WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття конституції України та сучасна конституційна реформа - Курсова робота

Поняття конституції України та сучасна конституційна реформа - Курсова робота

українського суспільства. Реалізація правових ідей, принципів і норм Конституції України спрямована на демократичну трансформацію суспільства, перехід його від одержавленого стану до стану вільного, відкритого громадянського суспільства, якому відповідатиме демократична, соціальна, правова держава. Узагальнюючи свого часу практику правових держав, професор права, академік Б.А. Кістяківський писав: "Правова держава - це вища форма державного побуту, яку виробило людство як реальний факт". Для правової держави охорона і захист прав людини, забезпечення її свободи і меж в суспільстві, недопущення порушення простору свободи, визначеного правовим законом, - це не просто її органічні політико-правові функції, це го-ловна мета, якій мають підкорятися всі її властивості, якості, характеристики. "Всесвітня історія, - стверджував Гегель, - являє собою рух розвитку принципу, змістом якого є свідомість свободи", тобто свідомість необхідності формування і розвитку вільної, незалежної, правової особистості. І сьогодні саме стан здійснення, охорони і захисту, в першу чергу, правовими засобами, прав і свобод людини є визначальним показником рівня гуманістичності, цивілізованості, культури українського суспільства та держави.
Процес впровадження норм чинної Конституції вимагає саме якісного перетворення всієї системи суспільних відносин: економічних, соціальних, політичних тощо. І, безпе-речно, мова має йти про юридичні державно-владні відносини. Правова система і система органів публічної влади виступають певними різнопорядковими зовнішніми контурами суспільства, демократичність яких визначає передумови суспільного прогресу, всебічного розвитку людини.
Правові і державно-владні відносини як різновиди суспільних відносин взаємопов'язані між собою, проте їх не слід ототожнювати. Саме тому можна зробити попередній висновок, що некоректно наголошувати на необхідності розроблення і здійснення комплексної державно-правової реформи на тій підставі, що "Конституція України зумовила потребу реформування не лише законодавства, а й державних інсти-тутів" . По-перше, така реформа має різні суспільні об'єкти реформування - правові відносини і державно-владні відносини. І, по-друге, не можна ототожнювати законодавство з правом. Не випадково перші концепції, розроблені в Україні, не за змістом, а за формою були концепціями саме правової реформи. Сьогоднішня невизначеність щодо об'єкта рефор-мування призводить до того, що державно-правову реформу або намагаються обмежити основними функціями держави і системою місцевого самоврядування в Україні, або навіть самі терміни "державно-правова реформа" і "правова реформа" вживають як синонімічні, а це вже шлях до суперечливих методологічних і теоретичних висновків .
Демократична трансформація усіх сфер життєдіяльності українського суспільства справді потребує узгоджених зусиль всього суспільства - усіх громадян, громадських організацій, політичних партій і, передусім, ініціативної, творчої діяльності органів державної (публічної) влади, держави, що визначає необхідність її першочергового власного перетворення. Тобто мається на увазі перетворення успадкованих від СРСР політичних, зокрема державно-владних відносин. Це, безперечно, передбачає якісні зміни у механізмі публічної влади, її зв'язків з суспільством, потребує здійснення "парламентської, адміністративної, муніципальної, судової реформ, реформи інших правоохоронних органів з метою створення в Україні незалежної, демократичної, правової держави". Але це не дає підстави ототожнювати процеси перетворення державної влади з перетворенням правової системи України, розвиток якої обумовлений не стільки раціональними, суб'єктивними факторами, скільки об'єктивними умовами.
Особливість трансформаційних процесів в Україні, їх складність і суперечливість багато в чому викликані об'єктивною природною необхідністю одночасного здійснення кар-динальних перетворень як у сфері публічної (державної) влади, так і у сфері економіки і права. В умовах успадкованої радянської соціально-економічної системи, де політична влада була органічно взаємопов'язана з економічною, державна власність на засоби і умови виробництва - з державною владою, будь-які якісні економічні зміни, зміни у юридичних відносинах можливі лише за моделлю, відповідно до якої саме політичні перетворення, створення демократичних юридичних процедур мають становити необхідну передумову ринкової трансформації економіки. Це визнають і окремі західні фахівці. Таким чином, можна і треба формулювати завдання наукового розроблення, офіційного ухвалення та реалізації, з одного боку, самостійної концепції трансформації системи державної влади в Україні, а з іншого - самостійної концепції кардинальних перетворень правової системи України. Не можна не визнавати, разом з авторами Концепції розвитку законодавства України на 1997-2005 роки, необхідність створення в Україні "нового права, яке має стати в першу чергу нормативним вираженням загальнолюдських цінностей, принципів справедливості та людяності, засобом забезпечення прав і свобод людини і громадянина, основою організації та функціонування держави в інтересах людини і всього суспільства".
Проблеми правового прогресу українського суспільства, перетворень його права, правової системи становлять предмет роздумів автора цієї статті.
На шляху до створення демократичної правової парадигми. Потреба у науковому підході до правових перетворень в Україні обумовлює, в свою чергу, необхідність розроблення сучасної парадигми вітчизняної юридичної науки, її правознавства і державознавства. Відомо, що марксистсько-ленінське вчення про державу і право виходило із розуміння держави як апарату класового панування і придушення. Тому похідним звідси було уявлення, що право - це державна воля, воля панівного класу, яка знаходить свій вираз і закріплення у юридичній формі, законі. Вихідним теоретичним положенням для такого праворозуміння була хибно витлумачена теза "Маніфесту Комуністичної партії" про право як зведену у закон волю пануючого класу. Відповідно, соціальна функція радянської юридичної науки зводилася публічною владою передусім до підтримки і захисту інтересів держави. Радянське , правознавство, яке протягом складного, суперечливого шляху свого становлення сповідувало і "правовий нігілізм", і принцип революційної правосвідомості, увагу сконцентрувало головним чином на відомому в історії світової юридичної думки нормативному підході до права (звичайно, дещо модифікувавши його). Згідно з цим підходом юридичні норми характеризувались як міра суспільної поведінки, основа орга-нізаційної дисципліни ізаконності. Право розглядалося лише як політичний елемент надбудови, невід'ємний від держави продукт та інструмент її діяльності, основа і знаряддя класового панування у політичних формах. Утверджене в 20-30-х pp. праворозуміння чітко відбивало лише політичну, класову природу і сутність радянського права, його зв'язки з державою і матеріальними умовами, що визначали волю пануючого класу.
На жаль, слід визнати, що й досі ми остаточно не позбулися правової спадщини радянського періоду, коли право юридичне закріплювало фактичну диктатуру партдержноменкла-тури,
Loading...

 
 

Цікаве