WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття покарання - Реферат

Поняття покарання - Реферат

в других - переважають обмеження інших прав: займатися професійною діяльністю, мати звання, нагороди тощо. В кожному покаранні, безумовно. присутні і моральні страждання - ганьба, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці якості визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари диференційований в кожному покаранні в залежності від характеру і тяжкості злочину. Каральний вплив покарання повинен відповідати тяжкості злочину.
П'ята характерна ознака покарання полягає в тому, що в ньому знаходить вираження засудження, негативна оцінка з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторит такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, який суд виносить від імені держави і де міститься конкретна міра покарання. Таким чином, призначення покарання є правовим критерієм, показником негативної оцінки злочину і особи, що його вчинила, з точки зору кримінального закону і моралі.
Шоста ознака покарання проявляється в його особистому характері. Це означае, що призначення кримінального покарання і його виконання можливі лише щодо самого винного. Воно не може бути направлено на інших осіб, навіть близьких родичів. Наприклад, ізоляції підлягає особисто засуджений до позбавлення волі; конфіскації підлягає тільки майно, що належить винному особисто, тощо.
Нарешті, сьома розпізнавальна ознака покарання полягає в тому, що будь-яке покарання тягне за собою судимість. Це знайшло своє законодавче закріплення в ст. 55 КК, за змістом якої призначення будь-якого покарання тягне для засудженого такий правовий наслідок, як судмість. Саме судимість відрізняє кримінальне покарання від інших засобів державного примушування. За своїм змістом судимість - це не тільки властивість кари, вона являє собою певний правовий статус засудженого, пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими негативними наслідками протягом певного, визначеного в законі строку. Судимість як самостійна ознака покарання визначається тим, що вона визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність в разі вчинення нового злочину та зберігає певні обмеження прав засудженого і після відбуття ним покарання.
Усі викладені ознаки відрізняють покарання від інших мір примушування і дають змогу сформулювати загальне поняття покарання. Покарання - це встановлена законом особлива міра державного примушування, яка містить у собі кару, застосовується лише эа вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, виражає від імені держави засудження злочину і особи, що його вчинила, та тягне за собою судимисть.
2. Мета покарання
Проблема мети покарання цікавила багатьох вчених і філософів, які працювали в галузі кримінального права протягом всієї історії його розвитку. Багато запропонованих ними концепцій і теорій не призвели до однозначного розуміння цієї складної проблеми. Однак з цих численних теорій можна виділити дві основні групи:
а) абсолютні теорії покарання (теорії відплати);
б) відносні теорії покарання (теорії досягнення корисної мети).
Представники абсолютних теорій (Кант, Гегель та їх послідовники) не вбачали у покаранні ніякого іншого змісту, крім єдиної абсолютної ідеї - мети відплати за вчинений злочин. В якості практичної реалізації прихильника цих теорій відстоювали необхідність законодавчого закріплення різних систем пропорційності злочину і покарання, відплати рівним злом за те зло, що спричинив винний. Наприклад, за вбивство - смертна кара, за статтєві злочини - кастрація, за майнові - каторга, за образу - застосува|ння заходів, які ганьблягь винного, тощо.
Прихильників віднісних теорій об'єднувало те, що вони вбачали зміст і корисність покарання в досягненні будь-якої конкретної мети. Так, послідовники теорій залякування (Бентам та ін.) і теорії психологічного примушування (Фейєрбах) вважали, що покарання має стримувати інших осіб від вчинення злочину, тобто виконувати мету загального запобігання. На думку Фейербаха, воно повинно тягти для винного більше незадоволення ніж те задоволення, яке він отримує від вчинення злочину. Таким чином, покарання, яке застосовується, психологічно впливає на інших осіб, стримуючи їх від вчинення злочинів. Прихильники теорії спеціального запобігання відстоювали ідею застосування покарання виключно для того, щоб сам винний не вчинив нового злочину. Такі ж ідеї відстоювали і послідовники теорії виправлення, на думку котрих покарання повинно забезпечити виправлення винного, тобто невчинення нових злочинів.
Теорії досягнення покаранням якоїсь однієї мети не могли задовільнити практику. Тому у середині XIX ст. з'являються так звані змішані теорії покарання. Загальним для них є поєднання ідей кількох абсолютних і відносних теорій про мету покарання. Прихильники їх в різних варіантах визнають метою покарання: залякування, відплату, відшкодування спричиненої злочином моральної шкоди, виправлення, загальне і спеціальне запобігання. Ці теорії різняться не тільки поєднанням мети, а й їх значущістю. В одних превалює мета залякування, відплати, а в других - мета запобігання або виправлення.
Значний внесок в дослідження цієї проблеми зробили і такі вдомі криміналісти, як М. С. Таганцев, С. В. Познишев, М. Д. Сергієвський, I. Я. Фойницький, А. Ф. Кістяковський та ін. Ними, зокрема, відстоювалась ідея диференціації мети покарання в залежності від характеру тяжкості вчиненого злочину та особливостей особи винного. Багато уваги проблемі мети покарання в сучасний період приділяли такі відомі вчені, як М. Д. Шаргородський, 1.1. Карпець, М. А. Стручков, М. О. Беляев, Б. С. Утевський, I. С. Ной, С. В. Полубінська та ін. В наукових працях цих вчених подальший розвиток одержали змішані теорії про мету покарання. Причому багато їх ідей знайшли своє законодавче закріплення.
В чинному законодавстві питания про мету покарання вирішено в ст. 22 КК, яка проголошує: "Покарання не тільки є карою за вчинений злочин, але й має на меті виправлення і перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці, точного виконання законів, поважання правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами". Аналіз її тексту свідчить, що ідеї змішаних теорій знайшли своєзаконодавче втілення в тому, що закон визнає за мету покарання:
1) кару як відплату за вчинене;
2) виправлення засуджених;
3) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим;
4) запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб.
Незважаючи на таке положення закону, проблема мети покарання ще й досі викликає суперечки в літературі. Усі автори, які досліджували проблему, визнають метою покарання загальне і спеціальне запобігання злочинам, а на думку М. Д. Шаргородського, це є єдиною метою покарання. Багато авторів, крім зазначеного, визнають метою покарання виправлення і перевиховання засудженого. I, нарешті, найбільше суперечок існує щодо питання про визнання кари метою покарання. Велика група вчених вважає, що, крім цього, покарання має на меті кару (Б. С. Утевський, М.М. Ісаев, М. О. Беляев, I. I. Карпець та ін). Переважаючою є точка зору останньої групи вчених, які відстоюють неоднозначну роль покарання. При вирішенні цієї проблеми необхідно виходити з того, що функції покарання є багатогранними. Це передусім захист суспільства від злочинних посягань, який неможливий без відплати за вчинений злочин; обов'язковий виправний вплив на винного для переведення його в законопослушного члена суспільства і запобігання вчиненню злочинів в майбутньому - таке трактування питання про мету покарання відповідає не тільки ст. 22 КК, а и самій природі цієї міри державного примушування. Покарання завжди призначається як відповідна міра держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і разом з тим запобігає вчиненню нових злочинів
Loading...

 
 

Цікаве