WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

вивчення небагатьох зауважень урядів, завершила роботу над проектом Декларації й подала його в ЕКОСОС, що направив його для остаточної доробки і прийняття в III Комітет Генеральної Асамблеї ООН, що проходила в Парижі з вересня по грудень 1948 р. [17]. Таким чином, робота над текстом Декларації про права людини була завершена протягом 2 років, що свідчить про високий ступінь ефективності діяльності членів Комісії з прав людини, що готували даний документ в умовах постійної дипломатичної боротьби. Як було зазначено, об'єднання в Комісії з прав людини й особливо в III Комітеті Генеральної Асамблеї ООН (куди входили 58 держав-членів ООН) представників різноманітних філософських, ідеологічних і релігійних поглядів щодо походження й змісту прав людини викликало гострі дискусії по кожній статті проекту Декларації, особливо в III Комітеті Генеральної Асамблеї. Про це красномовно свідчать такі факти. З вересня по грудень III Комітет ГА ООН провів 85 засідань по проекту Декларації, а голосування проходило 1400 разів, тобто фактично по кожному слову і кожній поправці [18].
Якщо говорити про філософські розбіжності, то вони стосувалися головним чином природи прав людини. Прихильники природно-правової теорії, в основному європейські країни, наполягали на включення в преамбулу вказівки на Божество як на джерело походження прав людини, вважаючи, що підкреслення саме такого взаємозв'язку буде стримуючим чинником для держав щодо порушення прав людини [19]. Вказівка на божественну природу прав людини було неприйнятно для соціалістичних країн і мусульманських держав. Крім того, вони заявляли, що природна теорія походження прав людини відбиває європейську концепцію, не беручі до уваги існування інших культурних традицій [20]. У результаті в якості компромісного варіанта з преамбули Декларації було виключене нагадування про природу прав людини.
Найбільш гострі дебати і розбіжності розгорнулися між представниками соціалістичних і західних країн з приводу змісту прав людини.
Західні країни, базуючись на визнанні пріоритетності індивідуальних прав як абсолютній і властивій кожній людині, на відміну від соціально-економічних, наполягали на обмеженні змісту Декларації тільки фіксацією цивільно-політичних прав за аналогією з французьким і американським конституційним законодавством XVIII в. Представники США вважали, що економічні і соціальні права повинні служити тільки цілям і намірам, але не можуть розглядатися як права, що потребують захисти з боку держави [21].
Радянські представники цілком слушно вказували на необхідність використання конституційного досвіду всіх країн, у тому числі і соціалістичних, на нерозривність цивільно-політичних і соціально-економічних прав, надання яких людині у всій повноті є доказом їхньої поваги і дотримання в державі. Більшість представників держав у III Комітеті, особливо з країн, що розвиваються, підтримало цю позицію, і ряд соціально-економічних прав, таких як право на працю, на відпочинок, освіту, соціальне забезпечення, були включені до тексту Декларації.
Набуттям радянської дипломатії є положення Декларації про універсальність проголошених прав і їхньої застосованості на будь-якій території, до якої людина належить, "незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною... або будь-як... обмеженою у своєму суверенітеті" (ст. 2) [22].
Гострі дискусії розгорнулися навколо пропозиції радянських представників про доповнення статей про права людини гарантіями з боку держав. Зокрема, статтю 19, що проголошує право на свободу переконань і їх вільне вираження, пропонувалося сформулювати в такий спосіб: "З метою забезпечення права на вільне вираження думок значних верств населення, а також для їхньої організації держава сприяє їм і надає матеріальну (помешканнями, друкарськими машинами... ), необхідними для видань демократичних органів преси" [23]. Західні країни відкинули цей проект, посилаючись на те, що надання державою допомоги може виявитися формою тиску на суспільну думку. Слід зазначити, що західні представники в цілому заперечували проти включення будь-яких гарантій із боку держав, справедливо мотивючи це тим, що Декларація покликана зафіксувати тільки права людини. Проте не можна погодитися з абсолютним розумінням свободи слова, свободи переконань, що відповідають західній концепції, які виражені у тексті Декларації, і неприйняттям поправки соціалістичних країн, що пропонували ввести обмеження у відношенні фашистської ідеології.
Не знайшла підтримки в III Комітеті ініціатива радянських представників відобразити в Декларації зв'язок прав людини з проблемою державного суверенітету. Західні країни вважали, що зазначена пропозиція є відбитком пануючої в Радянському Союзі теорії про підпорядкування особистості державі, що суперечить абсолютному характеру прав людини. Не можна визнати правильну позицію західних країн, що відкинули пропозицію радянських представників про включення в Декларацію статті про право націй і народів на самовизначення. З іншого боку, через негативну позицію соціалістичних країн, за підтримкою деяких латиноамериканських держав, не було включено в текст Декларації "право на петицію до влади держави, громадянином якої він є або в який він мешкає, або до Організації Об'єднаних Націй", що міститься в проекті Комісії з прав людини, за аналогією з європейським конституційним законодавством. Радянський Союз, Мексика і ряд інших країн вважали, що право на петицію в ООН порушує принцип національного суверенітету і суперечить статутному положенню про невтручання у внутрішні справи держав [24].
Розбіжності під час обговорення проекту Декларації викликали не тільки ідеологічні протиріччя, але і розходження культурних традицій, релігійних систем. Це особливо виявилося під час обговорення проекту статей Декларації, що стосуються права вступу в шлюб і рівноправністі сторін у шлюбі. Хоча в Декларації було закріплено прогресивнеположення про те, що чоловікb і жінки мають право одружуватися по взаємній згоді без всяких обмежень по ознаці раси, національності або релігії, це суперечило укоріненим традиціям, особливо країн із мусульманською системою віросповідання, де перешкоди релігійного або національного характеру ускладнювали укладання шлюбу. Тому представник Саудівської Аравії вважав, що трактування права на одруження у проекті Декларації проголошує перевагу лише однієї західної цивілізації і не враховує інші, що довели свою мудрість протягом сторіч [25].
Предметом гострої дискусії в Комісії й у III Комітеті стало трактування права на свободу релігії, закріпленого в проекті Декларації, як право сповідати будь-яку релігію або змінювати свої релігійні переконання. Представник Саудівської Аравії розцінив право змінювати свої релігійні переконання як зазіхання на культурні цінності ісламських держав [26]. Проте поправки, внесені представниками Саудівської Аравії, спрямовані на скасування зазначеного положення, не знайшли підтримки в більшості держав.
Наведені факти являють собою лише стислий огляд тих розбіжностей, що виникали під час обговорення практично кожної статті проекту Декларації. Проте в результаті тримісячної роботи III Комітету ГА ООН вдалося узгодити текст Загальної декларації прав людини. На 183-м пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р. Загальна декларація прав людини була прийнята абсолютною більшістю голосів: із 56 держав, що брали участь у голосуванні, 48 проголосували за, лише 8 держав утрималися. Серед них: Білоруська ССР, Польща, Саудівська Аравія, СРСР,

 
 

Цікаве

Загрузка...