WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

держав.
3. Створення інституту міжнародного захисту прав людини.
Загальна декларація прав людини, що базується на принципі невід'ємності прав і свобод для життєдіяльності будь-якої особистості, закріпила можливість обмеження прав особистості з боку держави тільки у виняткових випадках. Проте при цьому поклала лише на державу функції контролю і захисти прав людини.
Численні відступи і грубі порушення прав людини, що неодноразово призводили до локальних збройних конфліктів, показали явну неэффективність внутрішньодержавного контролю за їхнім дотриманням, особливо в країнах із диктаторським режимом. Тому починаючи із середини 70-х рр. у міжнародних-правових документах, що приймалися в рамках Наради по безпеці і співробітництву в Європі (НБСЄ) чітко просліджується тенденція визначення функції міжнародного права і внутрішньодержавного права у сфері захисту прав людини.
У першому документі НБСЄ - Хельсінкському Заключному акті 1975 р., що закріпив принцип поваги основних прав і свобод людини в якості принципу міжнародного права, встановлювався баланс рівної взаємодії міжнародного-правового і національного регулювання прав людини. Держави повинні "заохочувати і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних і інших прав і свобод... Спільно і самостійно діяти відповідно до умов і принципів Статуту ООН і Загальної декларації прав людини" [34].
У документі Копенгагенської наради Конференції по людському вимірі НБСЄ вже затверджувалася домінуюча роль міжнародних стандартів в галузі прав людини. Відповідно до Документа будь-яка держава має право "вільно обирати і розвивати відповідно до міжнародних стандартів в галузі прав людини свої політичні, соціальні, економічні і культурні системи... і повинні забезпечувати, щоб їхні закони, адміністративні правила і політика відповідали їхніми зобов'язанням по міжнародному праву". Крім того, окремим особам або групам, що діють від їхнього імені, було надано право "підтримувати зв'язок із міжнародними органами, наділеними компетенцією одержувати і розглядати інформацію, що стосується тверджень про порушення прав людини" [35] (іншими словами, право оскаржити дії держави-порушника).
Нарешті, у Документі Московської конференції по людському вимірі НБСЄ 1991 р. було прямо підкреслено, що "питання, що стосуються прав людини, основних свобод, демократії, верховенства закону носять міжнародний характер... і не відносяться до числа винятково внутрішніх справ відповідної держави" [36]. Таким чином, інститут міжнародного захисту прав людини був легалізований. Функції міжнародного внутрішньодержавного захисту прав людини розмежовувалися в такий спосіб: на міжнародному рівні розробляються міжнародні стандарти в області прав людини і діють контрольні органи за їхнім дотриманням, на національному рівні держави приводять своє законодавство у відповідність із міжнародними стандартами і гарантують їхнє виконання.
Міжнародні контрольні органи стали обов'язковим структурним елементом універсальних конвенцій по правах людини, починаючи з прийняття Міжнародної конвенції ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р. Утворювані на базі конвенцій міжнародні контрольні органи (Комітет по ліквідації расової дискримінації, Комітет по правах людини, Комітет проти катувань, Комітет по правах дитини) наділялися правом вимагати від держав періодичного надання доповідей про відповідність їх законодавства положенням конвенцій, а деякі з них (Комітет по ліквідації расової дискримінації, Комітет по правах людини, Комітет проти катувань) були уповноважені розглядати скарги держави на державу щодо порушення прав людини, передбачених відповідною конвенцією, і індивідуальних скарг громадян на державу з правом винесення рекомендацій по усуненню порушень.
Регіональні конвенції (тут безумовне авторство належить Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р.) пішли набагато далі, передбачивши заснування Суду по правах людини, що має право розглядати скарги держави на державу й індивідуальні скарги щодо порушень положень конвенції, причому рішення суду є обов'язковим для держави.
Отже, функціонування механізму міжнародного захисту прав людини спрямовано на створення додаткових гарантій їх дотримання державами.Проте цілком очевидно, що еволюція концепції прав людини не свідчить про радикальні зміни змісту Загальної декларації, а лише конкретизує і поглиблює її положення, що свідчить про унікальність, життєздатність і сучасность даного документа, незважаючи на піввіковий період з дня прийняття Декларації.
Література:
1 Федерик Майор (Генеральний директор ЮНЕСКО) // Загальна декларація прав людини: 45-я річниця. 1948-1993. ЮНЕСКО. Париж, 1994. С. 5; Елеонора Рузвельт (суспільний і політичний діяч США, голова Комісії з прав людини) (1946-1951) // Там же. С. 85; The Universal Declaration of Human Rights. A Magna Carta for all humanity // Fiftieth Anniversary Universal Declaration of Human Rights. United Nations. 1998.
2 Чероні У. Права людини. Демократія. Світська етика // Права людини в історії людства й у сучасному світі. М., 1989. С. 52.
3 Нерсесянц В. С. Права людини в історії політичної і правової думки // Права людини в історії людства й у сучасному світі. М., 1989. С. 25.
4 Загальна теорія прав людини / Під ред. Е. А. Лукашевой. М., 1996. С. 69.
5 Нерсесянц В. С. Указ. соч. С. 25
6 Цицерон. Діалоги. М., 1966. С. 139.
7 Міжнародне співробітництво в області прав людини: Документи і матеріали. М., 1993. С. 7.
8 Загальна теорія прав людини. С. 9.
9 Міжнародне співробітництво в області прав людини. С. 84.
10 Мюллерсон Р. А. Права людини: ідеї, норми, реальність. М., 1991. С. 27.
11 Текст Загальної декларації прав людини // Чинне міжнародне право. Т. 2. М., 1996. С. 5-8.
12 Джонсон Г. Мандат Організації Об'єднаних Націй в області прав людини // Там же. С.12.
13 Джонсон Г. Указ. соч. С. 13.
14 Чинне міжнародне право. Т. 1. М., 1996. С. 8.
15 The Universal Declaration of Human Rights. Establishing the system. The United Nations and Human Rights. 1945-1995. N. Y. , 1998. P. 24.
16 Джонсон Г. Указ. соч. С. 28.
17 The Universal Declaration of Human Rights... P. 24.
18 Ibidem.
19 Tore Lindholm. Active 1. A New Beginning // The Universal Declaration of Human Rights: A Commentary. Scandinavia University Press. 1992. P. 45-46.
20 Ibidem.
21 Джонсон Г. Указ. соч. С. 47.
22 Там же. С. 61.
23 Див.: Мовчан А.В. Международная захист прав людини. М., 1982. С. 23.
24 Джонсон Г. Указ. соч. С. 61.
25 Там же. С. 53.
26 Там же. С. 54.
27 Правда. 1948. 10 грудня.
28 Джонсон Г. Указ. соч. С. 72.
29 Див.: Декларація про державний суверенітет Республіки Бєларусь від 27 липня 1990 р.; Конституція Республіки Бєларусь 1994 р. із змінами, внесеними в 1996 р.
30 Лукашук И. И. Резолюции Генеральної Асамблеї ООН у практику судів держав // Держава і право. 1993. № 7. С. 121.
31 International Law Association. Cairo Conference. Committee on the Enforcement of Human Rights Law. 1992. P. 5.
32 Бахмин В. И. Вторая Всесвітня конференція по правах людини // Московський часопис міжнародного права. № 1. 1994. С. 150.
33 Див.: Чинне міжнародне право. Т. 2. С. 95.
34 Чинне міжнародне право. Т. 1. С. 77.
35 Міжнародне співробітництво в області прав людини: Документи і матеріали. С. 296, 300.
36 Там же. С. 368-369.
Loading...

 
 

Цікаве