WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття, види звільнення від кримінальної відповідальності - Курсова робота

Поняття, види звільнення від кримінальної відповідальності - Курсова робота

небезпеки злочину, можуть бути необережна форма вини, від сутність корисних та інших негативних мотивів, вчинення злочину під впливом інших осіб, та інше. Однак з особливою обережністю суди повинні підходити до застосування умовного засудження до осіб, які хоча і визнані винними у менш тяжкому злочині або злочині, що не являє великої суспільної небезпеки, але в минулому неодноразово вчинювали злочини, а також, до осіб, до яких раніше вже застосовувались умовне засудження, або від строчка виконання вироку, оскільки за таких умов мета виправлення і перевиховання за допомогою даного інституту навряд чи може бути досягнута.
Особливо часто суди, в якості однієї з умов, що дають можливість застосування умовного засудження, вказують на першу судимість винного. Ця обставина в багатьох випадках свідчить про випадковий характер вчиненого злочину. Однак сама по собі перша судимість далеко не завжди відображає дійсну суспільну небезпечність особи. Якщо винний вчинив ряд злочинів і тільки завдяки своїй спритності і хитрощам ухилився від кримінальної відповідальності, до такої особи умовне засудження незастосовне .
Не можна застосовувати умовне засудження і до осіб, які хоча і притягуються до кримінальної відповідальності вперше, але до цього наполегливо, на протязі тривалого часу проявляли себе негативним чином, злісно порушуючи правила суспільного співжиття.
Ступінь суспільної небезпеки особи визначається і її поведінкою після вчинення злочину. Якщо винний проявляє активне розкаяння, застосовує міри для ліквідації або зменшення спричиненої шкоди, являється з повинною, то це в ряді випадків може свідчити про те, що для його виправлення немає необхідності в реальному відбуванні покарання.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 1993 р. №3 "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання" вказує на те, що ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину належить визначати, виходячи з сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотиву, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину).
Крім обставин, що безпосередньо характеризують злочинне діяння і винну особу, суди, застосовуючи умовне засудження, враховують сімейний стан винного, наявність у нього на утриманні малолітніх дітей , недієздатних батьків, серйозні захворювання у нього або членів його сім'ї.
При застосуванні умовного засудження суди виходять не тільки із цілей виправлення і перевиховання засуджених, але і попередження вчинення нових злочинів засудженими ті іншими особами .
Відповідно до законодавства умовно призначатися можуть тільки позбавлення волі і виправні роботи. Суд визначає термін позбавлення волі або виправних робіт, а потім постановляє їх умовними. Умовне засудження повинно застосовуватись до всього строку позбавлення волі або виправних робіт, призначених вироком суду, а не до частини цього строку. Необхідність в реальному відбуванні винним хоча б частини строку покарання свідчила б про відсутність підстав для умовного засудження. Інші покарання, наприклад висилка, громадська догана, звільнення з посади не можуть бути назначені умовно, оскільки їх природа виключає умовне незастосування. Неможливо застосувати умовно звільнення з посади, оскільки залишення винного на займаній посаді спричиняє шкоду державним і суспільним інтересам; неможливе умовне незастосування громадської догани і т. д.
При умовному засудженні крім штрафу, як додаткового покарання можуть бути також призначені додаткові покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового або спеціального звання, позбавлення батьківських прав. Додаткові покарання при умовному засудженні відбуваються реально.
Згідно з ч. 1 ст. 45 на призначення такого додаткового покарання як штраф, є обов'язковим в кожному випадку застосування умовного засудження.
Розміри штрафу встановлені в межах від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за корисливі злочини (наприклад за злочин передбачений ч. 1 ст. 81 КК) - в межах від сорока до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Конкретний розмір штрафу та строки його сплати при застосуванні умовного засудження визначає суд, враховуючи загальні положення призначення даного додаткового покарання (ст. 32 КК), матеріальний стан засудженого тощо. При цьому термін сплати штрафу не може виходити за межі іспитового строку умовного засудження.
Незастосування при умовному засудженні штрафу, передбаченого ч. 1 ст.45 КК, можливе лише за наявності підстав передбачених у ст. 44 КК.
Наприклад:
21 серпня 1998 року Ленінський районний суд м. Чернівці розглянувши справу Жолобая Г. Д. по обвинуваченню його за ст. 140 ч. 1 КК України визнав його винним у вчиненні злочину передбаченого ст. ст. 17, 140 ч. 1 КК України і призначив покарання у вигляді шести місяців позбавлення волі. Призначене покарання вважається умовним із іспитовим строком в 1 рік. Із застосуванням ст. 44 КК України без сплати штрафу в дохід держави .
Вивчення судової практики показує, що засудження пов'язане переважно з призначенням покарання в вигляді позбавлення волі. Виправні роботи при умовному засудженні - явище рідкісне, оскільки цей вид покарання в санкціях кримінально-правових норм частіше альтернативно сполучається з більш м'якими видами покарання, що реально призначаються в цих випадках. До того ж злочини, що не являють великої суспільної небезпеки, як було відмічено, нерідко дають суду можливість прийняти одне з рішень, що передбачені ст. 51 КК.
Важливою стороною умовного засудження виступає іспитовий строк. Призначивши конкретний вид і строк основного покарання і вказавши на умовний його характер, суд визначає іспитовий строк, який є складовою часиною умовного засудження.
Іспитовий строк - це встановлений вироком суду проміжок часу, на який особа умовно звільняється від реального відбування призначеного основного та додатковий (крім штрафу)покарань і протягом якого за нею здійснюється контроль, а також застосовуються інші передбачені законом форми державного і громадського впливу з метою її виправлення та перевиховання .
По конкретній справі суд повинен визначити в законних межах тривалість іспитового строку з таким розрахунком, щоб умовно засуджений зміг за цей час довести своє виправлення. Ця ціль буде досягнута якщо умовно засуджений на протязі іспитового строку невчинить нового умисного злочину, що потягне за собою покарання у вигляді позбавлення волі. В таких випадках умовно призначене покарання взагалі не приводиться в виконання і в відповідності з п. 3 ст. 55 КК, особа вважається несудимою з дня закінчення іспитового строку.
Суд встановлює тривалість іспитового строку виходячи із конкретних обставин справи: характеру вчиненого злочину і міри призначеного за нього покарання, особистості винного, із оцінки сили позитивного впливу трудового колективу, громадськості, сім'ї на умовно засудженого в досягненні ним виправлення і перевиховання. Чим більше у
Loading...

 
 

Цікаве