WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Держава та право Київської Русі в XI на початку ХШ ст - Реферат

Держава та право Київської Русі в XI на початку ХШ ст - Реферат


Реферат на тему:
Держава та право Київської Русі в XI на початку ХШ ст.
План
1. Державний лад. 3
2. Зміни в суспільно-політичному устрої Київської держави в XI - на початку XIII ст. 5
3. "Руська Правда" - пам'ятка давньоруського права. 6
Список літератури 6
1. Державний лад.
Київська Русь склалася в формі ранньофеодальної монархії. На вершині державної влади стояв Великий князь. До органів влади належали також боярська рада (рада при князі), віче.
Великий князь. Їм міг бути тільки член родини Володимира Великого. За весь час існування Київської Русі був лише один випадок, коли в Галичі на княжий стіл сів не член цього роду, а боярин Владислав Кормильчич. У розумінні населення того часу Україною правив увесь рід князів, і кожен член цього роду мав прав на владу. Ця єдність княжого роду сприяла ідеї єдності, соборності Руської землі. Київська Русь не мала чітко визначеного спадкового права. Спочатку Великий князь правив з допомогою синів, які повністю підкорялися йому. Після Ярослава встанов-люється право всіх синів князя на спадщину в Руській землі, але протягом двох століть йшла боротьба двох принципів спадкування: по черзі всіх братів (від старшого до молодшого), а потім по черзі синів старшого брата або тільки по лінії старших синів.
Компетенція та влада князя були необмежені і залежали від його авторитету та реальної сили, на яку він спирався. Перш за все князь був воєначальником, йому належала ініціатива походів і їхня організація. Князь очолював адміністрацію і суд. Він повинен був "володеть и судить". Він мав право приймати нові закони, змінювати старі.
Так, Ярославичі вирішили відмінити кровну помсту, замінивши її штрафом. Князь збирав податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи. Князь Київський мав вплив на церковні справи. З літопису видно, що Ярослав та Ізяслав II наказували скликати собор єпископів і обирати митрополита.
Боярська рада, а спочатку - рада дружини князя, була невід'ємною частиною княжої управи. Радитися з дружиною, а пізніше - з боярами, було моральним обов'язком князя. У своєму "Поученії..." Мономах вказує на наради з боярами як на постійні, щоденні. Незважаючи на це боярські ради не стали державним органом, з чітко окресленим складом, компетенцією, функціями.
Віче являло собою орган влади, який зберігся з часів родоплемінного ладу. З ростом влади князя віча завмирають і лише тоді, коли влада київських князів занепадає, знову прокидаються. У Києві першу звістку про віче подає літопис 1024 року: переможець Ярослава, Мстислав, не сів на київський стіл, бо кияни в особі віче його не побажали.
Здебільшого князі визнавали за вічем право обрання, затвердження або відмови. Обраний населенням князь мусив укласти з вічем "ряд". Зміст таких "рядів" до нас не дійшов. Треба гадати, що то був договір князя з вічем, де вказувалися обов'язки князя перед населенням.
Віче в Київській Русі не набуло таких форм, як в Новгороді чи Пскові. Воно не мало визначеної компетенції, порядку скликання. Іноді віче скликав князь, частіше воно збиралося без його волі. Неясно, як проходили вічові збори, хто на них головував. На вічах голосів не підраховували, перемагала та ідея, яку підтримувала явна більшість. Участь в вічах брали голови родин. Отже, можна зробити висновок, що ні боярська рада, ні віче в Україні не набули парламентських форм, не перетворилися в постійні державні органи.
Органи управління. Чітко визначених органів управління в Київській Русі не було. Довгий час існувала десятинна система (тисяцькі, соцькі, десятники), яка збереглася від військової демократії і виконувала адміністративні, фінансові і інші функції. З часом її витісняє двірцево-вотчинна система управління.
