WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття правопорядку та суспільного порядку та їх співвідношення - Курсова робота

Поняття правопорядку та суспільного порядку та їх співвідношення - Курсова робота

карних покарань.
Діюче карне і кримінально-виконавче законодавства дають безліч прикладів колізій, що виникають у процесі і з приводу виконання покарань між нормами цих галузей через не досить чітке розмежування предметів їхнього правового регулювання. Так, ВТК України найчастіше містить положення, що є фактично інститутами карного права. У кращому випадку ці норми дублюють аналогічні положення в КК України. Нерідко в нормах виправно-трудового закону містятьсякримінально-правові по своєму змісті інститути, що узагалі не мають аналога в нормах карного права. Аналіз діючого і кримінально-виконавчого законодавств приводить до висновку про те, що поняття й основні ознаки деяких видів покарання більш докладно розкриваються в нормах виконавчого, ніж карного права.
Я вважаю, що для усунення цих елементів непогодженості досить того, що зміст усіх видів карного покарання, перелік основних каральних елементів (правообмежень) того чи іншого виду покарання повинні бути закріплені в нормах карного законодавства; кримінально - виконавче законодавство повинне регулювати лише порядок, процедуру виконання карних покарань, суть і зміст яких регулюються нормами матеріального права.
По-різному зважуються в карному і кримінально-виконавчому законодавствах питання дії законів у просторі.
У проектах кримінально-виконавчого законодавства нашої країни передбачено, що особи, засуджені до позбавлення волі, повинні, як правило, відбувати покарання в тій місцевості, де вони проживали до арешту. З погляду ефективності виправного впливу, а також подальшої ресоціалізації, реадаптації засуджених таке рішення є, можливо, найбільш правильним.
Сьогодні ж закладений у проектах кримінально-виконавчого кодексу територіальний принцип покарання не відповідає політичної ситуації в країні. Замість СРСР з'явилося нове утворення, що не є ні державним, ні наддержавним інститутом - Співдружність незалежних держав. Суверенітет держави містить у собі поряд із іншим повноту влади при рішенні всіх питань державного і громадського життя, а так само верховенство законів держави на всій його території. Повнота влади поширюється на карну юрисдикцію, у тому числі й в області виконання покарань. Незалежні суверенні держави самі будуть притягати до карній відповідальності і карати всіх осіб, що зробила злочини на їхні території, що заподіяли збиток громадянам цієї держави або інтересам суспільства, незалежно від того, де проживали раніше особи, що зробили злочини. Реалізація виконання покарань по місцеві проживання особи стає неможливою.
Відомі нам проекти кримінально-виконавчого законодавства взагалі ніяк не регулюють питання про чинність закону в просторі з урахуванням громадянства особи, що відбуває покарання.
Я вважаю, що це питання стає більш ніж актуальним. Усі колишні союзні і багато колишніх автономних утворень установили власне громадянство. Чи значить це, що Україна негайно повинна всіх "чужих" громадян видати їх державам для подальшого відбування покарання? Чи повинно при цьому враховуватися місце здійснення злочину, за яке вони засуджені і відбувають покарання? Чи враховувати чи бажання небажання цих держав прийняти до себе осіб, засуджених до позбавлення волі?
Я думаю, що всі ці питання можуть бути дозволені тільки на основі розробки міжнародно-правових норм і взаємодії правових структур.
Неправильне трактування того чи іншого типу зв'язані і з принципом презумпції невинності. Наприклад, у ст.11 Декларації й у параграфі 14 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права затверджується, що особа, обвинувачувана в здійсненні злочину, варто вважати невинним аж до того моменту, поки його винність не буде встановлена в законному порядку. У багатьох країнах законною підставою для визнання провини людини є судовий вирок, що вступив у законну силу. Ця, на мій погляд, вузьке трактування породжує протиріччя. Зокрема, якщо набирає сили виправдувальний вирок, винесений судом другої інстанції, то тоді виходить, що суд першої інстанції оголосив злочинцем людину, що є невинною ( з погляду права невинного ) і призначив йому покарання. Подібний підхід до принципу презумпції невинності, а також зв'язана з ним теза про те, що правосуддя є монополією професійних державних судів, споконвічно виключають можливість альтернативного розгляду кримінальних справ, ведення процесів медіації, здійснення судочинства громадськістю. Відомо: право встановлення провини - компетенція лише державних судів. У той же час у країнах Європи, у число яких ми так прагнемо ввійти, ми зустрічаємося з застосуванням альтернативного процесу (виведення за рамки карної юстиції) і т.п. Однак не залежно від цього вірніше було б замінити формулу "вважати невинним" вираженням "не можна вважати злочинцем", тому що останнє може відноситися як до підозрюваного, так і до обвинувачуваного. Вираження ж "вважати невинним" логічно суперечить поняттям "підозрюваний", "обвинувачуваний", "знаходячийся під попередньому слідством". Адже тут мова йде про тих осіб, яких ми не вважаємо невинними. Більш того, ми саме піддаємо їхню невинність сумніву і маємо для цього достатні підстави.
Існування такої розбіжності у питаннях, зв'язаних із груповою злочинністю. Питання, зв'язані з нею, є сьогодні, мабуть, найбільш лиховісною темою обговорення правознавців. Я вважаю, що актуальність теми обумовлена не стільки підвищеною небезпекою діянь, зроблених групою, а можливістю їхнього законодавчого регулювання з урахуванням такого різновиду, як організована злочинність. Законодавці справедливо думають, що сучасна дефініція співучасті недостатня для відображення існуючих реалій на ниві групової злочинності і тому має потребу в законодавчому закріпленні різновидів злочинної групи.
Законодавча інтерпретація різновидів співучасті тим більше актуальна, що в статтях Особливої частини нині діючого КК кваліфікуюча ознака "група осіб" представлена дуже широко і виступає під різними найменуваннями, що вимагають визначень: (банда, організація і т.п.).
Крім того я вважаю одним із важливих недоглядів те, що дотепер не установлено відповідальність осіб, що створили злочинну групу, але ні в якій якості не брали участь у вчинених нею діяннях.
Соціальна база організованої злочинності це спектр її можливостей - це політичні, соціально - економічні й організаційно-правові умови. У период застою росли незадоволені державою звичайні потреби народу в харчуванні, одязі, інших товарах, житлі; росла кількість неотоварених грошей. В ці роки дрімаюча організована злочинність узяла на себе обов'язок незадоволених потреб людини кримінальними шляхами з великою вигодою для себе. Організована злочинність займалася розкраданнями, зловживаннями, шантажем, підкупом, насильством. Розростання тіньової
Loading...

 
 

Цікаве