WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальна характеристика інтелектуальної власності та її правового регулювання - Реферат

Загальна характеристика інтелектуальної власності та її правового регулювання - Реферат

зразків сприяє підвищення якості виробів, покращенню їх споживчих властивостей. Розробка художньо-конструкторського вирішення виробу це не тимчасове явище, а потреба і необхідність для задоволення постійно зростаючого попиту споживачів. Патенти на винаходи і промислові зразки, сертифікати, котрі підтверджують реєстрацію товарних знаків і знаків обслуговування відносяться до промислової власності. Промислова власність разом з авторськими правами являє собою важливе поняття інтелектуальної власності.
Авторські права (copyright) поширюються на будь-які творчі витвори незалежно від форми, призначення і переваг витвору (лекції, доклади, статті, брошури, книги, технічні описи, інструкції по експлуатації, ілюстрації довільного вигляду, малюнки, плакати, фотографії і т.п.). Ці права означають, що без згоди автора чи його правонаступників ніхто не може ні в якому вигляді відтворювати або тим чи іншим способом використовувати охоронювані правом об'єкти. Авторські права охороняються національними законами, а на міжнародному рівні - Бернською конференцією 1886 року і Всесвітньою конвенцією 1952 року.
Наряду з патентними ліцензіями існують і безпатентні ліцензії на ноу-хау (know-how) - непатентовані науково-технічні досягнення і виробничий досвід конфіденційного характеру - власник яких володіє природною монополією на відміну від власника запатентованого об'єкту. Вперше цей термін був вжитий в США. В буквальному перекладі з англійської мови він означає "знати як" або "знати, як це зробити". Першопочатково в ліцензійні угоди включались умови, що передбачали передачу покупцю технічних знань і досвіду як виробничих секретів продавця, необхідних для реалізації права на використання винаходу. Однак з розвитком техніки значення передачі цієї інформації стало таки великим, що ноу-хау перетворилось в самостійний об'єкт ліцензійних угод. В одних випадках ноу-хау - це фактичний винахід, який навмисно зберігається в таємниці і не патентується, чи являється елементом винаходу, не включеним в описання, в інших - воно безпосередньо пов'язане з винаходом, але саме по собі не патентоспроможне, оскільки не відповідає вимогам, встановленим законодавством. Наприклад, програмно-математичне забезпечення для персональних комп'ютерів було і залишається не патентоспроможним, як і будь-які математичні формули, алгоритми і т.п. На відміну від запатентованого винаходу ноу-хау не користується особливою правовою охороною, тому найкращою формою захисту подібних знань є комерційна таємниця.
Ноу-хау можуть включати в себе: предмети - зразки виробів, незапатентовані промислові зразки, машини, прилади, запасні частини, інструменти, приспособлення і т.д.; технічну документацію - формули, розрахунки, креслення, схеми, незапатентовані винаходи і т.д.; інструкції - пояснення, що стосуються конструкції виробництва чи застосування виробів, процесу виробництва, виробничих навиків, практичних порад, а також дані про організацію роботи та допомога у вирішенні економічних питань. Таким чином, поняття ноу-хау є достатньо широким, воно охоплює все можливу технічну та іншу інформацію, необхідну насамперед для виробництва будь-якого виробу і представляє собою визначену економічну цінність.
В міжнародній практиці найбільш часто зустрічаються патентні ліцензії з одночасною передачею ноу-хау і наданням технічної допомоги в налагодженні виробництва. Друге місце займають ліцензії на ноу-хау і тільки третє - чисто патентні ліцензії, що не передбачають передачі ноу-хау. Частково це пояснюється тим, що за сучасного рівня розвитку техніки освоєння більшої частини винаходів без представлення ноу-хау, тобто досвіду і знань, які має у своєму розпорядженні фірма-продавець, або взагалі неможливе, або веде до непотрібних затрат засобів і часу, тому ноу-хау являються основним об'єктом не тільки ліцензій, але і інших форм передачі технології.
Самостійною формою ліцензійних угод є контракти на використання товарних знаків - франчайзинг (franchising), які передбачають представлення прав на використання торгової марки чи фірмової назви, а також надання послуг по технічній допомозі, підвищенні кваліфікації робочої сили, організації торгівлі і управління. Розміри платежів по цих контрактах коливаються від 1,5 до 12% сумарних річних продаж. Відмінною рисою франчайзингу є сегментування ринку задля запобігання конкуренції між його окремими отримувачами. Операції по франчайзингу проводяться, як правило, між крупними компаніями і дрібними фірмами або приватними особами, переважно тільки новачками в бізнесі. На сьогоднішній день франчайзинг широко застосовується в міжнародних економічних відносинах. В США, де франчайзинг з'явився вперше і отримав широке розповсюдження, ці угоди поділяють на три види:
- франчайзинг продукту і торгової марки (product and trademark franchising), який передбачає реалізації товарів головної компанії дилером виключно під її товарним знаком. В цьому випадку дилер спеціалізується на продукції даної компанії, що характерно для продажу бензину, автомобілів, безалкогольних напоїв;
- комплексний франчайзинг (business format franchising), який передбачає представлення дилеру головною компанією права на використання товарного знаку, розробку маркетингової стратегії і технології бізнесу, підготовку інструкцій по експлуатації, контроль якості продукції. Такий вид угод поширений в сфері ресторанного бізнесу, рейтингу та ін.;
- роздрібний франчайзинг (retail franchising), який практикується при продажі будівельних матеріалів,умеблювання, побутової апаратури і ін.
В міжнародній практиці використовуються два перших види угод. Особливо широко використовують франчайзинг американські фірми. Приймаючі країни отримують чималу вигоду від франчайзингу, так як вони мають змогу надбати управлінського досвіду і технічних знань. В той же час вигоду отримує і франчайзер, оскільки у нього виникає можливість контролювати ринок даних країн з мінімальними капітальними затратами.
Наступні форми технологічного обміну не є надто розповсюдженими, але їх варто відмітити заради прослідкування механізму передачі технології (чи ноу-хау) в них. Ці форми в спеціальній літературі часто називають новими формами інвестицій, або неакціонерними формами транснаціонального капіталу.
Найбільш простою з таких форм є укладення субконтракту (subcontracts), суть яких полягає в тому, що крупні іноземні фірми дають замовлення невеликим місцевим фірмам (переважно в країнах, що розвиваються) на виробництво деталей чи кінцевої продукції. В обмін на гарантований місцевому виробнику збут його продукції по узгодженим цінам іноземна компанія встановлює виробничі стандарти через передачу ноу-хау. Модернізацію обладнання та інше, а надалі жорстко контролює якість продукції. Якщо випускається готова продукція. То вона реалізується під товарним знаком іноземної фірми.
Контракти "продакшн шерінг" (production-sharing) застосовуються в основному в нафтовій промисловості. Відповідно до такого контракту іноземна компанія здійснює, наприклад, в країні, що розвивається розвідку запасів нафти. Якщо запаси достатні для комерційної експлуатації, компанія надає обладнання, ноу-хау, необхідний персонал, отримуючи за це фіксовану частину продукції. Частина добутої нафти (20-40%) призначена для відшкодування витрат іноземної компанії на геологічно-розвідувальні роботи і організацію добування нафти, інша частина являє собою фактичний прибуток, який пропорційно розподіляється між іноземною компанією та державою.
Можливий також варіант контракту "на обслуговування" (service contract). За яким іноземна компанія займається тільки розвідувальними роботами і виконує свої обов'язки до моменту знаходження нафти. Існує два типи таких контрактів. До
Loading...

 
 

Цікаве