних, на допитах повторював: "Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання - і воно буде виконане; кого не поставимо - перестріляємо!".
Тим самим процес СВУ перетворювався у трагічну інтродукцію не тільки фізичного, а й морального винищення тих інтелектуальних верств, чиїми зусиллями політика "українізації" могла сприяти самоідентифікації українців і України як держави. Не випадково журнал "Більшовик України" 1930 р. у одній з передових статтей писав: "В процесі СВУ український пролетарський суд розглядає справу не лише про контрреволюційні покидьки петлю-рівщини, а судить в історичній ретроспекції весь український націоналізм, націоналістичні партії, їхню зрадницьку політику, їхні негідні ідеї буржуазної самостійности, незалежности України". І справді, за задумом організаторів, це мав бути суд не стільки над конкретними особами, скільки над цілим періодом національно-визвольної боротьби українського народу.
А окремі підсудні, котрих підбирало ҐПУ, мали символізувати цей період, його філософію, світоглядні засади. Основними діючими особами на процесі "СВУ" були 45 чоловік. Ще 700 (а не 400, як вважалось раніше) чоловік було заарештовано невдовзі у зв'язку з цією справою. А всього, за деякими підрахунками, під час та після процесу "СВУ" було заарештовано, знищено або заслано понад 30 тис. осіб. А почалося все з того, що з 18 травня по 18 червня 1929 р. в Києві було заарештовано групу молодих людей, котрих обвинуватили у приналежності до нелегальної організації. Серед цих молодих людей були й такі, що з 1928 р. співпрацювали з ҐПУ, входячи в контакт з "націоналістичне настроєними" особами, подаючи необхідну інформацію.
Свідчення саме цих осіб використали для того, щоб зламати і примусити студентів М. Павлушкова і Б. Матушевського свідчити проти віце-президента ВУАН, визначного літературознавця, академіка С. Єфремова та інших майбутніх учасників процесу "СВУ". В грудні 1929 р. підготовка процесу "СВУ", скерована партійно-чекістським тандемом, вступає у вирішальну фазу. Тоді в надрах ҐПУ з'являється низка документів, в яких буквально деталізується все, що пов'язується з "СВУ". Ці документи - про них ще йтиметься надходять до ЦК КП(б)У, ЦК ВКП(б) та ОҐПУ СРСР.
З ними знайомиться Сталін, котрий 2 січня 1930 р. надсилає до Харкова таку шифрограму С. Косіореві та В. Чубареві: "Когда предполагается суд над Єфремовьім и другими? Мы здесь думаєм, что на суде надо развернуть не только медицинские фокусы, имевшие своей целью убийство ответственных работников... Наша просьба согласовать с Москвой план ведения дела на суде". І справді, всі деталі процесу "СВУ" узгоджувались з московським керівництвом, хоча ҐПУ УСРР пропонувало і свою "драматургію" процесу.
Що "драматургію" містили вже згадані документи, підписані переважно начальником Секретного відділу ҐПУ УСРР В. ґорожаниним і начальником II-го відділу Секретного відділу Б. Козельським,яких можна вважати "головними диригентами" процесу "СВУ", багатьох інших справ. Це насамперед велика за обсягом "Докладная записка о результатах работы по вскрытию украинского контрреволюционного подполья по Украине в связи с делом "СВУ", "Меморандум до делу Одесской филии "Спілки визволення України", "Докладная записка о деятельности медицинской линии "СВУ", "Ориентировочный список арестованных по Киеву, которые подлежат представлению
Loading...

 
 

Цікаве