WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → 1. Кримінологічне прогнозування злочинності. 2. Причини насильницької злочинності - Контрольна робота

1. Кримінологічне прогнозування злочинності. 2. Причини насильницької злочинності - Контрольна робота

національному суверенітету і відносинам між державами. Поряд з корупцією, насильство представляє одну з головних лих у світі, в Україні особливо , оскільки тут рівень насильницької злочинності дуже високий.
Які ж причини насильницької дії? З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність - сукупність послідовно здійснюваних поведінських актів, які спричиняють зміни в оточуючому середовищі та в самій особі.
Елементарною ланкою поведінки є вчинок - одинична цілеспрямована дія, взята у нерозривій єдності суб'єктивних спонукань і соціальне значимих наслідків. Злочин - вольовий акт людської поведінки, що знаходиться під контролем свідомості: вибірковість поведінки стає основою кримінальної відповідальності за його вчинення.
Кримінально-правове поняття насильницького злочину визначається двома основними категоріями - суспільної небезпеки і протиправності. До них часто додається винуватість і покарання, хоча, на наш погляд, це не цілком вірно, оскільки без вини немає злочину, а покарання - наслідок, результат вчиненого злочину, а не він сам. Усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого чи можливість такого усвідомлення, поряд з проти-правністю, відрізняє злочинну поведінку від законослухняної. У кримінології в предмет вивчення злочину включаються, поряд з іншими аспектами, і його джерела - детермінанти, у тому числі - психологічні. Злочинна поведінка є процес, що розгортається у просторі і часі та включає не лише самі дії, але й попередній вплив на особистість, психологічні явища та процеси, які визначають генезис протиправного вчинку.
Психологічна структура злочинної поведінки має такі ж компоненти, як законослухняна, але зміст їх інший. У цілому вона характеризується як антисуспільна, тобто заборонена законом через підвищену суспільну небезпеку. Можна виділити три основних етапи механізму злочинної поведінки:
1) мотиваційний, 2) цілепокладаючий, 3) операціональний (виконавчий), кожен із яких виконує свої функції у взаємозв'язку з іншими. Власне поведінкою є лише заключний етап, коли злочин реалізується зовні і набуває юридичної значимості. Оскільки нас цікавлять психологічні детермінанти злочинної поведінки, необхідно розглядати і попередні етапи, тим більше, що їх розподіл досить умовний: усі компоненти поведінського акту рухливі, міняються місцями, окремі з них можуть немов би випадати, ясно не визначаючись.
На першому етапі злочину формуються його психологічні причини - спонукальні засади. Термін "мотивація", похідний від мотиву, вживається у декількох значеннях. У вузькому смислі - це: 1) процес виникнення мотиву в результаті взаємодії особи з оточуючим середовищем; 2) сукупність спонукань і мотивів, які визначають поведінку, їх система; 5) динаміка розвитку вольового акту, обумовленого певними мотивами (від прийняття рішення діяти до результату). У широкому смислі мотивація включає свідомість індивіда, його соціальні і прородні якості (властивості), що визначають ставлення до інших людей, соціальних цінностей, самого себе і знаходять відображення у мотивах поведінки і діяльності. Особливе значення у психології надається так званій "боротьбі мотивів" ("добра і зла", "за і проти") та вибірковості засобів їх задоволення.
Мотивація поведінки взагалі і злочинної зокрема, співвідносяться як одиничне, окреме і загальне: мотивація конкретного злочину одинична, вона має свою специфіку і неповторні, притаманні тільки їй риси. Суттєва властивість такої поведінки - суспільна небезпечність і протиправність. Злочин - не просто дія (бездіяльність), зумовлена певними мотивами, фактично - це результат дії, що являє собою суспільну небезпеку і протиправність, які суб'єкт міг чи повинен був передбачити.
