WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат

Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток - Реферат


Р Е Ф Е Р А Т
На тему:
Права людини в "Загальній декларації прав людини" 1948 р. та їх розвиток
ВСТУП
Загальну декларацію прав людини 1948 р. називають "видатним документом в історії людства", "Хартією вольностей для всього людства" [1]. Таких високих оцінок не отримував жодний міжнародний документ. Причину настільки безпрецедентного загального визнання варто шукати у змісті Загальної декларації, яка компактно і зрозуміло викладає сучасну концепцію прав людини.
ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВ ЛЮДИНИ
Права людини - невід'ємний елемент людської особистості і людського буття. Тому процес формування концепції прав людини пройшов довгий шлях, тісно пов'язаний з історією розвитку суспільства. Початок його належить до перших форм суспільного життя людей, що обумовило необхідність регулювання їх поведінки в навколишньому світі. Проте на всіх етапах розвитки суспільства концепція прав людини формувалася під визначальним впливом таких чинників: філософських поглядів і правової регламентації. Двоїстий характер природи прав людини обумовило появу природно-правової і позитивної теорій.
За словами італійського професора Чероні, для першої характерно виведення прав людини "з області моралі, критеріїв справедливості, безвідносно до юридичних порядків", друга "підкреслювала позитивну природу сучасного права як права, встановленого або гарантованого державою" [2].
Водночас виявляється помилковим изольовано розглядати доктринальні концепції щодо природності прав людини і їх правове регулювання. При всій різночасності зазначених процесів вони взаємодіють один з одним. Будь-який теоретичний або релігійний погляд залишається лише абстракцією без юридичного захисту з боку держави. Весь хід формування філолофсько-правової концепції прав людини підтверджує даний аргумент.
Ідеї природної рівності людей - рівності по природі, настільки важливі для розуміння прав людини, були висловлені старогрецькими софістами (Протагор, Антифонт, Лікофрон) і китайськими мислителями (Мао-Цзи, Конфуций) ще в VI-IV ст. до н. е. [3]. У VI ст. до н. е. грецький архонт Солон розробив Конституцію, що закріплює деякі принципи демократичного устрою суспільства, що стосуються притягнення до відповідальності чиновників за свавілля стосовно населення [4].
Ідеї рівності усіх людей можна знайти й у ранньому християнстві. Характерні такі постулати: "кожний одержує нагороду по своїй праці; де немає закону, там немає і злочина; якою мірою міряєте, такою відмірено буде і вам" [5].
Древньоримським юристам належить заслуга в розробці поняття суб'єкта права і рівності перед законом. "Під чинність закону повинні підпадати всі", - стверджував Цицерон [6]. Слід зазначити, що філософські ідеї не мали адекватного відбитку у законодавстві в умовах класового суспільства в Древньої Греції і Римській державі. Права людини розглядалися законом як привілей тільки рабовласників без врахування величезної маси рабів.
Аналогічна тенденція характерна для періоду середньовіччя, із його станово-ієрархічною структурою, де права людини були привілеєм окремих станів, а рівність прав обумовлювалася приналежністю до того самого стану. Водночас станова обмеженість прав людини не применшує значення англійського документа - "Великої хартії вільностей" 1215 р., що вперше затвердила право на недоторканість особи. Значення Статті 39, що проголосила: "Жодна вільна людина не буде заарештована або ув'язнена, або позбавлений власності, або яким-небудь чином знедолений... інакше, як за законним вироком... і за законом держави" [7], важко переоцінити.
Проте ключову роль у формуванні природно-правової концепції прав людини грали філософи-просвітителі XVI-XVIII ст.: англієць Локк, американці Пейн і Джефферсон; французи Руссо, Монтеск'є, Вольтер; голландець Гроций. Їхньої ідеї, що стосуються рівності людей, невідчуження таких прав, як право на життя, свободу і безпеку, якими вони наділені від народження, одержали закріплення в конституційному й іншому законодавстві періоду буржуазних революцій і становлення буржуазних держав: в Англії - у Петиції про права 1628 р. і "Біль про права" 1689 р.; в Америці - Декларації про права Вірджинії 1776 р. і Декларації незалежності США 1776 р., "Біль про права" 1791 р.; у Франції - Декларації прав людини і громадянина 1789 р. Визначальна в цьому сенсі Декларація про права Вірджинії 1776 р. Це був перший документ конституційного типу, у якому викладалася концепція прав людини. У ній проголошувалася у якості "самоочевидної" істини, "що всі люди створені рівними і наділені Творцем визначеними невідчужуваними правами, що до них належить життя, свобода і прагнення до щастя, що для забезпечення прав серед людей засновуються держави, що черпають свої розумні повноваження у згоді керованих" [8]. З цього часу "права людини" міцно ввійшли у філософську і юридичну термінологію.
Особливе місце серед названих документів посідає французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. В ній у чіткій і лаконічній формі був розкритий зміст прав людини, підкреслена цінність людської особистості, визначена роль держави у встановленні статусу особистості в громадянському суспільстві.
Відповідно до Декларації права людини проголошувалися природними, невід'ємними і священними [9]. Причому термін "священний" використовувався, щоб підкреслити найвищий ступінь значимості прав, що декларуються. Метою держави ("політичного союзу") проголошувалось "забезпечення природних і невід'ємних прав. Тобто - свобода, власність, безпека й опір гнобленню" (ст. 2). Серед свобод людини на перше місце висувалася свобода вираження думок і поглядів, що визначалася "як одне з найбільш дорогоцінних прав людини" (ст. 11).
Признаючи невід'ємність прав і свобод як обов'язкових для повноцінної життєдіяльності людської особистості, Декларація заперечила їхній абсолютний характер. "Здійснення природних прав кожної людини обмежено тими межами, що забезпечують іншим членам суспільства "здійснення тих самих прав" (ст. 6). Іншими словами, користування свободою не може завдавати шкоди іншій людині. Причому межі здійснення прав і свобод можуть бути встановлені тільки законом.
Безсумнівна значимість Декларації полягає в тому, що вона не тільки містила основні права і свободи, обумовивши необхідність державної влади для їхньої гарантії, але і сформувала принципи її організації, дуже співзвучні з принципами сучасної правової держави. До них належать:
а) верховенство закону (усе, що не заборонено законом, те дозволено; ніхто не може бути примушений робити те, що не встановлено законом (ст. 5); покарання і затримання особи, позбавлення власності можливо тільки на підставі закону) (ст. 7, 8, 17);
б) представницька форма правління (усі громадяни мають право особисто або через своїх представників брати участь у створенні закону; усі громадяни мають рівний доступ до всіх посад відповідно до їх можливостей (ст. 6);
с) підзвітність всіх органів і посадових осіб ("суспільство можевимагати від будь-якої посадової особи звіт про її діяльність" (ст. 15).
Таким чином, незважаючи на більш ніж 200-літню давнину, положення Декларації зберігають свою актуальність дотепер. Саме тому Декларацію можна розглядати як фундамент Загальної декларації прав людини при безсумнівному впливі її на наступне національне законодавство інших країн в області прав людини.
Отже, до початку розробки Загальної декларації прав людини була сформована концепція прав і свобод людини, що одержала закріплення в конституційному законодавстві
Loading...

 
 

Цікаве