WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Структура злочинної діяльності. Криміналістична характеристика - Курсова робота

Структура злочинної діяльності. Криміналістична характеристика - Курсова робота

оцінка всієї їх сукупності може розкрити об'єктивну, реальну небезпечність злочину - його тяжкість. Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона, по-перше, є основним об'єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє дати класифікацію злочинів за ступенем тяжкості; по-третє, визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями; по-четверте, є однією з загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання (п. З ч. 1 ст. 65 КК).
Другою обов'язковою ознакою злочину, що виражає його внутрішній психологічний зміст,є винність.
У цій ознаці відбивається найважливіший принцип кримінального права - принцип суб'єктивного ставлення, тобто відповідальності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України.
Частина 2 ст. 2 КК закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Таким чином, закон про кримінальну відповідальність виключає об'єктивне ставлення, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну за відсутності вини. Вина відповідно до ст. 23 КК є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідкі в, виражене у формі умислу або необережності.
Злочин являє собою єдність об'єктивного і суб'єктивного: діяння і психічного (свідомого і вольового) ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв'язком з психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза зв'язком з характером діяння: об'єктом, на який вона посягає, способом, наслідками та іншими його об'єктивними ознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння і ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином.
Обов'язковою ознакою злочину є також його протиправність. Протиправність як формальна ознака злочину означає передбачення його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов'язана із суспільною небезпечністю: вона є суб'єктивним вираженням об'єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність - юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об'єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізацію діяння поставати не може. Виділення законом кримінальної протиправності як обов'язкової ознаки злочину являє собою конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності І покаранню підлягає лише особа, що вчинила таке суспільне небезпечне діяння, яке передбачено законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Тому, якщо навіть діяння становить небезпеку для суспільства, але не передбачене законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин.
Звідси випливає найважливіше положення про неможливість застосування кримінального закону за аналогією до діяння, що прямо в ньому не передбачене. Частина 4 ст. З КК прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією забороняється.
Слід зазначити, що Кримінальні кодекси України 1922 і 1927 років допускали аналогію закону, яка означала, що у разі відсутності в Кримінальному кодексі вказівок на окремі види злочинів, покарання застосовується за тими статтями КК, що передбачають найбільш схожі за важливістю і характером злочини, з урахуванням правил Загальної частини. Введення в ці роки аналогії мало усунути прогалини в кримінальному законі, що пояснювалося неможливістю передбачити в тих умовах у КК вичерпний перелік злочинів. Хоча аналогія в перших КК і обмежувалася якоюсь мірою обов'язковим встановленням схожості діянь (вчиненого і передбаченого кримінальним законом) за об'єктивними ознаками, вона відкривала простір суб'єктивному розсуду правозастосовчих органів в оцінці діяння як злочину і, зрештою, часто призводила до порушення закону. Тому необхідність зміцнення законності вимагала виключення аналогії з кримінального кодексу та утвердження принципу: немає злочину без вказівки на те в законі. Це й було зроблено вже в ст. 7 КК України 1960 р., хоча норми, яка б прямо забороняла аналогію, у цьому кодексі не містилося. Конституція України в ч. 2 ст. 58 містить найважливіший принцип законності: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення". Частина 4 ст. З КК цілком відповідає цьому положенню Конституції України.
З ознакою протиправності пов'язана четверта обов'язкова ознака злочину - його караність. Під караністю розуміють погрозу застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння. Діяння тому і є кримінальне караним, що воно суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом як злочин.
У той же час діяння, за яке в законі передбачене кримінальне покарання, не втрачає властивостей злочину, якщо в конкретному випадку його вчинення за нього не буде призначене покарання (наприклад, після закінчення строків давності, за амністією й ін.). Ще в 1961 р. В. В. Сташис справедливо писав, що "зовсім неправильно ототожнювати караність як ознаку злочину із застосуванням покарання в будь-якому випадку його вчинення. Караність слід розуміти як встановлення в законі за вчинення певного діяння кримінально-правової санкції, яка дає можливість застосування в належних випадках (а не завжди) покарання".
З урахуванням викладеного, підкреслюючи єдність ознак злочину, можна зробити висновок, що тільки наявність сукупності розглянутих чотирьох ознак - суспільної небезпечності, винності, протиправності, караності - характеризує діяння, вчинене суб'єктом злочину, як злочин.
3.Структура злочинної діяльності і криміналістична характеристика її елементів.
У спеціальній літературі злочинна діяльність тлумачиться як різновид соціальної. Кримінальне законодавство передбачає відповідальність за суспільне небезпечне діяння, діяльність (бездіяльність), результати якої можуть мати ознаки адміністративних, цивільних, фінансовихправопорушень. Тому не всяка протиправна діяльність є злочинною. Злочинна діяльність - це посягання особи на об'єкти кримінально-правової охорони і об'єктивні умови, пов'язані з ними. Через це, діяльність становить собою акт зовнішньої дії суб'єкта. Тому ознаки діяльності, які складають об'єктивну сторону злочину - місце, час, спосіб діяння, вимірювання матеріальної обстановки, в якій відбувалося злочинне діяння, знаходяться як би на поверхні і передусім потрапляють в поле зору слідчого на місці події.
Разом з тим діяльність як зовнішньодинамічний вияв особи не можна порівнювати з простим фізичним актом руху тіла людини (тілорухом). Діяння складається з послідовних рухів, результати яких, як правило, усвідомлені і відповідають поставленій мету. Проте це тільки частина руху, в
Loading...

 
 

Цікаве