WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Законодавча влада в зарубіжних країнах - Контрольна робота

Законодавча влада в зарубіжних країнах - Контрольна робота


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
на тему:
"Законодавча влада в зарубіжних країнах"
1. Поняття і структура парламенту в зарубіжних країнах
Державні функції в кожній країні здійснюються розгалуженою системою органів. Вищі органи держави - парламент, глава держави і уряд, верховний суд - реалізують основні владні повноваження, а їхня діяльність набуває політичної значущості. Проаналізувавши роботу вищих органів, можна визначити, на яких засадах функціонує державний механізм у цілому.
Значну увагу в характеристиці вищих органів держави приділяють парламентам, які розглядають як органи законодавчої влади, а іноді і як такі, що своєю діяльністю формально забезпечують функціонування і саме існування інших вищих органів держави. Відомо, що немало конституцій було прийнято парламентами або за їхньою безпосередньою участю, і саме конституції утворюють правову основу для існування і функціонування всього державного механізму. Звідси можна говорити про установчу роль парламентів щодо інших елементів цього механізму.
Підвищений інтерес до парламентів зумовлений і тим, що вони є представницькими органами. В основі формування і роботи парламентів ле-жать ідеї народного представництва, впровадження яких у політичне життя пов'язане із становленням сучасної державності зарубіжних країн. Такі ідеї склали чи не найголовніший зміст конституційної теорії, що виникла і домінувала у початковий період розвитку цієї державності. З часом сенс та значення їх дещо змінилися, але вони і сьогодні зберігають характер політи-ко-правового постулату, непересічної соціальної і духовної цінності.
Парламенти є загальнонаціональними колегіальними представниць-кими органами державної влади, які повністю або частково обираються народом (виборчим корпусом) і, на відміну від інших загальнонаціональних колегіальних представницьких органів - так званих установчих зборів (конституційних конвентів, асамблей), - діють на постійній основі.
Представницька природа парламентів не пов'язується лише з їх ви-борністю. У багатьох країнах шляхом загальних виборів заміщується пост глави держави - президента. Однак лише парламент звичайно претендує на роль своєрідного "дзеркала суспільства". З цим пов'язана така притаманна всім без винятку парламентам риса, як колегіальність. Колегіальність парламентів визначає особливості порядку прийняття ними різного роду офіційних рішень.
Парламенти - це виборні і колегіальні органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях - також і на рівні їхніх суб'єктів. В останньому випадку повноваження законодавчих органів двох рівнів розмежовуються на засадах, визначених федеральною конституцією.
Термін "парламент" відомий з часів феодалізму. Ним спочатку позна-чалося правосуддя. У Франції в XIII ст. королівська курія була поділена на дві палати. Одна з них займалася судовими справами і називалася парла-ментом. Цей парламент, що набув назви паризького, існував і далі як судова установа і тільки за часів революції XVIII ст. зійшов з історичної арени. Проте він ніколи не був ні представницьким, ні законодавчим органом.
За часів феодалізму передісторія парламентаризму знайшла свій вияв у так званих станово-представницьких установах, які спочатку частково, а згодом повністю набули виборного характеру. Це не було народне представництво в його прийнятому розумінні. І справа не тільки в тому, що відповідні органи були засновані на засадах представництва, яке вра-ховувало інтереси вузьких верств суспільства, а самі представники були вихідцями з верхніх прошарків цих верств. Подібна картина спостерігалася також протягом певного періоду розвитку буржуазного парламентаризму. Важливим є те, що сам характер представництва, природа і зміст мандата за феодальних часів мали принципово інше обгрунтування, ніж представництво і мандат депутата сучасного парламенту.
У країнах з парламентарними формами правління уряд майже завжди контролює парламент за допомогою партійної більшості у представ-ницькому органі, на яку він спирається. Але і в цих країнах парламенти нерідко "володіють ситуацією". Це найбільшою мірою стосується тих ви-падків, коли жодна з партій не має більшості депутатських місць, і виникають труднощі при формуванні коаліції. Коаліційні уряди нерідко мають нестійкий характер. Ще більшою нестабільністю відзначаються так звані уряди меншості, які утворюються однією з партій у разі неможливості створити коаліцію. І хоча питання про формування та діяльність таких урядів звичайно виноситься за межі парламентів, саме останні виконують роль тієї офіційної структури, яка приймає остаточне рішення.
Характеристика парламентаризму набуває завершеності тільки тоді, коли враховуються структура і організація, зміст компетенції і головні напрями діяльності самих представницьких органів. Розгляд цих питань дає змогу скласти об'єктивне уявлення про те, як реалізуються засади теорії народного представництва, наскільки їхня природа відповідає політичним потребам сьогодення. Тільки завдяки аналізу загальних закономірностей побудови і визначенню основних функцій парламентів та врахуванню відповідних особливостей, властивих конкретним країнам, можна встановити реальну роль представницьких органів у здійсненні державної влади, справжнє місце їх у державному механізмі.
Термін "парламент" має узагальнююче значення. Представницькі ор-гани нерідко мають інші офіційні назви. Наприклад "національні збори". Ця назва досить вдало передає характерні риси парламенту як загальнодер-жавного органу. Близькими за змістом до неї є назви "народні збори" (так зафіксовано в конституціях Албанії та Болгарії) або "державні збори" (Ес-тонія та Угорщина). У деяких країнах назва парламенту відбиває форму державного устрою - "федеральні (союзні) збори" (Росія, Швейцарія). На-решті, є країни, представницькі органи яких мають такі назви, як "законо-давчі збори (асамблея)" або "палата представників (депутатів)".
Усі ці назви прямо вказують на одну з головних формальних прикмет представництва - колегіальність. Те саме можна сказати і про таку назву, як "конгрес". За прикладом США така офіційна назва парламентів встановлена в більшості країн Латинської Америки.
Парламенти в Скандинавських країнах мають зовні суто індивідуальні назви. Наприклад, у Данії це фолькетінг, в Ісландії - альтінг, у Норвегії - стортінг, у Швеції - рикстаг. Сюди ж можна віднести й такі назви, як сейм (Латвія, Литва), кнессет (Ізраїль), сабор (Хорватія), меджліс (деякі країни Азії). Усі ці назви мають значення офіційних
Loading...

 
 

Цікаве