WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна влада - Реферат

Державна влада - Реферат


Реферат на тему:
Державна влада.
Зміст.
Вступ. 3
1. Поняття та ознаки політичної влади. 4
2. Структура державної влади 8
3. Місце і роль держави у здійсненні державної влади. 13
4. Державна влада в Україні 17
Висновок 23
Список використаної літератури 25
Вступ.
У політиці, як відомо, центральне місце посідає проблема влади. Але, на жаль, наука про владу (або кратологія, як її йменує відомий політолог, доктор філософських наук В. Ф. Халіпов), досі не дістала належної розробки ні у вітчизняній, ні у світовій науці. У своїй новій монографії "Введення в науку про владу" він виокремлює понад 60 різновидів влад, більше 150 найменувань владників різного гатунку, близько 50-кратій (бюрократія, аристократія та ін.), майже 200 різних видів та галузей політики, феномен влади, на думку вченого, в цілому охоплюється приблизно трьома тисячами категорій та понять.
Відтоді, коли влада набула представницького характеру, тобто конституювалась в особливий соціальний інститут, який стоїть над суспільством, проблема влади вилилася у форму співвідношення прав держави, прав суспільства і прав людини. Відповідно до цього історично сформувалися три ідеології влади, які розглядаються в політологічній літературі як державницька, демократична та ліберальна. Критерієм їхніх відмінностей є те, чому вони надають пріоритет: правам держави, правам суспільства чи правам людини. Три ці ідеології влади продовжують домінувати і досі.
В курсовій роботі зроблено спробу розглянути державну владу як частину влади політичної, проаналізувати місце і роль держави у здійсненні своєї влади, визначити основні тенденції державної влади в Україні.
Робота складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновку та списку використаної літератури.
1. Поняття та ознаки політичної влади.
Уявлення про політику з'явилися одночасно з виникненням у суспільстві політичних поглядів. Поступово накопичувався і матеріал для теоретичних розробок. Останні вперше мали місце ще у Стародавній Греції. Нові підходи до політики, намагання виділити її загальні принципи і закономірності зустрічаються у Демокріта, софістів, Сократа й інших філософів. Платон розглядає політику як "царське мистецтво", опанувати яке можуть тільки філософи від народження, а не простий народ. Він вважав, що політична влада повинна забезпечити створення ідеального, чи хоча б наближеного до ідеалу, суспільства і держави.
Аристотель прямо називав політику наукою, основою якої вважав справедливість, уявлення про -яку ототожнювалися у нього з рабовласницькою демократією. Поряд з цим політика як наука, за Аристотелем, була пов'язана з практикою політичного життя, вивченням досвіду різних міст - держав Стародавньої Греції. Все це зумовило раціоналістський характер його політичного вчення, якому була притаманна інтеграція ідей справедливості, рівності і понять закону, форми держави, її елементів.
Особливістю феодальної політичної думки і. відповідно, уявлень про політику, що виникли у середньовіччі, є їх релігійний характер. Це зовсім не означає, що розвиток політичних вчень зупинився, він лише набув релігійного забарвлення. З часів пізнього середньовіччя, коли у найбільш розвинених країнах почали складатися капіталістичні відносини, з'явилися і перші ідеї буржуазної політичної теорії, а потім крок за кроком здійснювалося її подальше удосконалення. Корифеями буржуазної політичної науки були Н. Макіавеллі (Італія), Т. Гоббс, Дж. Локк (Англія), Ш. Монтеск'є, П. Гольбах, К. Гельвецій, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо (Франція), І. Кант, Г. Гегель (Німеччина), М. Драгоманов, М. Грушевський (Україна) та багато інших.
Так, Н. Макіавеллі, розглядаючи внутрішні причини розвитку держави і влади, характеризує політику як науку, що пояснює минуле, керує сучасним і може прогнозувати майбутнє. Історія, на думку Н. Макіавеллі, залежить від двох чинників; перший він називає "долею", під якою розуміє природний розвиток подій, їхній взаємозв'язок, необхідну послідовність. Другий - називається "волею", "енергією людини", тобто стосується осіб. Отже, Н. Макіа-веллі намагається довести необхідність урахування у політиці як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. При цьому вчений будує свою теорію, виходячи з тези про "підлу природу" людини, головними складовими якої є егоїзм, жадоба влади, ненависть, злість. Тому Н. Макіавеллі пропонує у політиці спиратися на силу, а не на мораль.
Політика як наука набуває розвитку у працях англійського теоретика Т. Гоббса. Він визначає її як одну з галузей філософії ("філософію держави"), а останню називає не тільки знанням, але і засобом досягнення "вищої вигоди", тому, що "знання є тільки шлях до сили (влади)". Т. Гоббс підтримав ідею Н. Макіавеллі, згідно з якою основу всіх політичних явищ, особливо причин ви-никнення держави, її діяльності складає "природа" людей, близьких за своїми соціальними і політичними інтересами. Тому держава, на його думку, - це об'єднання людей, що створюють державну владу. Держава - це Левіафан - біблейське чудовисько, яке має безмежну владу щодо людей.
Ж.-Ж. Руссо удосконалює вчення про ступені суспільної нерівності: а) виникнення приватної власності і поділ суспільства на класи - багатих та бідних; б) створення держави, яка, ймовірно, й виникла з загального договору, проте є "змовою багатих проти бідних"; в) виникнення деспотизму. Як ідеал Руссо вбачав невелику за розміром демократичну республіку.
Г. Гегель розглядає усі політичні інститути як втілення ідеального початку, абсолютного духу. Він запроваджує поняття громадянського суспільства на відміну від держави. Головне завдання останньої він вбачає у визначенні громадянського суспільства та усуненні протиріч між його окре-мими членами та їх організаціями. Саме у державі абсолютний дух пізнає сам себе.
До боротьби проти пригноблювачів закликали соціалісти-утопісти Т. Мор і Ж. Мельє, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен. Вони вбачали майбутню владу як політичну, але не державну. Таку, що позбулася насильницького характеру і метою якої є організація виробництва й споживання, розвиток науки і культури.
З класових позицій до визначення політики і влади підходять російські та українські революційні демократи О. Герцен, М. Чернишевський, І. Франко. Іншою характерною ознакою їх поглядів є взаємопов'язаність політики з економікою (способом виробництва матеріальних благ). У своїх вченнях про соціалізм вони не обходять проблему його злиття з демократією.
Оригінальні ідеї про політику, державу, право містять твори українських учених М. Владимирського-Буданова, Б. Кістяківського, М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Франка та інших.
Окремі політичні
Loading...

 
 

Цікаве