WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Право власності - Реферат

Право власності - Реферат


Реферат на тему:
Право власності
У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права.
У поняття "власність" люди часто вкладають різний зміст. Річ у тім, що це поняття надзвичайно містке. Воно має багато відтінків, або аспектів: юридичний, економічний, історичний. Коли цим поняттям оперує правник, його, зрозуміло, цікавить передусім правовий бік власності. Історик розг-лядає особливості інституту власності у різних країнах у різні епохи. Економіст аналізує власність насамперед із позиції того, якою мірою вона сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, як впливає на координацію економічної діяльності.
Нерідко замість терміна "власність" вживають інший - "при-власнення". Привласнення благ людьми означає, що окремий індивід,
група людей або ж держава мають право володіти конкретними благами, розпоряджатися ними і використовувати їх. Отже, власність - це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ. У цьому визначенні відображені лише найголовніші права, що випливають із власності. Власність породжує й інші права, наприклад право відповідальності.
Основні права власності такі:
1) право володіння, тобто виключний фізичний контроль над річчю;
2) право користування - особисте використання речі;
3) право управління (розпорядження) - прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ;
4) право на доход або від попереднього власного використання речі, або від дозволу іншим особам користуватися нею;
5) право на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення речі;
6) право на захист від експропріації речі;
7) право на передання речі у тимчасове користування або назавжди;
8) право на безстроковість: річ належить власникові доти, доки він існує. Якщо власником є фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті річ успадковується;
9) право заборони шкідливого використання речі;
10) право відповідальності: можливість відчуження речі у разі потреби сплати боргів;
11) право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.
Уся ця сукупність прав породжена і розвивалася інститутом приватної власності. У країнах, де цей інститут перестає існувати, як це було у комуністичних країнах, права власності належать не правовій державі.
Серед міжнародних договорів стосовно питань власності значну кількість складають договори про іноземні інвестиції. Це, зокрема, Хартія економічних прав і обов'язків держав, прийнята 1974 p. Генеральною Асамблеєю ООН, Конвенція "Про захист іноземної власності", схвалена Радою Організації економічного співробітництва і розвитку 12 жовтня 1967 p. Норми про власність містять міжнародні акти, які регулюють діяльність ТНК.
Значну питому вагу серед договорів про іноземні інвестиції мають двосторонні угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди з Великобританією, Вірменією, В'єтнамом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Литвою, Монголією, Польщею, США, Францією, ФРН, Чехією і іншими державами.
Питання власності регулюють й інші міжнародні договори. Питання власності врегульоване у консульських конвенціях. Відповідно до Конвенції ООН з морського права визнається повний імунітет у відкритому морі суден, які перебувають лише на некомерційній державній службі (ст. 96). Проблеми, пов'язані з власністю, вирішуються й іншими договорами.
Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення знаходить відображення і в численних міжнародних договорах про торговельні відносини, науково-технічну співпрацю тощо. Так, згідно з п. З ст. 5 Угоди про торговельні відносини між Україною та США від 6 травня 1992 p., кожна з держав дозволить комерційним представництвам іншої держави ввозити на свою територію і використовувати відповідно до звичайної комерційної практики конторське та інше обладнання, таке як друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери й телефакси для здійснення їхньої діяльності.
Іноземні держави можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин у випадку й порядку, встановленому міжнародними договорами та законодавчими актами України. Відповідно до договорів за участю України на її території можуть розміщуватися й використовуватися об'єкти власності іноземних держав.
Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій, визначається законодавчими актами тієї держави, де вони розміщені, якщо інше не встановлено міжнародними договорами. Окремі майнові об'єкти можуть бути спільними для кількох держав. Мова йде, зокрема, про природні об'єкти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжна-родними договорами, ратифікованими Україною.
Стосовно громадян іноземних держав та осіб без громадянства Законом України "Про власність" установлено, що вони користуються правами та несуть обов'язки стосовно належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавством нашої держави (ч. 2 ст. 11). Тобто, на іноземців у питаннях права власності поширюється національний режим. Зазначене випливає з ви-мог Закону України "Про власність", де окремим положенням підкреслюється, що суб'єктами права на приватну власність, окрім громадян України, можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства (ст. 11). У Законі України "Про правовий статус іноземців" також зазначається, що іноземці можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати й заповідати його, зокрема іноземці мають право власності на житло відповідно до законодавства України (статті 12, 13).
Загалом питання, пов'язані з наданням природних ресурсів у користування, є компетенцією приймаючої сторони. Це випливає з Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1962 р. "Про постійний суверенітет над національними природними багатствами", де закріплено право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами згідно з національними інтересами. На цих засадах грунтується й зако-нодавча практика України, скажімо, Закон України "Про виключну (морську) економічну зону" від 16 травня 1995 p. Оскільки користування природними ресурсами тісно пов'язане з концесіями, то компетенція України як приймаючої сторони визначається й Положенням про Комісію з питань акціонування стратегічно важливих промислових підприємств, затвердженим Указом Президента України від 16 липня 1996 p.2 Відповідно до його норм зазначена Комісія займається питаннями надання іноземнимінвесторам прав на розроблення та освоєння відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів під час укладення в установленому порядку концесійних договорів.
Визначальним у формуванні колізійних норм стосовно питань права власності майже в усіх державах є поділ майна (речей) на рухоме та нерухоме. Від цього залежить визначення змісту права власності, форма та умови переходу права власності на це майно. Цивільне законодавство багатьох держав проводить досить чітке розмежування між рухомим та нерухомим майном. Так, відповідно до норм Цивільного кодексу Франції до нерухомого майна належать: земельні ділянки; незібраний урожай; предмети, що їх власник землі помістив на свою ділянку для обслуговування та експлуатації (наприклад, тварини для обробітку землі, рільничі знаряддя); речі, з'єднані з землею назавжди; узуфрукт на нерухомі
Loading...

 
 

Цікаве