WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → 1. Підстави і процесуальні форми участі органів державного управління в цивільному процесі, цивільні процесуальні права і обов’язки. 2. Зупинення, про - Реферат

1. Підстави і процесуальні форми участі органів державного управління в цивільному процесі, цивільні процесуальні права і обов’язки. 2. Зупинення, про - Реферат

зббов'язання добровільно і після закінчення строку позовної давності.
Боржник, який виконав зобов'язання після закінчення строку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчення строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав.
Щодо наслідків закінчення перебігу строків позовної давності в літературі висловлювалися різні думки. Одні автори вважають, що закінчення строку позовної давності припиняє й існування самого суб'єктивного права, яке не може існувати без можливості примусового його здійснення. Інші автори висловлюють точку зору, згідно з якою" управомочена особа втрачає суб'єктивне право лише з моменту винесення судом рішення про відмову в задоволенні позову або в поновленні порушеного строку позовної давності2.
Більшість же цивілістів вважають, що закінчення позовної давності не припиняє існування суб'єктивного права, оскільки боржник може виконати зобов'язання, незважаючи на закінчення строку позовної давності.
3. Поняття і мета доказування в цивільному процесі.
Поняття доказів у цивільній справі
Ст.15 ЦПК. Метою цивільного судочинства є то, що суд з'ясовує об'єктивну істину по справі і правильно застосовує норми матеріального права. Пізнавальна процесуальна діяльність в основі своїй складається з 4 частин: 1) доказування фактичних обставин, які з'ясовуються під час розгляду справи; 2) з'ясування судом деяких фактичних обставин справи, які існують в момент розгляду справи, шляхом безпосереднього спостереження в судовому засіданні; 3) пізнання судом спірного правовідношення прав та обов'язків сторін; 4) пізнання, яке здійснюється судами вищої інстанції в процесі перевірки законності та обґрунтованості рішень. Завжди об'єктом пізнання будуть обставини справи (фактичні і юридичні) та докази, на підставі яких встановлюються обставини. Мета - встановлення об'єктивної істини. Засоби - процесуальна діяльність по встановленню об'єктивної істини. Ст.99 ЦПК встановлює права і обов'язки сторін, а також інших учасників процесу. Суб'єктом доказування буде і суд. Перш за все тому, що суд зобов'язаний вжити заходів для встановлення об'єктивної істини (ст.15 ЦПК), суд зобов'язаний сприяти сторонам у зборі доказів (ст.30 ЦПК), суди вирішують питання про належність і допустимість доказів (ст.28 ЦПК). Саме за судом закріплене право і обов'язок давати оцінку доказам (ст.62 ЦПК). Суб'єктами доказування є сторони, інші учасники процесу, які беруть участь в розгляді справи і суд. Доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб'єктів процесу незважаючи не те, що їх функцій в доказуванні різні, воно вимагає процесуальну і розумову діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється у встановленому законом процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи.
Етапи доказової діяльності: 1) твердження про факти (ст.137 ЦПК) - суд зобов'язує сторони посилатися на ті обставини, на підставі яких вони поставили вимоги перед судом, тобто на обґрунтування позову; 2) визначення заінтересованих осіб щодо доказів (п.5 ст.137 ЦПК) - сторони і інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов, тобто сторони не подають, а вказують на докази; 3) подання доказів - докази по справі подають сторони та інші особи, які беруть участь у розгляді справи, якщо ж поданих доказів недостатньо, то - 4) збирання доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, або за своєю власною ініціативи (ч.2 ст.30 ЦПК); 5) дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття судом у судовому засіданні інформації про обставини справи, принциповим є те, що така інформація повинна бути досліджена і прийнята всіма учасниками процесу; 6) оцінка досліджених доказів.
Судовій оцінці підлягають тільки докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні з додержанням правил про належність доказів і допустимість засобів доказування (ст.28, 29 ЦПК). Правила оцінки доказів закріплені в ст.62 ЦПК. Оцінка доказів полягає в тому, що суб'єкти доказування осмислюють подані докази і роблять логічні висновки, засновані на законах логіки і процесуального права. Оцінюють докази всі учасники процесу. Остаточні висновки по справі робить суд з додержанням правил про постановлення рішення в нарадчій кімнаті (ст.210 ЦПК). Непогодження з висновками суду сторони та інші учасники процесу втілюють в касаційній скарзі в касаційному поданні, або в інших процесуальних документах, якщо справа переглядається в судовому нагляду.
Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.27 ЦПК). Носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування: 1) пояснення сторін і третіх осіб; 2) показання свідків; 3) письмові докази; 4) речові докази; 5) висновки експертів. Зміст доказів: це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти - це дії чи бездіяльність та події. Процесуальною формою є засоби доказування, які виступають джерелами інформації (ст.27 ч.2 ЦПК). Одержання і дослідження доказів повинно здійснюватись в строгій процесуальній формі, яказакріплена в ст.28-61 ЦПК, 180-190 ЦПК. Саме ці норми будуть виступати процесуальною гарантією всебічного, обґрунтованого розгляду доказів. Докази класифікуються: 1) за характером зв'язку (прямі - дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню; побічні - навпаки характеризуються численністю зв'язків з фактами); 2) за процесом формування (первинні - формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню; похідні (копії) - відтворюють данні, одержані від інших джерел); 3) за джерелами одержання (І - особисті, речові; ІІ - первинні, похідні; ІІІ - особисті, речові, змішані). Особисті докази мають суто об'єктивний характер. Предмет доказування - це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Необхідний склад фактів предмету доказування визначається на підставі норм матеріального права. Ст.27, 30 ЦПК - належність до предмету доказування обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, тобто підстави позову, і обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення. Інші обставини, які мають значення для справи. Згідно ст.32 ЦПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, також законні презумпції, преюдиції. Презумпція - факти, які згідно з законом припускаються встановленими, такі припущення може бути спростоване в загальному порядку. Преюдиції - факти, встановлені судовим рішенням, що набрали законної сили, такі факти не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи. Таким чином, доказуванню не підлягають: 1) загальновідомі факти; 2) преюдиційні факти; 3) презумуючі факти. Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли вони визнані судом. Про це повинно бути винесено ухвалу суду (землетрус, посуха). Загальновідомість може мати різні межі (межі країни, області тощо - це об'єктивні межі; суб'єктивні межі - данні факти повинні бути відомі не тільки певним особам, а й всьому складу суду і іншим особам, що беруть участь у розгляді справи).
Використана література
1. Основи цивільно-процесуального права. Підручник. - Харків, 2002.
2. Словник-довідник юриста. - К., 2003.
3. Яцура В.І. Цивільний процес: в запитаннях та відповідях. - К., 2001.

 
 

Цікаве

Загрузка...