WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Головні принципи права інтелектуальної власності - Контрольна робота

Головні принципи права інтелектуальної власності - Контрольна робота

пов'язані з майновими правами.
Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими правами, є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності. У Цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності (ст.424 ЦК).
Особистим немайновим правом, не пов'язаним із майновими правами, є право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права. Хоча завдання шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності має наслідком виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди, однак це є наслідком правопорушення, а не результатом творчої діяльності.
Висновок про те, що ч.І ст.423 ЦК розрізняє два види особистих немайнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності (особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами, та особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами), не суперечить положенням ч.З цієї ж статті про те, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Співвідношення між цими правами виглядає таким чином. Особисте немайнове право на визнання творця об'єкта інтелектуальної власності автором породжує для нього усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності. Водночас навіть якщо він не реалізує жодного із майнових прав, це не вплине на його право бути автором твору, захищати недоторканність цього твору тощо.
Особисті немайнові права є чинними безстрокове (ч.І ст.425 ЦК). Вони можуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише у виняткових випадках, спеціально встановлених законом. Таке рішення пов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певній особі - автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Поміж винятків із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст.439 ЦК).
Майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності - це суб'єктивні права учасників правовідносин, що виникають в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і обміну.
Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним (виключним) правом творця або інших осіб на об'єкт права інтелектуальної власності, так і мати зобов'язальний характер у правовідносинах, пов'язаних з передачею цих прав від автора до іншої особи.
Частина 1 ст.424 ЦК включає обидва вказані вище види майнових прав інтелектуальної власності, зазначаючи, що такими майновими правами є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Загалом вказані майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний характер. Водночас у процесі їх використання можуть виникати і права зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні договору про передачу твору автором для використання іншою особою).
Хоча майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав і підлягають абсолютному захисту, законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності. Однак такі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.
На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком. Частина 2 ст.425 ЦК, де закріплене це правило, не встановлює конкретних термінів, а лише вказує, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Отже, ця норма має відсильний характер. Прикладом спеціальної норми, що встановлює конкретний строк у цій галузі, може бути ст.446 ЦК, яка передбачає, що за загальним правилом строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки. Скажімо, строк чинності суміжних майнових прав у більшості випадків складає 50 років (ст.456 ЦК).
Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені й достроково, наприклад, якщо це передбачено договором. Дострокове припинення майнових прав інтелектуальної власності може бути також встановлено безпосередньо у законі.
По-друге, має бути оціненим зміст права інтелектуальної власності як суб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі. У цьому разі слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільного права як такого, що містить три складових: 1) можливість певної власної поведінки (здійснення права); 2) можливістьвимагати певної поведінки від інших осіб; 3) можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.
Найповніше специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляється у першому із вказаних елементів - можливості поведінки, спрямованої на здійснення цього права.
4. Здійснення права інтелектуальної власності
Характер та спрямованість можливої поведінки суб'єкта права інтелектуальної власності, а отже, і напрямів здійснення цього права в загальному вигляді визначаються ст.41 Конституції, яка встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Правом володіння визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта фактичного панування над результатом своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Правом користування визнається юридичне забезпечена можливість суб'єкта видобувати зі свого результату його корисні властивості для задоволення своїх особистих та майнових потреб.
Правом розпорядження визнається юридичне забезпечена можливість визначати долю результату своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Стосовно майнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності, розпорядження нерідко здійснюється шляхом переданая їх іншій особі. Отже, може йтися про право передання майнових прав в межах реалізації правомочності розпорядження правом інтелектуальної власності.
До вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності має також бути додане право легітимації, тобто право автора результату інтелектуальної, творчої діяльності на визнання такого результату, за наявності умов, встановлених законом, об'єктом права інтелектуальної власності. З вказаних правомочностей суб'єкта права інтелектуальної діяльності найбільше практичне значення мають право користування та право розпорядження об'єктом цього права.
Закріплені у Конституції правомочності суб'єкта права інтелектуальної власності зумовлюють принцип свободи використання -безпосередньо або шляхом укладення договору - об'єкта інтелектуальної власності. Відповідно до цього
Loading...

 
 

Цікаве