WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Корупція - Курсова робота

Корупція - Курсова робота

епізодично - лише за вчинені ним конкретні дії тощо. Однак, така різ-ниця видається не принциповою для суті корупції, оскільки зміст корумпованих відносин і їх правова оцінка залишається в принципі однаковою для всіх зазначених варіантів.
З огляду на це, можна констатувати, що наведена схема механізму корупції відображає лише один із можливих аспектів корумпованих відносин. 3 юридичної точки зору йдеться лише про хабарництво.
Прибічником визнання угоди механізмом корумпованої поведінки є також Н. О. Лопашенко. Даючи характеристику найбільш небезпечним проявам корупції (корупційним злочинам), вона виходить з того, що корупцінні злочини це:
1) завжди угода між посадовою особою і особою, яка зацікавлена у відповідних діях посадової особи;
2) угода, яка завжди носить взаємовигідний характер (не обов'язково матеріальний);
3) угода, яка завжди суперечить чинному законодавству.
Особливість підходу Н. О. Лопашенко полягає в тому, що вона визнає саме угоду єдиним механізмом злочинної корумпованої поведінки, тоді, як, наприклад, автори зазначеного вище російського підручника "Кримінологія" за редакцією А. І. Долгової вважають, що угода є найбільш поширеним механізмом корупції. Крім того, обов'язковою ознакою такої угоди вона називає їїпротиправність. Іншими словами, предмет такої угоди має бути завжди незаконним. При цьому вона допускає нематеріальний характер вигоди від такої угоди, що одразу ж розширює її рамки за межі хабарництва. Водночас, це породжує досить парадоксальну ситуацію, за якої один і той же вид злочину за наявності усіх обов'язкових описаних у законі ознак може як визнаватися корупційним злочином, так і не визнаватися. Це, наприклад, стосується зловживання владою або посадовим становищем (ст. 165 КК): якщо посадова особа зловживала владою або посадовим становищем в інтересах іншої особи, то воно визнаватиметься корупційним злочином, якщо ж таке зловживання вчинялось для задоволення особистого інтересу посадової особи - ні.
Розглядаючи корупцію у контексті радянського кримінального права, Б. В. Волженкін виділяє три основні різновиди корумпованої поведінки посадових осіб.
Перший - заволодіння посадовою особою чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників з використанням службового становища.
Другий - використання посадовою особою службового становища при вчиненні інших дій корисливого характеру, не пов'язаних з заволодінням чужим майном (наприклад, зловживання службовим становищем із корисливих спонукань, контрабанда, спекуляція).
Третій, "класичний" різновид прояву корупції - одержання посадовою особою матеріальних цінностей чи послуг матеріального характеру у зв'язку з посадою, яку вона обіймає, з відома осіб, які передають ці цінності чи надають послуги. Подібний прояв корупції передбачений кримінально-правовою нормою - одержання хабара.
Таким чином, запропонований Б. В. Волженкіним підхід щодо розгляду різновидів корумпованої поведінки суттєво розширює правові рамки корупції порівняно з наведеним вище розумінням механізму корумпованих відносин. Однак, і він, на мій погляд, має два істотні недоліки. По-перше, механізм корумпованої поведінки аналізується лише стосовно кримінально караних проявів корупції. За межами аналізу залишається корумпована поведінка, яка утворює інші види корупційних правопорушень. По-друге, будь-який із виділених цим автором різновидів корумпованої поведінки пов'язується виключно із задоволенням корисливого інтересу корупціонера, у той час, як такий інтерес може бути і некорисливим.
Варіанти корумпованої поведінки. Механізм корупції в може передбачати два варіанти корумпованої поведінки, за яких в одному випадку має місце взаємодія двох суб'єктів, кожен з яких за допомогою встановлення корупційного зв'язку прагне задовольнити свої інтереси (в окремих випадках - інтереси тільки однієї сторони корумпованих відносин, інтереси іншої сторони з точки зору правової оцінки вчиненого можуть, так би мовити, не проглядатися), в іншому - корумпована діяльність зводиться до дій лише однієї особи (корупціонера), яка самостійно (без взаємодії з іншим суб'єктом) задовольняє свій особистий інтерес чи інтерес іншої особи (осіб) за допомогою використання наданої їй влади чи посадових повноважень.
Перший з них, який грунтується на принципі "ти мені - я тобі", у свою чергу також може характеризуватися двома ситуаціями:
1. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на матеріальній основі, коли суб'єкт, наділений владними (службовими) повноваженнями, за матеріальну винагороду вчиняє на користь особи, яка надає цю винагороду, певні дії з використанням наданої йому влади чи посадових повноважень або утримується від вчинення певних дій, які він міг чи зобов'язаний був у даній ситуації вчинити з використанням влади чи посадових повноважень. У такому випадку ми маємо справу із класичним проявом корупції - з підкупом-продажністю особи, уповноваженої на вико-нання функцій держави. Предметом купівлі-продажу виступає влада (службові повноваження), а засобом розрахунку - винагорода матеріального характеру. У більшості випадків (коли "продавцем" влади виступає посадова особа) юридичною мовою це називається хабарництвом - даван-ням-одержанням хабара. Саме з таким проявом корупції пов'язане типове розуміння цього явища і механізму корумпованих відносин. При такого роду корупції, умовно кажучи, відбувається обмін влади на власність, на матеріальні цінності, на послуги матеріального характеру.
2. Взаємодія суб'єктів корупційних відносин здійснюється на вигідних для обох сторін умовах, які не обумовлюються безпосередньою матеріальною винагородою. Йдеться також про свого роду підкуп, який відрізняється від попереднього характером розрахунку: предметом купівлі-продажу у цьому випадку виступає також влада (службові повноваження), однак засобом розрахунку - винагорода нематеріального характеру. Ця особливість суттєво розширює правові рамки корупції, не дозволяючи зводити її у правовому розумінні лише до хабарництва. Водночас, вона не змінює суті вчиненого і не зменшує характеру його суспільної небезпеки. Адже для держави і суспільства в принципі не суть важливо, яку винагороду одержує носій владних (службових) повноважень за свою продажність, що, зокрема, підтверджується тим, що об'єктом одержання хабара традиційно визнається не принцип оплати праці службовців, а авторитет і престиж влади. Принципово важливим є те, що, по-перше, особа, уповноважена на виконання функцій держави, продається, а, по-друге, у такому випадку корумпована особа починає служити не державі та суспільству, а тому, хто його "купив" за неофіційну матеріальну винагороду чи за будь-яку іншу вигоду. Важливо, що в результаті таких дій, як вже зазначалось вище, відбувається "пошкодження" системи управління, "продаж влади".
Теоретично
Loading...

 
 

Цікаве