WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Місце і роль конституційного права - Реферат

Місце і роль конституційного права - Реферат

джерел саме конституційного права є не тільки виправданим, а й концептуально необхідним як єдиного з аргументів на підтвердження тези про головне місце цієї галузі у правовій системі.
Конституційними вважаються закони, прийняття яких передба-чене статтею 20 Конституції України. Як відомо, вони стосуються державних символів:
Ними визначаються опис державних символів України, зокрема, опис Великого Державного Герба України, слова Державного гімну України та порядок їх використання. І хоча відповідні закони приймаються не менш ніж двома третинами складу Верховної Ради, визначеного в Конституції, немає підстав говорити про відмінну від звичайних законів їх юридичну силу.
Конституційними ж законами їх можна визнати хоча б тому, що їх прийняття, по суті, запрограмовано самою Конституцією. До того ж вони покликані докладно регламентувати питання, віднесені до змісту важливого конституційно-правового інституту - інституту державних символів. У сукупності конституційні закони складатимуть те, що можна позначити терміном "конституційне законодавство".
Що ж до органічних законів, то існує можливість їх виділення у ранг спеціального закону про закони і парламентського регламенту. Такий закон можемістити перелік органічних законів, а регламент визначати особливості їх проходження у парламенті та деякі інші процедури позапарламентського характеру, пов'язані з набранням ними чинності. До органічних можуть бути віднесені ті з них, які регулюють державно-по-літичні відносини владарювання. Це, насамперед, закони про громадянство, про механізми реалізації окремих особистих і політичних прав, про парламентського уповноваженого з прав людини, про конституційну юстицію, про вибори президента і парламенту, про судоустрій тощо. ї хоча за своєю юридичною силою органічні закони нічим не відрізняються від звичайних законів, їх змістовна значущість підкреслюється особливим порядком ухвалення та набрання чинності.
До того ж ухвалені парламентом органічні закони та поправки до них мали б в обов'язковому порядку, у визначений регламентом строк і до їх промульгації передані під контроль Конституційного Суду України.
Досить важливим є також питання про доцільність прийняття у сфері конституційно-правового регулювання систематизованих законів-кодексів. Зокрема, має право на існування ідея створення кодексу про вибори, котрий на певних загальних засадах визначить зміст регламентації відповідного процесу щодо заміщення поста Президента України, формування Верховної Ради України, а також рад як представницьких органів місцевого самоврядування. Привабливою є й ідея кодексу законів про громадянство (можливо з більш точною назвою), котрий би акумулював зміст не тільки відповідного закону і підзаконних, а й деяких інших нормативно-правових актів у сфері реалізації прав і свобод особи. Прийняття таких кодексів дозволило б, зокрема, твердити про практичне існування відповідних підгалузей конституційного права України.
Проблема систематизації норм конституційного права України може бути вирішена і на засадах інкорпорації, яка має бути загальною, тобто стосуватися тих галузей права, які реально існують. Разом з тим її природа має узгоджуватися з певними принципами традиційної кодифікації. Скажімо, парламент України приймає Звід законів, розділи якого за назвою і змістом відповідають усталеним галузям права. Там, де на момент прийняття Зводу існують кодекси, вони стають його відповідними розділами. Зміст інших розділів Зводу законів України може бути складений з поєднанням принципів кодифікації та інкорпорації. Цілком зрозуміло, що така робота може бути проведена за умов стабілізації національної правової системи. Вона об'єктивно вимагатиме значної попередньої підготовки і теоретичного обгрунтування, яке слід віднести до одного з напрямів науки конституційного права. Відповідні пошуки у будь-якому випадку будуть корисними для розвитку самої галузі.
Відомо, що характер галузі конституційного права, пов'язаний, зокрема, з виконанням його приписів, забезпечується практично усіма видами юридичної відповідальності. В цьому відношенні конституційно-правова відповідальність сприймається як юридична відповідальність взагалі.
Існує й власне конституційно-правова (конституційна) відповідальність з притаманними тільки їй конкретними формами і механізмами, колом суб'єктів і санкціями, про що свідчить зміст чинних конституційно-правових актів і нового Основного Закону України. Поняття конституційно-правової відповідальності вужче, ніж поняття відповідальності за порушення норм конституційного права. Водночас цей вид юридичної відповідальності не пов'язаний з порушенням лише конституційно-правових норм. Підставами для притягнення до конституційно-правової відповідальності можуть бути й порушення норм інших галузей права, зокрема кримінального.
До особливостей конституційно-правової відповідальності слід віднести й те, що вона може мати місце за умов, коли норми права взагалі не порушуються. В таких випадках відповідальність пов'язується з тими діями, котрі розцінюються як негативні у політичному плані. Прикладом може служити передбачена ст. 87 Конституції колективна політична відповідальність Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України. Така форма конституційно-правової відповідальності притаманна парламентарним і змішаній республіканській формам державного правління.
За будь-яких умов нам конче потрібна теорія конституційно-правової відповідальності. Вона має забезпечувати функціонування державного ладу на засадах справжнього конституціоналізму. Теоретична і практична прогалина, що існувала за радянські часи, не була випадковою. Її наявність визначалася ефемерністю змісту самого державно-правового регулювання ряду важливих питань і заміною відповідної юридичної відповідальності партійною відповідальністю. Жорсткість останньої забезпечувала не тільки заповнення цієї прогалини, а багато в чому й ефективність функціонування державного механізму. Усе це перебувало за межами теорії і практики конституціоналізму. Реалії наших днів потребують його теоретичного забезпечення, в тому числі й на перспективу.
Література
1. Котюк В. О. Теорія права. - К., 1996
2. Молдован В. В. Конституційне право. - К., 1996
3. Шаповал В. Перспективи розвитку науки конституційного права В Україні//Право України. - 1996. - №9. - С. 49-52
Loading...

 
 

Цікаве