WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття суб"єктивної сторони складу злочину - Реферат

Поняття суб"єктивної сторони складу злочину - Реферат


РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:
Поняття суб"єктивної сторони складу злочину.
Суб"єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільно небезпечного діяння.
До суб"єктивної сторони злочину належать: вина у формі умислу чи необережності, мотив, ціль злочину, а також емоційний стан суб"єкта в момент скоєння злочину. Мотиви, ціль, емоційний стан особи впливають на кваліфікацію скоєного лише тоді, коли законодавець вказує на них як на ознаку злочину. Так, ст.95 КК встановлює відповідальність за навмисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання,викликаного насильством чи тяжкою образою з боку потерпілого; ст. 86 - за напад з метою заволодіння державним або колективним майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров"я потерпілого або погрозою застосувати таке насильство.
2. Основний зміст суб"єктивної сторони будь-якого злочину складає вина. У кримінальному праві діє принцип : без вини немає відповідальності. У ст.3 КК сказано, що кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину.
Як же наука кримінального парва визначає поняття вини? Вина - це псизічне відношення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідку, виражене у формах умислу чи необережності. Таке відношення складається із усвідомлення винним суспільно-небезпечного характеру своїх дій і передбачення можливих наслідків (інтелектуальний момент вини), а також із відношення до своїх дій (бездій) і їхніх наслідків : бажання, щоб ці наслідки настали, байдужого або легковажного до них ставлення (вольовий момент вини).
3. Залежно від інтелектуального і вольового моментів розмежовують дві форми вини : умисел і необережність. Умисел ділиться , у свою чергу, на прямий і побічний, а необережність проявляється у видах злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.
4. Форми вини в конкретних злочинах або вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, або ж випливають з інших ознак конкретного складу злочину, чи встановлюються відповідно до ст. 8 і 9, у яких визначаються основні ознаки вини у формах умислу і необережності. Так, ст. 93, 94, 95, 101 КК містять безпосередні вказівки на форму вини. У статтях, які встановлюють відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, спекуляцію та ін., хоча й немає вказівки на форму вини, однак склад злочину вказує на те, що у винної особи була ціль : заволодіти чужим майном, мати матеріальну вигоду. А це означає, що злочин скоєно навмисно.
I I. Умисел як форма вини. Види умислу.
1. Злочин визнається вчиненим навмисно, сказано у ст. 8 КК України, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків.
Таким чином, законодавець вказує на три необхідні ознаки умислу :
а) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своїх дій чи бездій;
б) передбачення їх суспільно небезпечного наслідку;
в) бажання, щоб такі наслідки наступили або ж свідоме допущення їх.
Перші дві ознаки навмисні ( усвідомлення і передбачення) характеризують інтелектуальну, а ретя (бажання або свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків) - вольову сферу психіки особи, яка скоїла злочин.
Інтелектуальні і вольові ознаки наміру нерозривно пов"язані одна з одною, але де в чому вони відрізняються. Інтелектуальні ознаки наміру відповідають на питання про те, які фактично обставини, що належать до складу конкретного злочину, були усвідомлені і які наслідки даного діяння передбачалися особою. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхній суспільно небезпечний наслідок, особа тим самим усвідомлює протиправність своєї поведінки.
Вольова ж ознака наміру відповідає на питання про те, як особа ставилася до того, що нею було усвідомлено і передбачено.
2. Залежно від характеру вольового відношення особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння визначаються два види умислу :
а) прямий - коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своєї дії чи бедії, бажає їх настання;
б) побічния - коли особа, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки від своєї дії чи бездії, прямо їх не бажає, але свідомодопускає їх настання.
Як бачимо, інтелектуальна ознака умислу, тобто усвідомлення суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездії, передбачення суспільно небезпечних наслідків, є спільною для обох видів наміру. Відрізняються ж вони вольовим ставленням особи до наслідків своїх дій чи бездій.
3. При прямому умислі настання злочинних наслідків є остаточною метою, яку ставить перед собою злочинець. Наприклад, вбивство з помсти, таємне заволодіння чужим майном, знищення чужого майна з метою помсти.
Злочинний наслідок може бути і проміжною метою, так би мовити, необхідним засобом для досягнення якоїсь іншої мети. Скажімо, навмисне вбивство, щоб приховати інший злочин, чи полегшити відповідальність за його вчинення, заподіяння тілесних ушкоджень, щоб заволодіти майном потерпілого. В усіх наведених прикладах, як бачимо особа бажає настання злочинних наслідків, щоб досягенути своєї мети.
4. При побічному умислі особа свідомо допускає настання цих наслідків чи ставиться до їх настання байдуже. Настання злочинних наслідків в даному разі не є для особи ні прямою метою, ні необхідними засобами для досягення іншої мети. Тобто йдеться про те, що у винної особи відсутнє бажання, щоб настали наслідки, які вона передбачала від своїх дій, проте вона свідомо допускала можливість їх настання. От саме цим і відрізняється побічний намір скоїти злочин від прямого.
5. Відсутність у особи бажання, щоб передбачені наслідки її дій настали, може бути пов"язана з байдужим до них ставленням. Або навіть може виражатися в явному бажанні настання передбачених наслідків, це тоді, коли йдеться про те, що винна особа розраховує на те, що якось обійдеться безкрайних прикрощів, на випадковість, завдяки якій передбачений нею злочинний наслідок може ненаступити. Зрозуміло, що сподіватися на це, значить ні на що не сподіватися. Через це треба визнати злочинних наслідків, можливо з деякими ступенем недбалості, нехтуванням відповідальності щодо скоєного.
6. Треба пом"ятати, що скоєний злочин незалежно від видів умислу кваліфікується по тому закону, яким він визначається. При цьому варто мати на увазі, що попередня злочинна діяльність (приготування і замах) не може бути скоєна з побічним наміром, а завжди тільки з прямим наміром. Це положення витікає із ст.17 КК України, яка, характеризуючи попередню злочинну діяльність, вказує на злочинний намір, а визнаючи замах, говорить про спрямованість дії на скоєння злочину. При скоєнні злочину з побічним наміром у особи відсутній як намір, так і спрямованість дій на досягнення наслідків. При побічному намірівідповідальність визначається не за приготування чи замах, а ті наслідки, які фактично настали.
7. Крім поділу умислу на прямий і побічний (евентуальний) науці і практиці відомий і інший його розподіл. По-перше, за умовами формування.
а) Умисел раніше обдуманий має місце тоді, коли винний заздалегідь більш-менш ретельно обдумав усі істотні моменти, обставини, умови своєї майбутньої злочинної діяльності: вибирав об"єкт посягання, визначав спосіб дії,
Loading...

 
 

Цікаве