WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Злочин у кримінальному праві - Курсова робота

Злочин у кримінальному праві - Курсова робота

вбивства інший ніж суспільна небезпечність хуліганства.
Ступінь суспільної небезпечності діяння складає її кількість і визначається, головним чином, способом вчинення злочину та розміром заподіяної шкоди.
Ступенем суспільної небезпечності відрізняються злочини одного виду. Наприклад, ступінь суспільної небезпечності простої кражі (ч. 1 ст.140 КК) значно меньша кражі з проникненням в житло (ч.3 ст.140 КК ).
Злочин характеризується певним ступенем суспільної небезпечності. За деяким його рівнем злочин втрачає свої суспільні властивості і перестає бути злочином. Так згідно з ч.2 ст.7 КК не є злочино дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не має суспільної небезпеки.
Малозначність вчиненого діяння в ч.2 ст.7 КК розуміється такою, що кримінальна відповідальність та покарання в цьому випадку була б занадтою та зайвою, не відповідною вчинку.
Малозначність діяння позначає незначний обсяг посягання на важливий об'єкт або посягання на незначний, малоцінний об'єкт.
Частина 2 ст.7 КК підкреслює відсутність злочину в діяннях, які не мають властивості суспільної небезпечності, закріплює принцип економії кримінальної репресії, застосування засобів громадського впливу.
Протиправність діяння - обов'язкова, невід ємна ознака злочину. Вона вказана в ст.3 та ст.7 КК.
Злочином може бути визнано лише таке діяння, яке позначене в законі, передбачене законом.
Не передбачене законом - не злочин: nullum crimen sinelege.
Кримінальна протиправність - це криміналізація діяння кримінальним законом. Визнати діяння злочином - правомочність Вищого органу законодавчої влади України.
Таким чином, протиправність є форма виразу суспільної небезпечності та закріплення її в законі, законом. Протиправність є юридичне відбиття в законі суспільної небезпечності злочину, оскільки протиправним може бути визнано лише суспільно небезпечне діяння.
Протиправність - це забороненість діяння кримінальним законом. Але в чинному КК не всі передбачені ним діяння мають ознаку суспільної небезпечності. Не можуть бути визнані суспільно небезпечними, наприклад, незаконне лікарювання (ст.226 КК), самовільне будівництво (ст.199 КК) та деякі ін.
Взагалі не можна зрозуміти такого сполучення слів: "незаконне лікарювання", якщо виходити зі здорового глузду і звичайгного розуміння -лікарювання- це надання допомоги хворому. Як же можна назвати лікарювання - надання допомоги хворому - незаконним, злочином?. В ст.226 КК вказано, що злочином є заняття лікарюванням як професією особою, яка не має належної медичної освіти. А належну освіту мають особи, які мають відповідний документ, отже, незаконно лікарюють всі, хто використовує ( і досить ефективно) нетрадиційні засоби лікування - екстрасенси, народні лікарі, психотерапевти - Джуна, Касьян, Дорошенко, Зубицький, Кашпировський та сотні інших. Багато з них досягли значних успіхів і саме у лікуванні тих хвороб, у боротбі з якими офіційна (належна) медицина визнала себе безсилою. Надання допомоги хоча б одному хворому за умови, що такий цілитель, нікому не шкодить ( а хіба офіційна медицина має лише успіхи? Лише 100% ефективність лікування?), не залишає ніяких підстав вважати цю допомогу незаконною, злочинною. Цього вимагає гуманність, людяність, співчуття хворому, а особливо тим хворим, яким офіційна медицина допомогти не спроможна.
Немає ніяких підстав вважати суспільно небезпечним і самовільне будівництво житла. Якби кожен громадянин України мав можливість і побудував собі житло, хоча б самовільно, то це було б дуже суспільно корисно, а не суспілно небезпечно.
Разом з тим не всі суспільно небезпечні вчинки визнаються злочинами і набувають протиправності. Визнати певний шкідливий вчинок злочином повною мірою залежить від волі законодавця. Для цього він враховує ( повинен враховувати багато суспільних чинників, а саме:
1) розповсюдженність таких діянь,
2) тяжкість їх наслідків,
3) можливість забечпечення ефективної боротьби з ними, негативні наслідки їх каранності та деякі інші.
Не вважається, наприклад, злочином образа, що була виражена у пристойній формі, і наклеп, що не був завідомо неправдивим. Тобто закон не визнає злочином і не карає розповсюдження будь-яких ганьбливих вигадок, якщо особа, яка їх розповсюджує, чула про це на трамвайній зупинці чи в черзі у крамниці. Отже, честь та гідність особи не мають належної кримінально-правової охорони. Не всі норми чинного Кримінального кодексу України мають моральне підгрунтя. Не відповідають нормам моральності, наприклад, вимоги статей 20 і 187 КК, які покладають юридичний обов' язок на громадянина донести на батька, матір, сестру та брата, на сина чи дочку і за невиконання цього обов язку карають. Такі норми права спричиняють руйнування моральних засад суспільства, після чого ні суд, ні право взагалі ні до чого не здатні. Аморальна норма ст.226 і ряд інших статей КК. Це можна сказати і про кримінальну відповідальність за викрадення державного чи колективного майна, хоча Конституція України і наголошує, що державне майно є загальнонародною власністю, власністю всього народу України. Тобто згідно з головним (основним) законом держави кожен громадянин є співвласником державного майна і на цій законній підставі має право володіти, користуватися і розпоряджатися ним. За що ж засуджжені мільони громадян України за ст.81- 87 КК.
Винність діяння. Згідно зі ст.3 КК злочином може бути визнано тільки винне діяння, тобто вчинене навмисно чи необережно.
Невинне заподіяння суспільно небезпечної шкоди (casus) злочином не визнається.
Цивілізоване, демократичне кримінальне законодавство грунтується на суб'єктивних підставах і рішуче відхиляє об' єктивну осудність.
Кримінальній відповідальності підлягає винна особа - наголошує ст.3 КК. Саме винність діяння є його головним внутрішнім змістом, бо якраз в цьому знаходить вихід лиха воля злочинця. Тому і в провинність особі можна поставити лише такі дії та їх наслідки, які охоплювались її умислом, намірами, які вона передбачала, або могла усвідомлювати та передбачати.
Об'єктивно заподіяні наслідки, яких особа не могла усвідомлювати і передбачати, не можна ставити її до провини. Наприклад, Б., на вечорницях в хаті В., у відповідь на жарт В., яка плиснула в нього водою із кружки, схопив відро з рідиною,
що стояло в кутку, і плиснув із відра рідиною на В., яка стояла біля печі. В відрі був бензин. Від вогню в печі бензин загорівся,
спалахнула і одежа на В. Внаслідок цього В. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а майно її в хаті згоріло. Розглядаючи цю справу, суд зазначив, що Б. не знав яка рідина знаходиться у відрі, не передбачаві не міг передбачати, що від його дій настануть такі наслідки, а тому він не повинен і не може нести кримінальну відповідальність за невинно заподіяну шкоду.
Караність діяння. Визнання діяння злочином значить, разом з тим, визнання і його караності, оскільки воно заборонено з погрозою покарання.
Як не має покарання без злочину, так не має і
Loading...

 
 

Цікаве