Поділ князівств на адміністративні одиниці не був чітким. Літописи згадують про волості, погости. Місцеве управління в містах князі здійснювали через посадників, які були представниками князя. Адміністративні та судові функції в містах виконували також княжі тіуни, вірники, мечники і отроки.
Органом самоуправління була верв - сільська територіальна община. Місцева адміністрація "кормилася" за рахунок підлеглого населення.
Влада князя і його адміністрації поширювалася на міста та населення земель, які не були зайняті боярами. Боярські вотчини поступово набувають імунітету і звільняються від князівської юрисдикції. Населення цих вотчин стає повністю підвладним боярам-власникам.
2. Зміни в суспільно-політичному устрої Київської держави в XI - на початку XIII ст.
Носієм державної влади, репрезентантом держави України-Руси був князь. Князем міг бути тільки член фамілії Володимира Великого. За весь час існування Української держави був один лише випадок, коли "вокняжився" в Галичі не член цього роду, а боярин, Владислав Кормильчич. У розумінні людей ХІ-ХІІІ століть Україною правив увесь рід князів, і кожен член цього роду мав право на владу. Ця єдність княжого роду сприяла ідеї єдности
руської землі, України. Київська Русь не мала певного спадкового права. Спочатку правив сам Великий князь київський з допомогою своїх синів, які цілком підкорялися йому. Після Ярослава встановлюється право всіх синів князя на спадщину в Руській землі, але протягом двох століть ішла боротьба двох принципів наслідства: по черзі всіх братів, а потім - по черзі синів старшого брата, або тільки по лінії старших синів, від батька старшому синові. Брак сталих норм наслідства викликав постійну боротьбу за Київський престол, в якій фактично перемагав не той, хто мав більше прав, а той, хто був міцніший, або кого підтримувало віче. Прагнення окремих земель мати свою династію було властиве й Київській землі. Київ бажав мати князя з династії Володимира Мономаха, пізніше - вужче: з династії Мстислава І, але цього не спромігся досягти, і протягом ХІІ-ХІІІ ст. ішла боротьба за Київ між Мономаховичами, Мстиславичами, Ольговичами, боротьба, мотиви якої добре зформулював у 1173 році Святослав Всеволодович Чернігівський: "ми одного діда внуки, скільки тобі до нього, стільки й мені".
Компетенція та влада князя були необмежені й залежали від його авторитетности та реальної сили, на яку він спирався. Головним чином він був воєначальник, йому належала здебільшого ініціятива походів і їх організація.
Князь був адміністратором, суддею. Князь Київський мав вплив на церковні справи. З літопису видно, що Ярослав та Ізяслав II наказували скликати собор єпископів і обирати митрополита; треба гадати, що вказували вони й кандидатів.
Прибічна рада бояр, а спочатку - дружини князя, була невідмінним учасником княжої управи. Радитися з старшими членами дружини, а пізніше - з боярами, було моральним обов'язком князя. В цьому лежав також інтерес князя: дружина завжди могла відмовити йому послуху, якщо він надумав щось без поради з нею. Коли Володимир Мстиславич, організуючи похід на Мстислава Ізяславича, не порадився з боярами, дружина відмовилася брати в ньому участь.
Не зважаючи на моральнуобов'язковість нарад, на фактичне існування їх, боярські ради не стали державною інституцією з окресленим складом, компетенцією, функціями, а увесь час мали характер випадковий: бували на ній ті, кого запрошував князь, обговорювали питання, які стояли на черзі.
Віче являло собою орган влади старший, ніж князь. Ще Прокоти згадував про племінну самоуправу слов'ян. Згодом, з ростом влади князя, віча завмирають, і лише тоді, коди влада князів київських занепадає, - знову прокидається віче.
у Києві перший натяк на віче подає літопис під 1024 роком: переможець Ярослава, Мстислав, не посів Київського престолу, бо кияни його не побажали. Року 1068 кияни - супроти всяких прав - обрали князем Всеслава
Loading...

 
 

Цікаве