Виникнення мотиву звичайно опосередковується потребами особистості та необхідністю їх задоволення. Мотив не є потреба, а лише обгрунтування рішення діяти по її задоволенню на рівні свідомості, після чого - прагнення до цілі у вибраному напрямі; інакше кажучи, мотив - усвідомлене прагнення діяти для задоволення потреб, інтересів та інших спонукаючих стимулів. За соціальною значимістю потреби можна розподілити на нормальні (схвалювані мораллю і правом) та деформовані (засуджувані) і викривлені (аморальні). Кожна з названих груп може спонукати злочинну поведінку, але це не означає, що тільки задоволенням потреб все можна пояснити; наявні окремі факти вчинення злочину заради його самого, незалежно від результату, заради самого процесу здійснення злочинних дій і т. ін., зумовлені своєрідною мотивацією, незалежною від потреб у їх звичайному смислі. Як джерела виникнення мотивів виступають емоції, почуття, переконання, світогляд та інші психічні феномени.
Особлива роль належить тут інтересам, які реалізуються через свідомість індивіда, перетворюючись у прагнення до вчинення конкретного злочину. Інтерес є ланкою між спрямованістю і мотивами; сформувати інтерес - означає зробити дійовим мотив поведінки чи сформувати його заново.
Прагнення можна поділити на чотири групи: 1) до результату дії - при співпаданні цілі і наслідків, що наступили, 2) до самих дій (коли ціль і результати не співпадають), 5) до злочинної поведінки безвідносно її результату, 4) до самоствердження через демонстрацію сили, хоробрості, переваги, незвичності та інших проявів злочинного змісту. Зазначені різновиди прагнень (власне мотивів дій) відрізняються своєрідністю, а їх конкретизація наближає нас до предметного розгляду мотивації злочинної поведінки.
Безпосередньою причиною виникнення мотиву звичайно виступає привід - об'єктивний чинник (випадок, обставина), що використовується при вчиненні злочину; це може бути образа, сварка, насильство тощо. Приводи можуть бути типовими чи нетиповими, суттєвими чи незначними. Мотив також може виникнути без зовнішніх приводів, більш того - спровокуватись потерпілим (наприклад, при хуліганстві). Більш загальним щодо приводу є поняття "стимул", тобто зовнішня необхідність, що є безпосередньою активізуючою ланкою вчинку (раптово виникла небезпечна ситуація, примус, насильство, прохання тощо) і посилює спонукання додії чи безпосередньо формує її мотивацію.
Мотив слід відрізняти від наміру - мисленого образу дії, яку особа прагне чи вирішила здійснити: при одному й тому ж намірі вчинок реалізується через різні мотиви, а сам мотив не визначає змісту намірів та дій, спрямованих на його задоволення.
Викривлення потреб чи інших спонукань і усвідомлене прагнення діяти так або інакше здійснюється під контролем свідомості суб'єкта та є похідною від його соціальних властивостей, які складають ядро особистості, її "керуючої" системи - особистісної спрямованості (світорозуміння, переконань, поглядів), ціннісних орієнтацій, соціальних установок, провідних мотивів поведінки, притаманних даній особі. Саме вони визначають зміст будь-якої форми діяльності та пове-дінських проявів соціальної (антисоціальної) активності на всіх її етапах. Особлива роль належить їм при формуванні мотивації поведінки і окремих вольових актів (її компонентів). Соціальні властивості особистості, тобто змістовний бік свідомості, визначають вибірковість поведінки та наступну відповідальність за неї.
Характеризуючи мотиви злочинів, діюче кримінальне за-конодавство звичайно користується узагальненою термінологією, називаючи "низинні спонукання", "мотиви особистої зацікавленості", "хуліганські спонукання", що завжди потребує пояснення та уточнення. Юридична форма вираження мотивів - статична характеристика найбільш типових, узагальнених форм при багатозначності мотивації і полімотиво-ваності фактично вчинюваних дій, оцінка яких
Loading...

 
 

Цікаве