WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Система і види покарань - Реферат

Система і види покарань - Реферат

передбачені ст. 90 КК правила обчислення цих строків.
Частина 1 ст. 90 КК встановлює загальне правило, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. Так, якщо особу було засуджено до чотирьох років позбавлення волі (основне покарання) і трьох років позбавлення права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю (додаткове покарання), строк погашення судимості почне обчислюватися тільки після відбуття додаткового покарання, тобто після закінчення семи років, тому що тільки після цього строку особа буде вважатися такою, що відбула як основне, так і додаткове покарання.
У деяких випадках строк погашення судимості спливає одночасно з строком давності обвинувального вироку. Частина 2 ст. 90 КК спеціально передбачає таку ситуацію, вказуючи, що в строк погашення судимості зараховується час, протягом якоговирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку (ст.80 КК).
У зв'язку з широким застосуванням умовно-дострокового і до-строкового звільнення від покарання, а також заміни покарання більш м'яким, виникає питання, як обчислювати в цих випадках строк погашення судимості: з моменту відбуття покарання, визначеного вироком суду, чи з моменту звільнення. Закон вирішує і це питання. У ч. З ст. 90 КК встановлено: якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого строку, але з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). Відповідно до ч. 4 ст. 90, якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового).
Якщо зазначені в ст. 90 КК строки витікають без їх перерви вчиненням нового злочину, то особа вважається такою, що не має судимості. Проте якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, то відповідно до ч. 5 ст. 90 КК строк погашення судимості переривається. У цьому разі він починає обчислюватися заново (з самого початку) після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. Отже, з цього моменту будуть одночасно текти два строки погашення судимості: за перший і другий злочини. Ці строки обчислюються паралельно (не складаються і не поглинаються) і закінчуються кожний самостійно, залежно від їх тривалості.
3. Зняття судимості.
1. Під зняттям судимості розуміється припинення судимості рішенням суду. При знятті судимості на відміну від її погашення перебіг встановленого законом строку і невчинення особою нового злочину самі по собі, автоматично, не припиняють стан судимості. Потрібен розгляд цього питання судом. Закон не зобов'язує суд, а лише надає йому право на підставі конкретних обставин справи зняти з особи судимість.
2. Зняття судимості можливо лише до перебігу строків погашення судимості, передбачених у ст. 89 КК. Тому воно завжди є достроковим.
Для зняття судимості згідно з ст. 91 КК необхідні такі умови:
1) відбуття особою покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі;
2) закінчення не менше половини строку погашення судимості,
передбаченого в ст.89 КК;
3) встановлення судом того, що особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.
Для дострокового зняття судимості необхідна сукупність цих
умов.
Якщо суд встановить наявність цих умов, він ухвалює рішення про зняття з особи судимості, після чого особа визнається такою, що не має судимості.
Якщо суд не вважає за можливе зняти судимість, то особа продовжує вважатися судимою і перетерплювати пов'язані з нею обмеження до повного закінчення передбачених законом строків погашення судимості.
Порядок зняття судимості встановлюється КПК України (ч. З
ст. 91 КК).
Розділ 21. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування
Розділ XIV Загальної частини КК передбачає два види примусових заходів: 1) примусові заходи медичного характеру (статті 92-95) та 2) примусове лікування (ст. 96). І ті, й інші за своєю природою є заходами лікування і застосовуються лише до осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом, і страждають на певні захворювання.
І примусові заходи медичного характеру, і примусове лікування призначаються судом особам, які вчинили суспільне небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом, але вони не є покаранням, тому що не містять в собі кари.
Їх метою є обов'язкове лікування, а також запобігання вчиненню особами (до яких вони застосовані) нових суспільне небезпечних діянь.
Разом з тим примусові заходи медичного характеру і примусове лікування розрізняються за підставами застосування і колом осіб, до яких вони можуть бути застосовані.
1. Примусові заходи медичного характеру
1. Примусовими заходами медичного характеру є надання ам-булаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільна небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад (ст. 92 КК).
Підставою застосування примусових заходів медичного характеру є: 1) вчинення суспільне небезпечного діяння, ознаки якого передбачені в статтях Особливої частини КК (пункти 2 і 3 ст. 93 КК), або злочину (п. 2 ст. 93 КК); 2) наявність у особи психічного захворювання; 3) визнання судом особи такою, що становить небезпеку для себе або інших осіб.
2. На підставі ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом лише до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільне небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановленим вироку або під час відбування покарання.
3. Стаття 94 КК передбачає вичерпний перелік примусових заходів медичного характеру. Ними є:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом. Вибір конкретного заходу визначається судом, виходячи із:
а) характеру і тяжкості захворювання, б) тяжкості вчиненого діяння та в) ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.
4. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
5. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм
Loading...

 
 

Цікаве