WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Держава та право Київської Русі в XI на початку ХШ ст - Реферат

Держава та право Київської Русі в XI на початку ХШ ст - Реферат

Полоцького, з іншої династії. Року 1113 - знову всупереч праву - закликали Володимира Мономаха, і т. д. Року 1151 кияни не побажали мати князем Вячеслава, а визнали його братанича, Ізяслава: "ми его не хочем, ти наш князь".
Призначення всіх урядовців залежало тільки від князя, і відповідали вони тільки перед ним. В разі незадоволення, віче скаржилося князеві на зловживання його урядовців. Перше місце в князівстві належало канцлерові-"печатникові", який не лише прикладав печать, але й виступав із складними дипломатичними дорученнями, а також виконував військові функції. Таким був Курил, чи Кирил, печатник Данила. Невідомо, чи були аналогічні посади в інших князівствах.
Головним урядовцем князя був тисяцький. Тисяцьких у перед-князівські часи обирала людність, але згодом перетворились вони на урядовців князя. Сиділи вони переважно в Києві, Чернігові, Переяславі, Турові, Володимирі, Галичі, Перемишлі. Під час відсутности князя були його заступниками. За тисяцькими йшли соцькі, десятські. Всі вони мали військово-адміністративний, а почасти й фінансовий характер.
3. "Руська Правда" - пам'ятка давньоруського права.
Найбільше значення серед правових пам'яток Київської Русі має Руська правда. Вона дійшла до нас більше ніж в трьохстах списках: в складі літописів, у різних юридичних збірниках. Ці списки отримували назву або за місцем їхнього знаходження (Синодальний - в бібліотеці Синоду, Академічний - в бібліотеці Академії наук), або за прізвищем осіб, які знаходили їх (Карамзінський, Татіщевський та ін.).
Всі ці списки прийнято поділяти на три редакції. Перша редакція зв'язується з іменем Ярослава, датується між 1016 та 1054 роками і має 17 статей. Друга редакція була результатом спільної діяльності братів Ярославичів - Ізяслава, Святослава та Всеволода, датується до 1068 року і має 26 статей. Третя редакція - не молодша за 1113 рік, має авторство Володимира Мономаха і включає 121 статтю.
Багато статей Руської правди стояло на охороні приватної власності на землю. За переорювання межі передбачався штраф в 12 гривен.
Досить розвинутим було в Київській Русі зобов'язу вальне право. Руська правда регламентувала як зобов'язання за нанесення шкоди, так і зобов'язання із договорів.
В першому випадку передбачалось повне відшкодування вартості. Так, якщо хто-небудь зламав спис або щит, то зобов'язаний був відшкодувати вартість зіпсованої речі.
Для зобов'язань із договорів характерним було те, що невиконання зобов'язання давало потерпілому право на особу, яка його не виконала, а не на майно цієї особи. Це було пережитком родових відносин, при яких майно належало не конкретній особі, а всьому колективу (общині), і тому стягнення могло обернутись тільки на саму особу.
Але Руська правда знає вже й майнові стягнення. Так, добросовісний банкрут отримував відстрочку для погашення своїх зобов'язань, а не продавався в рабство, як то було раніше.
Договір мав назву "ряд" і укладався, як правило, усно, але в присутності адвоката.
Найбільш поширеними були договір купівлі-продажу, договір займу, договір поклажі.
Договір купівлі-продажу рухомого майна заключався в формі усної угоди про передачу речі особі, яка платить за неї. Якщо хтось продавав чужу річ, яка йому не належала, то угода вважалася нікчемною: річ переходила до її власника, а покупець пред'являв продавцю позов про відшкодування збитків.
Високий рівень торгівлі в Київській Русі змусив законодавця включити в Руську правду цілий устав банкрутства. Розрізнялось три види банкрутства: у випадку нещастя, коли товар знищено в результаті стихійного лиха, аварії судна, пожежі або розбійного нападу (при цих умо-вах купець отримував розстрочку в платежі); коли купець проп'є або програє чужий товар (банкрут віддавався на волю кредиторів: вони могли чекати повернення боргу, дати банкруту відстрочку або продати його в холопство (ст. 54); у випадку злісного банкрутства, коли купець-боржник, який не мав кредиту, брав у гостя з іншого міста або в іноземця
товар і не повертав за нього гроші (банкрут продавався разом з усім його майном (ст. 55)).
Руське право знало і договір особистого найму. При цьому наймитів, як правило, перетворювали в залежних людей.
Руська правда розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не залишив заповіту, в силу вступало спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася мати. Якщо вона в другий раз виходила заміж, то призна-чався опікун із числа близьких родичів опікуваних. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина (ст. 99-100).
Багато понять, які регулювали відносини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в Цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. З часом поняття злочину стало більш ємним, і вже в Руській правді під злочином розуміється не тільки образа, а й всяке порушення закону. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство.
З самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілея. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом.
Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка.
Руська правда знала наступні види злочинів:
- державні злочини, до яких відносились повстання проти князя, перевіт - перехід на бік ворога;
- злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні пошкодження, побої;
- майнові злочини,якими вважались: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків.
У Київській Русі існували такі види покарань: потік та пограбування, віра, продаж.
Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснювалось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей.
Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіжку, - вбивця підлягав покаранню.
Список літератури
1. Брайчевський М. Конспект історії України // Старожитності. - 1991.-№2-5.
2. Древняя Русь: проблемы права и правовой идеологии: Сб. науч. тр.-М., 1984.
3. Дубровина А. Государственный строй Киевской Руси // Сов. госу-дарство и право.-1982.-.№ 5.
4. Історія держави і права України / За ред. А. Рогожина. - X., - 1993.-Ч. 1.-С. 49-94.
5. Кулъчщькнй В., Настюк М., Тищик В. З історії української державності. - Л., 1992. - С. 25-29.
6. Полонська-Василенко Н. Історія України. - К., 1992. - Т. 1. - С.144-183,214-224,250-255.
7. Толочко А. Князь в Древней Руси: власть/собственность, идеология. - К., 1992.
Loading...

 
 

Цікаве