WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Система і види покарань - Реферат

Система і види покарань - Реферат

в самій біологічній природі людини; в) головне місце повинно посідати не діяння, а діяч - злочинець, його потрібно вивчати, застосовуючи відповідні методи виміру.
Ломброзо розвив своє вчення про природженого злочинця, якому від народження властиві певні клейма - стигмати.
Зовнішні стигмати - це, наприклад, відхилення розміру голови від типу, властивого расі, надмірні розміри щелеп та вилиць, асиметрія обличчя, надмірно малий або великий розмір вух, відстовбурчених, як у шимпанзе, ніс плоский - у злодіїв або гострий - у вбивць, велика кількість різноманітних, передчасних зморшок, дефекти грудної клітини, надмірна довжина рук, зайве число пальців тощо. Про окремих злочинців він писав; "Як правило, злодіям властиві рухливість рук і обличчя, невеличкі, рухливі, неспокійні, найчастіше косі очі. Звичні вбивці мають холодні, скляні очі, нерухомі й іноді наповнені кров'ю, щелепи сильні, вилиці широкі, ікла добре розвинуті..."
Внутрішні стигмати - знижена чутливість до болю, підвищена гострота слуху, нюху, велика моторність, підвищена сила лівих кінцівок, відсутність каяття або мук сумління, цинізм, зрадництво, жорстокість, марнославство, мстивість, лінощі, любов до оргій і азартних ігор, поширеність татуїровок, особлива мова "арго".
Природжений злочинець - це явище атавізму, він відтворює риси дикуна. Ці стигмати були піддані критиці, внаслідок якої було доведено, що, з одного боку, названіЛомброзо стигмати виявилися в багатьох людей, у тому числі у видатних державних діячів, з іншого - у книзі Моргана "Стародавнє суспільство" було показано, що дикуни не мають тих рис, які Ломброзо знайшов у злочинців. Під впливом критики Ломброзо змінив свою точку зору, визнавши, що злочинець - це морально помішана людина (божевілля в сфері етики), а потім вже стверджував, що злочинець - це епілептик. Але і це не підтверджувалось: багато закоренілих злочинців не виявляли
ніяких ознак епілепсії, а багато епілептиків ніколи ніяких злочинів не вчиняли.
3. Якщо злочин, як вважали представники антропологічної школи, - це біологічне явище, то покарання не може досягти своєї мети, а тому треба відмовитися від понять осудності і вини, моральної відповідальності. Треба застосовувати замість покарання заходи безпеки до осіб, що мають стигмати злочинця. "Час припинити жаліти злочинця, - говорили антропологи, - треба пожаліти і суспільство". Вони висували вимоги відмови від суду присяжних, заміни судів медичними установами. Як писали критики, с точки зору Ломброзо для злочинця не потрібний суд, а треба діяти за правилом "виміряв, зважив і повісив". Ломброзо - за широке застосування смертної кари, це, на його думку, штучний відбір у суспільстві, у результаті якого повинні бути знищені звичні злочинці. Антропологи - за широке застосування вислання злочинців у колонії, у малярійні місцевості на довічну каторгу, за тілесні покарання, розстриг жінок за вчинені злочини тощо. "Ми повинні, - писав Ломброзо, - відмовитися від сучасного сентиментального ставлення до злочинця: вища раса завжди пригнічує і винищує нижчу - такий закон людства. Де справа йде про порятунок вищої раси, там не може бути місця жалості". Ці расистські погляди широко використовувалися фашизмом і зараз поширені серед деяких американських кримінологів.
4. Реакційна програма антропологів не могла бути прийнята ні теорією кримінального права, ні законодавцем того часу через її антинауковість, а також тому, що зводила кримінальне право до засобу розправи над людиною через її біологічні характеристики. Зазначу, що в Україні, та й у Росії, прихильників ломброзианства серед юристів майже не було. Після відвідання Ломброзо в 1897 р. Ясної Поляни Л. Толстой записав у своєму щоденнику: "Був Ломброзо, обмежений, наївний дідок". Його погляди Толстой вважав "повною убогістю думки, розуміння і чуття". Це зрозумів Енріко Феррі (1856-1929), який вже стояв ближче до соціологічної школи. Не заперечуючи біологічних факторів злочинності, Феррі зазначив ще телуричні (клімат, географічне середовище) і соціальні фактори, що впливають на злочинність, висунув ідею субститутивів (замінників) покарання - заходів соціального характеру, сформулював кримінально-статистичний закон рівня "кримінальної насиченості" злочинності в кожному даному середовищі у певний момент, випередивши тим самим багато ідей соціологічної школи.
Підкреслюючи реакційність антропологічної школи, слід водночас зазначити, що вона дала поштовх до вивчення особи злочинця, а також стала предтечею нового соціологічного напрямку, що значною мірою вплинуло не лише на розвиток науки кримінального права, але і на кримінальне законодавство кінця XIX-XX століть.
3. Соціологічна школа кримінального права
1. Соціологічна школа виникла на початку 80-х років XIX ст. На цей час ідеї антропологів себе цілком дискредитували, злочинність зростала, особливо рецидивна, ширилася і юнацька злочинність. Розробки Кетле в сфері моральної статистики ставили нові проблеми перед наукою кримінального права. Теза Кетле про те, що "суспільство має тих злочинців, яких воно заслуговує", прямо пов'язує злочинність з соціальними та іншими факторами. Необхідно було сформулювати нову наукову концепцію кримінального права, що більшою мірою відповідала б потребам дійсності і була підставою для реформ законодавства. На цей час отримав значне поширення позитивізм - філософська течія, що виходить не з метафізичних умоспоглядань, а закладає в основу позитивні факти, що повинні визнаватися за допомогою їх опису, реєстрації. Саме позитивізм Конта і Спенсера, як метод аналізу окремих соціальних факторів, є філософською підставою соціологічної школи. Соціологи, як і антропологи, оголосили науку кримінального права, що існувала до них, такою, що не відповідає потребам суспільства, застаріла, і саме тому назвали її "класичною школою". Проте незабаром соціологічна школа пережила певну трансформацію. У 1889 р. соціологи організували Міжнародну спілку криміналістів, яка проіснувала до першої світової війни і провела до 1915р. 12 своїх з'їздів. Причому для участі в цих з'їздах запрошувалися криміналісти з багатьох країн, у тому числі і класики, неокласики, нормативісти. Поступово позиції класичної і соціологічної шкіл почали зближуватися. Зрештою соціологи, не відкидаючи своїх позицій, погодилися сприйняти концепції класиків щодо вини, осудності, покарання, залишивши поняття "небезпечного стану", заходів безпеки та інші свої погляди. Багато класиків визнали необхідним застосування цих положень щодо звичних злочинців і рецидивістів. З'явилася група криміналістів, які вперше інтегрували ці концепції, отримавши навіть на-йменування "третьої школи кримінального права". З того часу така інтеграція ще більше посилилася, і зараз серед спеціалістів, звичайно, не без винятків, ми в основному бачимо прихильників інтегративних ідей у сфері кримінального права.
2. Найбільш значними представниками соціологічної школи були: Ліст (1851-1919)
Loading...

 
 

Цікаве