WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності - Реферат

Право власності - Реферат

речі; сервітути чи земельні повинності; позови, які мають своїм предметом повернення нерухомості. Рухомими за нормами того ж Кодексу вважаються речі, які можуть змінювати своє місцезнаходження (скажімо, рухаються самі); зобов'язання та позови, що мають своїм предметом сплату грошових сум чи права на рухомі речі; акції або частки у фінансових, торговельних чи промислових компаніях; вічні чи довічні ренти, сплачувані державою чи приватними особами (статті 516-529 Цивільного кодексу Франції).
Відповідно до Цивільного кодексу Португалії до нерухомих речей належать міські й сільські будівлі та споруди; води;
дерева, кущі, плодові насадження, якщо вони тісно пов'язані з землею; спадкові права на вказане майно; частини сільських та міських споруд; усяка рухома річ, з'єднана назавжди з ними. Усі інші речі вважаються рухомими (статті 204-205). Приблизно таким же за змістом є поділ речей на рухомі та нерухомі у багатьох інших державах. Ці речі можуть обліковуватись у спеціальних реєстрах (ст. 205 Цивільного кодексу Португалії).
У цивільному праві Болгарії одним з критеріїв віднесення майна до нерухомості є фізичний зв'язок об'єкта з землею. Тому нерухомістю вважають землі, насадження та будівлі. До рухомого майна належать, зокрема, цінні папери, транспортні засоби, речі особистого користування. У законодавстві Швеції чітке розмежування майна на рухоме й нерухоме досягається переліченням нерухомого майна (земля, будівлі, устаткування, речі, якими обладнаний будинок, тобто ліфти, радіатори, труби тощо). Кодекс про нерухоме майно містить положення стосовно зазначених об'єктів.
Стосовно нерухомого майна законодавство, судова практика, доктрина багатьох держав, у т. ч. "сім'ї континентального права", свідчить, що право власності регулюється законом місцезнаходження речі Таким вважається, зазвичай, закон держави, на території якої знаходиться річ на момент виник-нення факту, що викликає правові наслідки (ст. 21(2) Закону з міжнародного приватного права Угорщини 1979 р., ст. 24 Закону з міжнародного приватного права Польщі 1965 р. та ін.). Цей принцип завжди застосовується до права власності на земельні ділянки. А місцеві закони здебільшого не допускають передачі землі у власність іноземцям. Тому вимоги іноземців про надання їм таких прав лише на підставі того, що вони можуть бути суб'єктами права власності у державі їх громадянства чи постійного місця проживання (тобто у "власній" державі), є безпідставними.
Питання колізійного регулювання правового статусу рухомого майна (права вимоги, цінних паперів, транспортних засобів тощо) є дещо складнішим. У таких випадках часто застосовують прив'язку до закону місцезнаходження речі. Наприклад, відповідно до ст. 59 Договору про правову допомогу, укладеного між Україною та Болгарією, передача чи переказ речей, грошових сум із території однієї держави на територію іншої здійснюється відповідно до законодавства тієї держави, на території якої знаходяться ці речі чи суми. Прив'язка до закону місцезнаходження речі стосовно права власності на рухоме й нерухоме майно, а також стосовно речових прав, передбачена у Законі з міжнародного приватного права Австрії 1978 р" Цивільному кодексі Португалії, Цивільному кодексі Японії, Законі про регулювання у сфері міжнародного приватного права ФРН 1986 p. Окрім зазначеної колізійної прив'язки, можуть застосовуватися й інші, наприклад, особистий закон власника. Але переважно цей принцип застосовується як виняток або тільки в окремих державах (Аргентина, Бразилія).
