WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття головні ознаки правової держави - Реферат

Поняття головні ознаки правової держави - Реферат

суспільства. Зв'язок між людиною і суспільством такий, що в принципі виключає будь-які антагонізми між ними.
Суспільство - це середовище життєдіяльності особи, яке формується із спільної діяльності людей, є сукупністю їх формалізованих і звичайних зв'язків та відповідних суспільних інститутів, а тому не може за своєю природою бути чужим людині. Іншими словами, в центрі суспільства знаходиться конкретна людина, її потребам та інтересам підпорядковується весь суспільний механізм. У суспільства не може бути іншого інтересу, як служити кожній окремій людині. Не може бути якогось загального, суспільного чи державного інтересу, який би не відбивав інтерес окремої людини. Інакше це інтерес корпоративний, ворожий людині. Через те сама постановка питання про пріоритет суспільних чи державних інтересів, і тим більше про забезпечення цього пріоритету, є небезпечною.
Якщо ми хочемо побудувати цивілізоване громадянське, тобто людське суспільство, то мусимо ні на крок ні за яких обставин не відступати від головного відправника - принципу пріоритету прав і свобод людини, її інтересів, причому пріоритету як перед суспільними, так і державними інтересами. Йдеться не про протиставлення цих інтересів, а про їх, так би мовити, субординацію і підпорядкованість, первинність і вторинність.
Гарантуватися законом і забезпечуватися реально має пріоритет інтересів саме кожної конкретної людини, в цьому суть і мета і суспільного, і державного інтересів. Саме це і має лежати в основі розуміння формування суспільного і державного інтересів. Беззастережне впровадження у життя головної засади суспільства - "людина понад усе" - завжди виведе в кінцевому рахунку на оптимальне поєднання інтересів людини, суспільства і держави.
Суспільство, в якому інтереси людини підпорядковуються його власним, і багато в чому узагальненим до абстрактного інтересам, а тим більше інтересам держави, де мету і засоби її досягнення вивчає сама держава, таке суспільство є великою в'язницею, місцем позбавлення волі людини. Саме таке суспільство і було побудоване у колишньому Союзі РСР, в якому і наглядачі в кінцевому рахунку також були невільними.
В цьому суспільстві людина була гвинтиком, допоміжним для досягнення абстрактної мети матеріалом, одним словом, людським фактором, бо панувала практика абсолютного знеособлення і зневаження конкретної людини. А інакше і не могло бути, оскільки в основі цієї практики лежала теорія тотального усуспільнення і одержавлення всього людського життя, апологетична теорія пріоритету загальнодержавних інтересів, тобто теорія гулагу, в якій немає місця для свободи людини.
У вільному, відкритому суспільстві людина завжди вільна і розкріпачена, вільна у свідомому виборі своїх дій і вчинків. Колись К.Маркс написав з цього приводу: "...до свободи належить не тільки те, чим я живу, але також і те, як я живу, не тільки той факт, що я здійснюю свободу, але й той факт, що я роблю це вільно". На жаль, ці слова розійшлися повністю із загальною суттю марксистської теорії, яка позбавляє людину основи її свободи - власності, а через класову боротьбу освячує громадянські війни та соціальні конфлікти. Революційна теорія класової боротьби як рушійної сили суспільного розвитку історично була приречена на провал, оскільки виправдовувала насильницькі методи і форми розвитку суспільства, які не мають нічого спільного із природно-історичним процесом і власне людською природою. Іншими словами, теорія класової боротьби освячувала те, що було, і на цьому ґрунтувалася, а не те, як мало бути і як має бути. Певна річ, що людська цивілізація у минулі віки своєї історії зазнала різних насильницьких катаклізмів (революцій і війн) і на майбутнє не застрахована від подібних ексцесів. Але це зовсім не означає, що саме насильницькі форми, в тому числі й класова боротьба, є рушійною силою (двигуном, за К.Марксом) соціального розвитку. Насправді ж вони є відхиленням від нормального природно-історичного процесу, суперечать природі людського суспільства взагалі і тим більше громадянського. Саме тому загальною тенденцією світового розвитку, незважаючи на все, є прагнення народів і держав до загальної злагоди і миру в рамках як світової цивілізації, так і окремо взятого суспільства. Це є головною рушійною силою суспільного розвитку, розвитку не на негативній, а на позитивній соціальній основі, якій, безумовно, можуть бути притаманні певні неантагоністичні суперечності, розмаїття індивідуальних і групових інтересів, багатоваріантність і альтернативність у підходах, конкретних формах і засобах у досягненні поставленої мети.
Отже, громадянське суспільство, на наш погляд, несумісне з теорією класів, класової боротьби. Рівність людей відкидає їх класифікацію за майновим становищем, що принижує людську гідність. Але це не виключає класифікацію людей на певні групи за іншими ознаками, зокрема професійними, політичними, національними, релігійними тощо.
До чого привела теорія класової боротьби в окремо взятій країні, Радянському Союзі, всім відомо - до фізичного, ідеологічного і духовного геноциду народу, до позбавлення його власності і свободи, до захвату цієї власності тоталітарною системою та користування нею партійно-державним апаратом, до цинічної експлуатації і пограбування ним свого народу, освячених теорією пріоритету загальнодержавних інтересів.
Класова теорія походження держави в свою чергу лежить в основі марксистської теорії і поняття самої держави як апарату насилля і пригноблення одного класу іншим. Така абсолютизація класового підходу, певна річ, нічого спільного не має з теорією громадянського суспільства як суспільства людської злагоди. Через те вона і була відкинута класиками марксизму як буржуазна. Наліт цієї абсолютизації спостерігається і в сучасних вітчизняних дослідженнях держави, оскільки визнається громадянське суспільство і в той же час держава характеризується як організація політичної влади домінуючої частини населення. Але ж і теорія договірного походження держави не відкидає того, що держава за певних обставин може протистояти суспільству в цілому чи окремій його частині, використовуватися як знаряддя примусу. Однак відхилення від нормального природно-історичного процесу розвитку суспільства не дають підстав для того, щоб включати ці відхилення як визначальні у сутнісні характеристики того чи іншого суспільного явища.
У визначенні суті і природи держави вірніше виходити з первинності і визначальності людини і суспільства. Ж.Боден вважав, що держава утворюється врезультаті об'єднання розрізнених членів суспільства під єдиною верховною владою. Такої ж думки був і Т.Гоббс, який стверджував, що держава одержує свою легітимність внаслідок договору між усіма членами суспільства. Боячись втратити свої природні права, писав Ж.Ж.Руссо, люди уклали громадянський договір для захисту суспільною силою особи і її майна. Саме із людської природи суспільства, яке утворює державу для забезпечення своїх інтересів, випливають сутнісні характеристики і ознаки держави, функції якої виконують члени цього ж суспільства.
Перед тим, як визначити, що є держава, підкреслював
Loading...

 
 

Цікаве