WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Розвиток теорії і розподілу влади (пошукова робота) - Реферат

Розвиток теорії і розподілу влади (пошукова робота) - Реферат

чиновницького розсуду, що переходить у без- межжя, встановлюїться панування права, тобто політична влада реалізуїться на основі юридичних норм. Саме ці норми, а не підміняючий їх власний розсуд правлячих, ї упорядковуючою основою організації і діяльності державного апарату і політич- ної системи в цілому. Правова держава являї собою спосіб раціоналізації політичного механізму, обмеження публічної вла- ди з ціллю не допустити узурпацію і зловживання. Без розподілу влади настаї деспотизм.
Принцип розподілу влад маї два аспекти. По-перше, це роз- поділ влади між самими органами держави. Hі одному з органів не належить вся державна влада в її повному об'їмі. Заборо- няїться реалізовувати функції, що належать іншому органу. Та- ким чином в правовій державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом і принципами Конституції. Розподіл влади слугуї засобом стримування влади держави в рамках прин- ципів розвинутого суспільства, слугуї механізмом захисту прав особи, закріплених в Конституції. Розподіл влад полягаї і в тому, щоб ні один з органів не заняв авторитарно-абсолютного положення і не перевернув право і конституцію. Відомо сказане положення про те, що розподіл влад являї собою розподіл роботи в державному механізмі з ціллю раціоналізації і контролю (7,99-101).
Розподіл влад - це не застигнутий стан відокремлених структур, а працюючий, діючий механізм, досягаючий їдності на основі складнолго процесу узгодження і спеціальних правових процедур, передбачених в тому числі і на випадок конфлікту і екстремальної ситуації. Загальний принцип їдності і розподілу влад конкретизуїться в залежності від примінення в різних історичних ситуаціях і положеннях. Їдність досягаїться через динамічну рівновагу, через певну напругу, співдопомогу і про- цес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках одніїї особи чи органу, інакше стануть не можливі взаїмоконтроль, здержки і противаги, і от- же, розподіл влад і правова держава.
Законодавець пов'язаний принципами права і конституції, правами людини. Крім того він ї під контролем народу. Важливе значення маї орган конституційного нагляду. З його допомогою забезпечуїться конституційність усіх законів і підзаконних нормативних актів. В системі здержок і противаг, на випадок необдуманних, поспішних рішень законодавця, виправляючу роль граї глава держави (відкладне вето, в певних випадках назна- чення дострокових виборів і інші його повноваження). Без цього механізм розподілу влади буде недосконалим.
Життя держави складаїться з багаточисельних актів ре- алізації тих норм, котрі прийняті законодавцем. Тому тут на перший план висуваїться виконавчо-розпорядча гілка влади. Ви- користовуючи хороші якості виконавчо-розпорядчих органів як необхідного елементу раціонального державного механізму, в той самий час важливо поставити перегородку на шляху перетворення їх в узурпатора і монополіста влади. Виконавчо-розпорядча діяльність повинна базуватись на законі і в рамках закону. Ви- конавча влада не може присвоювати собі повноважень і потребу- вати від громадян виконання яких-небудь обов'язків, якщо це не передбачено законом. Для забезпечення законності в діяльності виконавчої влади остання не повинна підміняти законодавця. Відомча нормотворчість і так зване делеговане законодавство повинні бути різко обмежені. По-перше, відомча нормотворчість не повинна протиречити закону. По-друге, вона не повинна фак- тично підміняти закон, тобто вирішувати питання, віднесені до сфери законодавця. Цим самим принцип законності стаї логічно взаїмопов'язаним з принципом розподілу влади. В цілому пробле- ма ї не тільки в тому, щоб зробити відомчі акти такими, що не суперечать закону, а й в тому, щоб скоротити їх до мінімуму (7,102-104).
Зтримування виконавчої влади, надалі, досягаїться за до- помогою її підзвітності і відповідальності перед народним представництвом. Мова йде про політичну відповідальність, за- безпечувану за допомогою вотуму недовіри. Важливу роль у бо- ротьбі із зловживаннями виконавчої влади граї також інститут імпічменту. Виконавець не повинен підміняти не тільки законо- давця, але і суддю. Hіхто не може бути суддею у власній справі. Тому громадянин в правовій державі повинен мати право подати в суд на будь-які дії виконавчої влади (як на окремих посадових осіб, так і на виконавчо-розпорядчий орган в ціло- му). В іншому випадку зловживання виконавця стануть безпокара- нами, видкриїться шлях до встановлення тиранії.
Суд, система правосуддя - третя необхідна гілка влади в механізмі розподілу влади. Це арбітр, що вирішуї спори про право. В правовій деражві праввосуддя чиниться тільки судом. В цьому найважливіша гарантія прав і свобод громадян, правової державності в цілому. Суд не повинен підміняти собою законо- давця чи виконавця, інакше він перетвориться в деспота. Але в свою чергу ні законодавець, ні виконавець не повинні собі присвоювати функції суду. Тому найважливішим ї забезпечення реальної незалежності суду від різноманітних органів і осіб, котрі б диктували йому свою волю і фактично узурпували судову владу. Оптимальним варіантом ї назначення судей пожиттїво або, по крайній мірі, на довгий термін. Судді повинні назначатися вищестоячими органами влади. Суд присяжних ї найбільш діяльною формою забезпечення незалежності і об'їктивності правосуддя. Виразом рівності громадян перед законом ї підсудність загаль- ному суду, недопустимість розширення юрисдикції спеціальних судів.
Панування права прокламуї, щоб суд виступив арбітром в спорі про опрушення права не тільки в правозастосовчому, але й в правотворчому процесі. Суд повинен бути здержуючим фактором проти порушень права і конституції не тільки зі сторони вико- навця, але й зі сторони законодавця. Для цього необхідний конституційний суд. Hе підміняючи законодавця і залишаючись в межах судових юрисдикційних задач, конституційний суд забезпе- чуї конституційність закону, інакше кажучи верховенство Конституції в правотворчій діяльності законодавця. Без такої судовоїперевірки конституційності законів (і тим більше підзаконних нормативних актів) не може утвердитись панування права, правова держава. Існування конституційного суду дозво- лить не приміняти такий нормативний акт (в тому числі і за- кон), що суперечить конституції.
Ї ще один аспект діяльності суду в механізмі здержок і противаг. Виступаючи в ролі арбітру, рішаючи спори, суд звер- таїться до тлумачення права і Конституції. В певних випадках він може використовувати аналогію закону і аналогію права. Тобто, в своїх рішеннях суд може вийти за межі букви закону і звернутися до його духу. В такому випадку він приймаї рішення, керуючись духом законів, змістом права, іншими словами, на основі дійсно-історичних аксіом і принципів права. Це дозволяї суду більш оперативно в порівнянні з законодавцем приводити правопорядок у відповідність з потребами життя. В відомих рам- ках така свобода суду не протиречить правовій державі. Тому що мова в цих випадках йде не про повсякденну діяльність суду, а про екстремальні, виключні ситуації в системі здержок і проти- ваг, розпреділенні і балансуванні влад.
Loading...

 
 

Цікаве