WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Місце і роль конституційного права - Реферат

Місце і роль конституційного права - Реферат

призначенням напрямки державно-правового впливу на відносини, які уособлюють конституційний устрій суспільства. Найважливішими із них є політичні, економічні, ідеологічні, соціально-психологічні, інформаційні, виховні та спеціально-юридичні функції (тобто функції правового регулювання). Серед останніх розрізняють регулятивну та охоронну функції. Системоутворюючими ознаками К.п. є також метод правового регулювання та державно-правова відповідальність. Норми К.п. - це встановлені або санкціоновані державні правила, які визначають поведінку суб'єктів державно-правових відносин в процесі здійснення повновладдянароду. Норми К.п. - особливий різновид права. Їм властиві: 1) особлива вага і значення в системі права; 2) своєрідна юридична природа; 3) найвища юридична природа (конституційність); 4) найбільша стабільність у порівнянні з іншими правовими нормами; 5) підвищений ступінь охорони з боку держави;
6) особливий механізм реалізації; 7) своєрідність їх структури. Специфікою державно-правових відносин є те, що: 1) їх серцевиною є конституційні відносини; 2) їм властивий своєрідний механізм виникнен-ня і динаміки; 3) права і обов'язки суб'єктів таких відносин реалізуються двояким чином: або за допомогою конкретних державно-правових норм, або через норми інших галузей права. Державно-правові відносини розрізняють за: цільовим призначенням, часом дії, змістом, суб'єктами, характером (способом) реалізації прав і обов'язків їх суб'єктів, способом індивідуалізації, формою, соціально-юридичними функціями тощо. Суб'єктами державно-правових відносин є: народи союзних і автономних республік, населення адміністративно-територіальних одиниць, громадяни України, особи без громадянства, іноземці, виборні депутати, державні органи, громадські організації, трудові колективи, збори (сходи) громадян. Об'єктами державно-правових відносин є продукти матеріальної та духовної творчості; немайнові блага окремих фізичних осіб і державних органів; дії (вчинки) суб'єктів тощо. Джерела К. п. - це форми вираження державно-правових норм, за допомогою яких воля народу втілюється в конкретних правових актах: Конституції, актах Верховної Ради, Президента України, органів державного управління, всенародних голосувань (референдумів), місцевих Рад народних депутатів тощо.
Важливе питання про напрями розвитку в Україні науки конституційного права. Визначення та уточнення цих напрямів сприятиме окресленню проблематики відповідних досліджень, їх узгодженню з потребами практики державотворення.
Одним з таких напрямів має стати розробка по-справжньому наукової, юридичної за змістом теорії конституції. Такий підхід не означає, що відкидається можливість та необхідність інших (наприклад, політологічного) підходів до конституції як відповідного явища. Саме юридична теорія конституції забезпечить її практичну реалізацію. Інші ж підходи об'єктивно не можуть бути продуктивними з огляду на її значення як основного закону, норми якого є нормами прямої дії.
Актуальна потреба у розробці юридичної теорії конституції зумовлена також і тим, що у нашому суспільстві на рівні загальної і, навіть, професійно-юридичної свідомості існує досить поверхове ставлення до правової природи основного закону, що пояснюється практикою, яка існувала у недалекому минулому, а також численними стереотипами сприйняття конституції. Вона й досі залишається "найважливішим політико-правовим документом" (і це у кращому випадку), а не нормативно-правовим актом вищої сили. Визнання за радянських часів за конституцією зазначених якостей мало свою логіку. Воно означало відмову від конституційної законності (конституційності) у сфері державного управління і передачу цієї сфери тим, хто здійснював "партійне керівництво".
Серед проблем, які у першу чергу мають бути вирішені в аспекті юридичної теорії конституції, є проблема сучасного трактування поняття установчої влади. Відомо, що концепція останньої в її класичному формулюванні однозначно визначає зверхність, первинність цієї влади перед так званими встановленими владами - законодавчою, виконавчою і судовою. Важливість розв'язання цієї проблеми зумовлена не тільки потребою покласти край надмірно заполітизованій дискусії з питання "Хто може бути суб'єктом конституційної нормотворчості - Верховна Рада чи Президент?", а й визначити нормативно-правову природу конституції. Стереотипною слід вважати логіку. за якою конституція, будучи основним законом, об'єктивно може бути продуктом діяльності лише органу законодавчої влади. Вкрай бажано витлумачити й концептуальну за характером тезу: "Конституція як основний закон є критерієм законності; за своєю нормативно-правовою природою вона є актом установчої влади, що належить народу, і може прийматися у різний спосіб".
Значної уваги потребує проблема застосування норм конституції. Після прийняття 28 червня 1996 p. Конституції України ця проблема відразу ж перейшла до розряду практичного втілення. Серед різних аспектів цієї проблеми слід виділити той, що віднесений до тлумачення конституційних положень, особливо до офіційного тлумачення. Як відомо, його суб'єктом названий Конституційний Суд України.
Важливим напрямом розвитку науки конституційного права в Україні є дослідження проблем, що випливають з характеристик цієї галузі. Однією з них є проблема предмета конституційно-правового регулювання. Пропонується визначити ним державно-політичні відносини владарювання. Проте, це не вирішує усіх питань, котрі при цьому постають. Окремої уваги заслуговують питання класифікації відповідних суспільних відносин, співвідношення предметів конституційного права та інших публічно-правових галузей, його місця і ролі щодо цих галузей та усієї правової системи в цілому тощо.
Спеціальних досліджень потребують норми та інститути конституційного права як загального явища. Їх теоретичні характеристики сприятимуть практиці правозастосування. Серед напрямів розвитку науки особливе місце має зайняти вчення про джерела конституційного права України. До них, крім самої Конституції, віднесені, насамперед, законодавчі акти. У своїх останніх статтях професор Л.Юзьков пропонував критерії для класифікації цих актів, виділяючи, згідно з усталеною традицією, конституційні та органічні закони'. І хоча його концептуальні наробки не були враховані у практиці конституційної нормотворчості, це не виключає подальших теоретичних пошуків. Їх виділення як
Loading...

 
 

Цікаве