WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Роль і місце інституту, форми правління в процесі дослідження конституційно-правового регулювання та формування держави - Реферат

Роль і місце інституту, форми правління в процесі дослідження конституційно-правового регулювання та формування держави - Реферат

в Абу-Даби створено Національні консультативні збори, що складалися із шейхів і бізнесменів і очолювані шейхом найбільшого племені. В інших еміратах, де поки що немає офіційного адміністративно-територіального поділу на провінції, райони і округи, самі еміри з допомогою радників складають бюджети, розробляють закони про податки, безпосередньо розпоряджаються фінансами, керують місцевими органами, поліцією.
Для державно-політичного розвитку всіх арабських монархій властиво тісне переплетення нових і традиційних форм правління. Нове не виживає старого, виникає повний синтез форм, що забезпечує розвиток зовсім протилежних тенденцій - розвиток капіталізму і зміцнення політичних основ монархії. В системі державного правління у багатьох арабських монархіях поширений радницький принцип (аш - шура), витоки якого походять від принципу ісламського правління. Так діє Радницька Рада при саудівському королі, в складі 40 представників королівської династії і місцевої аристократії, Юридична рада із 20 юристів - услемів, призначених самим королем. Цей же принцип покладено в основу роботи національних зборів в конституційних монархіях - Катарі та ОАЕ.
Дорадчий принцип використаний і в реформах органів місцевої влади. В Саудівській Аравії при губернаторі і на місцях створюються ради, які наділені правом вносити пропозиції більшістю голосів з питань розвитку освіти, будівництва шкіл і лікарень, організації кооперативів. Ці ради створювались за типом традиційних рад племен, очолюваних шейхами за участю судді та двох представників населення. Нові органи правління мають ту форму, що більш близька психології та суспільній свідомості більшості населення цієї країни. В цей же час подібний синтез елементів старого і нового в системі державного правління ускладнює, по суті модернізацію суспільства, орієнтуючись на збереження існуючого господарювання монархії. Традиційні форми правління на принципах аш - егури, які нерідко в арабських монархіях протиставляють європейські демократії, влада з успіхом використовує для зміцнення монархічного режиму.
В 13 арабських державах була встановлена республіканська форма правління, причому вона одержала різну конституційну інтерпретацію в залежності від природи сил, що прийшли до влади. В рамках республіканського ладу в арабському світі формувались буржуазно-парламентські системи правління (на світській або конфесіональній основі), велике поширення одержали військово-політичні, бюрократичні, авторитарні режими різних видів, а також в групі країн відбувалося становлення революційно-демократичної влади, що бере курс на соціалістичне перевтілення суспільства.
Система державно-політичного ладу у всіх арабських республіках відзначена межею перехідності, в тому числі формуванням широких соціальних коаліцій, що характерні для багатоукладного суспільства. В деяких країнах владу завоювали політичні організації, що оформилися ще до незалежності і зігравши помітну роль в антиколоніальному русі. Вони представляли неординарні блоки сил, наприклад крупної буржуазії та поміщиків - в Лівані, дрібнобуржуазних - в Тунісі, революційно-демократичних - в Алжирі. Буржуазно-поміщицька партія Вафт в Єгипті не змогла втримати владу. Її захопила організація "Вільні офіцери", що привело в 1952 році до першої антимонархічної революції в арабському регіоні. В багатьох країнах, так як у Єгипті, шляхом військових переворотів до влади прийшли керівництва, що представляють сили, ворожі колоніалізму і об'єднані національною ідеологією в її різноманітних проявах - панарабізму, місцевого соціалізму чи модернізованого ісламу. Становище правлячих сил, що прийшли до влади таким шляхом, завжди було залежним виключно від політичної рівноваги чи балансу сил. Зміна їх розстановки визначало широкий діапазон формування військово-політичних режимів (від військово-бюрократичної диктатури з тенденціями вкрай правого крила, наприклад в Судані, до регулюваної демократії, наприклад в Лівії).
Боротьба за збереження влади включала створення нових об'єднань і одночасне розмежування їх складових. Вирішальна підтримка урядом представників національного капіталу в більшості країн на першому етапі революції викликала політичну активізацію буржуазії, що прагне захопити державно-політичне правління і підпорядкувати своїм вузько класовим інтересам подальший розвиток суспільства. Взаємодія державної влади з національною буржуазією в цілому чи її окремими частинами, наполегливо претендуючими на завоювання влади, приймало гострі конфліктні форми (наприклад, антикапіталістичні міроприємства в Єгипті і Сирії в 60-ті роки, в Алжирі, Іраку, НДРЙ та ін.). в цей же час правлячі кола в окремих країнах робили спроби наступу і на позиції прогресивних сил, чергуючи засоби політичного тиску та репресії з тимчасовим компромісом з прихильниками демократичних реформ та змін в державно-політичній системі. Від результатів цієї боротьби в кожному конкретному випадку залежать умови і методи правління, степінь його демократизації.
Зміна державно-політичної структури в багатьох арабських країнах здійснюється в дещо іншому порядку. Спершу були створені тимчасові органи влади, в тому числі ради революційного командування, тимчасові законодавчі збори, прийняті тимчасові конституції. Колективна форма правління - Рада революційного командування (РРК) - була поширена в тих країнах, де до влади прийшли військові. Але в подальшому скрізь посилювалась тенденція централізації влади, зміцнення позицій персоніфікованого лідера, розширення повноважень президента. Так, у відповідності з поправкою до конституції в Іраку в 1973р. президент зосередив вищу законодавчу владу, став одночасно головою ради міністрів. В постійну конституцію Єгипту в 1979р. була внесена поправка, що відміняє обмеження терміну перебування на посту президента. На початку 80-х р.р. А. Садат зосередив у своїх руках пост глави держави, верховного головнокомандувача, голови вищої ради органів суду та начальника управління поліції.
Реорганізація державно-політичної системи молодих арабських республік зачепила і місцеві органи влади. На посаду губернатора призначались за принципом соціальної та політичної приналежності. У вищих органах управління державний апарат включав представників дрібної та середньої буржуазії, нової інтелігенції та технічнихспеціалістів, партійних функціонерів і навіть чиновників старого режиму. Керівництво в ЙАР пробувало притягнути на державну службу службовців, навіть шейхів.
У всіх країнах спостерігався швидкий ріст чисельності управлінського апарату, особливо в державному секторі, наприклад в Єгипті і в Лівії, за темпами приросту чисельності працівників.
Значний ріст суспільних груп, пов'язаних з діяльністю держави, створив більш широку базу правлячому режиму. Свідчення тому численні організаційно-управлінські реформи в тому ж Єгипті, що включають реорганізацію департаментської форми правління в кінці 60-х р.р., створення багатогалузевих державних корпорацій в 70-х р.р., перехід до розукрупнення в 80-х р.р. і т. д.
Зміни всіх ланок державного управління - справа актуальна і надзвичайно важка. Повалення строї системи управління, що була успадкована від колоніалізму, виявилась не під силу більшості арабських країн. В багатьох арабських республіках успадковані від колоніальних часів негативні риси адміністративного управління, в тому числі загальний
Loading...

 
 

Цікаве