WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

Українська ССР, Югославія і Південно-Африканський Союз.
Одностайна позиція соціалістичних держав при голосуванні пояснювалася тим, що не знайшли підтримки їх пропозиції по включенню в текст Декларації права націй на самовизначення, захисти національних меншостей і заборона фашистської ідеології.
А. Вишинський, будучи міністром закордонних справ СРСР, виступаючи на пленарному засіданні 3-й сесії ГА ООН, у властивій йому різкій манері, що відбиває атмосферу "холодної війни", що домінує в той час у відношеннях СРСР із західними країнами, дав Декларації негативну оцінку, заявивши, що "документ незадовільний, недопрацьований і не в змозі досягти тієї мети, якій покликаний служити... " [27]. Така оцінка носила суб'єктивний характер і не відбивала надалі позиції СРСР, що голосувала за резолюції ГА ООН, що посилалися на Загальну декларацію.
У цілому результати голосування показали, що розробникам Загальної декларації, незважаючи на різномаъття точок зору, різкі ідеологічні протиріччя, специфіку культурних і релігійних систем, вдалося сформулювати такий текст, що одержав схвалення міжнародного суспільства.
Робота над Загальною декларацією була видатним зразком співробітництва й узгодження позицій по настільки складній проблемі, як права людини.
КОНЦЕПЦІЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ
Концепція прав і свобод людини, закріплена в Загальній декларації, складається з таких компонентів:
а) основні принципи прав людини;
б) класифікація прав і свобод людини;
в) права людини і суспільство;
г) співвідношення прав особистості і держави.
А. Основоположні принципи прав людини.
Відповідно до Декларації, основним елементом, для визнання прав і свобод людини є гідність особистості. Вона кваліфікується як невід'ємна властивість, тому що властива "усім членам людської сім'ї від народження, визначає рівність їх прав і свобод, поводження у відношенні один одного в дусі братерства" (ст. 1). Рівність прав і свобод означає, що кожна людина повинна володіти ними "незалежно від" раси, статі, мови, релігії, політичних переконань, соціального стана, національності, проживання на території незалежної держави, або на підопічній чи території без самоврядуванням (ст. 2). Таким чином, Декларація виходить із розширеного тлумачення прав і свобод людини як у суб'єктній, так і в територіальній сфері.
Б. Класификація прав і свобод людини.
Ключовими для визначення класифікаційних критеріїв прав і свобод є статті 3 і 22 Декларації.
У статті 3 дається загальне розуміння громадянських і політичних прав, що включають право на життя, на свободу й особисту недоторканність. Далі, у наступних статтях 4-21 вони перераховуються, трактуються і конкретизуються. Причому із змісту статей виходить, що громадянські права не пов'язуються з приналежністю до громадянства держави, а лише з членством у суспільстві. Тому вони поширюються рівною мірою на громадян і іноземців, що мешкають на території держави. Необхідною умовою надання політичних прав є наявність статусу громадянина держави.
Звідси до громадянських прав належать: неприпустимість рабства або підневільного стану, неприпустимість катувань, жорстока і принижуюча людську гідність поводження і покарання, право на правосуб'єктність, рівність усіх перед законом, право на відновлення порушених прав, право на судовий розгляд, неприпустимість свавільного арешту, затримання або вигнання, презумпція невинності, право на особисте життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції, право на вільне пересування і вибір місця проживання, право шукати притулку, рятуючись від переслідування по політичних мотивах, право на створення сім'ї і рівність сторін у шлюбі, право на громадянство, право на володіння майном, право на свободу думки, совісті, переконань, право на свободу мирних зборів і асоціацій. До політичних прав відноситься право на участь у керуванні країною безпосередньо або через своїх виборців.
Стаття 22 є вступної й узагальнюючою у відношенні соціально-економічних і культурних прав. У статті підкреслюється їхня значимість для забезпечення гідності і вільного розвитку особистості і визначаються засоби і форми їхньої реалізації, а саме: національні зусилля, міжнародне співробітництво, наявність відповідної структури і ресурсів. Декларація закріплює такі соціально-економічні і культурні права: право на працю і створення професійних спілок, право на відпочинок, право на достатній життєвий рівень, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, право на освіту, право на участь у культурному житті і користування благами наукового прогресу (стст. 23-27).
У Декларації підкреслюється взаємозв'язок громадянських, політичних і соціально-економічних прав, необхідність встановлення такого соціального і міжнародного правопорядку, при якому вони можуть бути цілком здійснені (ст. 28).
Американський професор Г. Джонсон пропонує більш детальні класифікаційні критерії: особисті права і свободи (право на життя, неприпустимість рабства, неприпустимість катувань, право на правосуб'єктність, право на захист закону, право на відновлення законних прав судом, недоторканість особи, право на розгляд справи справедливим судом, презумпція невинності, притягнення до відповідальності за злочин, що є таким за законом або по міжнародному праву); права людини в його взаємовідносинах з іншими соціальними групами і зовнішнім світом(недоторканність житла, таємниця кореспонденції, право на вільне пересування і вибор місця проживання, право шукати притулок, врятовуючись від політичних або релігійних переслідувань, право на одруження, право на володіння майном); духовні, громадянські і політичні права (свобода думки, совісті і релігії, свобода переконань і доступ до інформації, свобода зборів і асоціацій, свобода обирати і бути обраними); економічні, соціальні і культурні права [28].
В. Права людини і суспільство.
Віддаючи пріоритет індивідуальним правам особистості, Декларація не розглядає їх изольовано від суспільства, у якому вона мешкає. Тому права особистості не носять абсолютного характеру, а обмежуються обов'язками перед суспільством.
У Декларації встановлено, що "кожна людина має обов'язок перед суспільством" (ст. 29, п. 1). Взаємозумовленість прав особистості і обов'язками перед суспільством пояснюється тим, що тільки суспільство може забезпечити "вільний і повний розвиток особистості" (ст. 29). Відсутність детального трактування обов'язків особистості мотивується тим, що Статутом ООН була поставлена задача "знову затвердити віру в права людини", тому саме правам у Декларації приділяється першорядне значення.
М. Співвідношенння прав особистості і держави.
Трактуючи права і свободи людини як невід'ємну властивість особистості, Декларація закріплює їхнє домінуюче положення, зменшуючи цим виключну роль держави у визначенні статусу особистості. Це виявляється у встановленні конкретних вимог до правомірних обмежень прав і свобод людини з боку держави.
Вони виражаються в такому: 1) грунтуються на законі, 2) здійснюються з метою "поваги прав і свобод інших, задоволення вимоги моралі, суспільного порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві" (ст. 29). Причому, допускаючи можливість обмеження прав і свобод у виняткових випадках, Декларація в імперативній формі забороняє "будь-якій державі, групі осіб або окремим особам займатися діяльністю або чинити дії, спрямовані до знищення прав і свобод" (ст. 30).
Аналіз змісту Загальної декларації прав людини свідчить про її історичне приємство із французькою
Loading...

 
 

Цікаве