Загальновизнано, що коли річ у певній державі правомірно перейшла у власність іншої особи за законами цієї держави, то в разі зміни місцезнаходження речі право власності на неї зберігається за її власником. У такий спосіб визнається право власності на річ, набуту за кордоном. Якщо ж право на річ набувається не в тій державі, де вона знаходиться, то питання, за яким законом визначається право власності у правових системах, вирішується по-різному. В одних застосовують закон місцезнаходження речі, в інших - особистий закон власника. Обсяг прав власника визначається за законом місцезнаходження речі. Тобто, переміщенням речі з однієї держави в іншу змінюється і зміст прав власника. Водночас не має значення, які права належали власникові речі до її переміщення в іншу державу. Отже, право власності на річ, набуту іноземцем на своїй батьківщині, визнається за ним, але зміст цього права визначатиметься не законом його громадянства, а законом місцезнаходження речі.
Держави "сім'ї загального права", використовуючи тривалий час принцип особистого закону власника щодо права власності на рухомі речі, нині також переходять до принципу закону місцезнаходження речі.
Отож, вирішальним для визначення прав на рухомість і нерухомість є закон її місцезнаходження.
У законодавстві багатьох держав колізійне регулювання права власності пов'язане з інститутом набувальної давності, зміст якого полягає в тому, що фізична чи юридична особа, яка хоч і не є власником майна, але добросовісно, відкрито, неперервно і для себе здійснює володіння цим майном, наче власним, упродовж тривалого строку, набуває права власності на це майно (ст. 234 Цивільного кодексу Російської Федерації;
статті 2262-2265 французького Цивільного кодексу; ст. 937 німецького Цивільного зводу; ст. 728 швейцарського Цивільного кодексу).
В результаті набувальної давності у власність може набува-тись будь-яке майно за винятком державного та вилученого з обігу. Законодавство держав встановлює загальні (для рухомого та нерухомого майна) та спеціальні (для знайденого скарбу, бездоглядної худоби) строки набувальної давності. Наприклад, для набуття права власності на рухоме майно встановлено: у Франції - 3 p., Російській Федерації - 5 p., Швейцарії - 10 p. He визначено таких строків у Великобританії та США. Строки, передбачені для набуття права власності на нерухоме майно, є значно більшими: у Франції - від 10 до 30 p., Російській Федерації - 15 p., ФРН, Швейцарії - 30 p., Великобританії - 12 р., США - від 5 до 20 р. (залежно від вимог законодавства певного штату). Спеціальні строки, визначені для набуття у власність скарбу,бездоглядної худоби, є найкоротшими. Наприклад, 6 місяців (статті 228, 231 Цивільного кодексу Російської Федерації, ст. 240 Цивільного кодексу Японії).
За загальним правилом, закріплення прав на річ за правом набувальної давності регулюється законом місцезнаходження ре^і в момент початку строку набувальної давності з допущенням посилання на правопорядок держави, на території якої закріплення речі за правом набувальної давності було виконане, чи за законодавством держави, на території якої річ знаходилася на момент закінчення строку набувальної давності (ст. 22(1) Закону з міжнародного приватного права Угорщини 1979р.).
Низка спеціальних колізійних прив'язок застосовується до особливих випадків. Наприклад, щодо речей, які передаються за зовнішньоторговельними угодами; тих, що знаходяться в дорозі. Так, Гаазькою конвенцією про право, застосовуване до переходу права власності в міжнародній торгівлі товарами 1958 p. вирішуються питання, пов'язані з переходом права власності не на підставі принципу lex rei sitae, а з огляду на зобов'язальний статут, себто право, застосовуване до зовнішньотороговельної угоди сторін.
Для визначення права власності на рухоме майно, що знаходиться в дорозі, може застосовуватися закон країни, з якої річ відправлено (законодавство Словаччини), або закон місця призначення речі (ст. 23(2) Закону з міжнародного приватного права Угорщини 1979 p.).
Список використаної літератури
1. Юридичний словник-довідник. - К., 2000.
2. Гаршин С.М. Право власності на міжнародній арені. // Галицькі контракти. - 2001. - №3.
3. Березун І.С. та ін. Юридичні проблеми сьогодення. - К., 2000.
Loading...

 
 

Цікаве