WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття правопорядку та суспільного порядку та їх співвідношення - Курсова робота

Поняття правопорядку та суспільного порядку та їх співвідношення - Курсова робота

економіки являло собою основну тенденцію становлення радянської номенклатурної корумпованої організованої злочинності. Рекет, грабіж, розбій, крадіжка й інші злочини проти особистої власності при будь-якому ступені організованості їхнього здійснення були дуже небезпечними, але швидше за усе вторинними. Становлення нашої мафії криється в надрах тіньової економіки, розподільних відносин, неповороткої державний "нічийної" власності.
По характері, формам і злочинній діяльності вітчизняну організовану злочинність можна умовно розділити на карну, чи "гангстерську", що промишляє головним чином шляхом здійснення крадіжок, грабежів і розбоїв, вимагання, шахрайства, бандитизму, убивств і інших аналогічних діянь; іекономічну, чи "біловоротнічкову", що паразитувала на розкраданнях державної і суспільної власності, зловживаннях службовим становищем. З переходом до ринкових відносин, приватизації державної і суспільної власності і капіталу, добутому шляхом шахрайства, кримінальні можливості економічної організованої злочинності зросли.
На мій погляд, економічна форма організованої злочинності в нашій країні є ведучої. Вона існує усередині державних чи утворень паралельно з ними і використовує у своїх цілях державні фонди, канали збуту, фінансову систему, апарат: господарський, контролюючий, адміністративний, правоохоронний. Саме вона гальмувала перебудовані процеси і безкарно перекачувала державні ресурси в тіньову економіку.
У кожнім різновиді організованої злочинності (карної, економічної, бюрократичної, ринкової, "раціональної", "ірраціональної") є своя сукупність причин і умов. Однак в основному їхню суть схожа. Організована злочинність у всіх своїх проявах (в одних більше, в інші менше) - насамперед явище економічне. У самому загальному виді ці причини зводилися до протиріч між законами економіки і волюнтаристичних адміністративних методів господарювання в соціалістичному суспільстві. Організована злочинність була кримінальним коштом дозволу цих протиріч, без якого тотальна бюрократична система вже не могла б існувати.
Організована злочинність, у відмінності від неповороткої соціалістичної бюрократії, мобільна й економічно грамотна так що бороти з нею можна тільки маючи зроблене законодавство.
Я вважаю, що карне, кримінально - процесуальне і кримінально - виконавче законодавства повинні утворювати єдиний комплекс галузей законодавства про боротьбу зі злочинністю, що має єдину задачу охорони особистості, її прав і воль, власності, природної середовища, суспільних і державних інтересів і всього правопорядку від злочинних посягань. Безумовно кожна з цих галузей виконує загальну задачу специфічними коштами, має свій самостійний предмет правового регулювання. Однак головним, визначальним моментом у їхньому співвідношенні є взаємозалежність цих галузей законодавства і їхня взаємодія.
Соціально - політична пропагандистська атака, що створила ауру такого оригінальних для нашого суспільства явища, як організована злочинність, змусила правознавців пропонувати, чи, вірніше говорячи винаходити різні варіанти її розуміння і законодавчого закріплення, хоча в цій сфері по суті справи винаходити те чогось.
Відомо, що кризові періоди в житті суспільства чреваті переоцінкою колишніх і бурхливим розквітом нових ідей, часом недовговічних, але захопливих слухачів. Кризи особливо хворобливі для тих областей знань, що вивчають стабільні, стійкі явища і процеси. Я думаю до них і відноситься юриспруденція. Адже форми права - острівці стабільності в мінливому світі, правові системи в принципі малорухомі; вони міняються стрибками, часом випереджаючи події, але здебільшого відстаючи від поточної життя. Міняються і представлення про право, причому саме кризові ситуації здатні виявити, часом у несподіваному ракурсі, усе позитивне і негативне в теоретичних побудовах і постулатах, що до цього здавалися безперечними. Кризові ситуації змушують задуматися над багатьма відомими поняттями і визначеннями, у тому числі над фундаментальними ідеями правознавства, зв'язаними з праворозумінням, співвідношенням права і держави, із проблемою легітимності і законності.
У наш час серед юристів теоретиків і практиків склалися вже досить стійкі демократичні представлення по ряду питань державного і правового будівництва, що помітно відрізняються від представлень минулих років. Це - переконаність у самостійній цінності права, у верховенстві закону і Конституції, як вищої ланки в юридичній ієрархії, в обов'язковості права для усіх, у тому числі і для держави, його органів і посадових осіб, у важливості твердження і захисту прав людини, неприпустимості порушень закону, чим би вони не мотивувалися й ін. Усі ці представлення й ідеї одержали широке поширення в правовій літературі і користалися загальним визнанням як невід'ємні елементи концепції правової держави. Теоретичною передумовою багатьох з цих ідей з'явилася послідовна критика догматично-комуністичного трактування права, як зведеної в закон волі пануючого класу; критика ця активно розвивалася ще в 70-і роки.
Тоді були піддані сумніву всі 4 елементи згаданого визначення: панування одного класу над іншими в сучасному суспільстві; чисто державне походження права, у тому числі прав людини; повний збіг права і закону; верховенство держави над правом.
Критика ця не була випадковою; вона виражала демократичні настрої гуманітарної інтелігенції, у тому числі юристів, спрямовані проти беззаконь і сваволі, що власне кажучи улаштовувалися приведеною вище формулою. У 70-і роки уже формувалися ідеї правової держави і потрібно було знайти нове визначення права, що затверджувало би законність і права людини, змінювало звичне для багатьох співвідношення права і держави на користь першого. На цій основі виникли й одержали розвиток представлення про так називане широке розуміння права, а також про розходження права і закону.
У широке розуміння права були включені, як відомо, не тільки юридичні норми але і правові відносини, а також правова ідеологія і правосвідомість. Цим переборювався юридичний формалізм; демократична мета даного підходу полягала в тому , щоб законність не тільки проголошувалася на папері, у тексті правового акта, але і втілювалася в житті - у практичній діяльності державних органів і в правовій свідомості громадян.
Звичайно, наше законодавство далеке від досконалості, але я вважаю, що основні напрямки його реформування повинні бути спрямовані на виправлення зазначених вище і подібних їм двозначностей законодавства і на підвищення рівня правової бази ( до її відповідності реаліям сьогоднішнього дня ), що дозволило б досягти дійсної, а не "паперової законності".
Які ж основні вимоги законності?
1. Верховенство закону стосовно всіх інших
Loading...

 
 

Цікаве